Рішення

від 17.12.2024 по справі 610/1113/24

БАЛАКЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 610/1113/24

провадження № 2/610/711/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Тімонової В.М.,

за участю секретарів Черепахи А.А., Кучеренко Ю.М.,

позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача - адвоката Антоненка І.М. (в режимі відеоконференції),

представника третьої особи - Турченкової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Балаклія Харківської області цивільну справу № 610/1113/24 (пр. № 2/610/711/2024) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: служба у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області, Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2024 до Балаклійського районного суду Харківської області надійшла позовна заява адвоката Антоненка Ігоря Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , у якій просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача на його користь аліменти на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24.04.2015 по 03.09.2021, мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з батьком, дідусем та бабусею.

Починаючи з 2021 року відповідачка повністю самоусунулась від спілкування та забезпечення дитини. Зв`язок між матір`ю та дитиною втрачено. Відповідач не бере участі ані у вихованні, ані у лікуванні, ані у духовному розвитку дитини. Вихованням сина займається виключно позивач та його батьки. Дитина майже забула свою матір. У найскладніший час дитина була позбавлена материнського тепла та турботи, що негативно вплинуло на його фізичний розвиток як складову виховання. Позбавлення батьківських прав відповідачки відповідає найкращим інтересам дитини.

Враховуючи, що відповідачка тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов`язків, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 06.05.2024 відкрито провадження у цій справі та призначено підготовче засідання.

Представником третьої особи Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області 04.06.2024 під час підготовчого судового розгляду долучено до матеріалів справи акт обстеження умов проживання відповідачки від 20.05.2024 та висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 04.06.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача та позивач позов підтримали з наведених у ньому підстав та наполягали на його задоволенні. Позивач зазначив, що під час прийняття рішення про розірвання шлюбу відповідачка повідомила, що вирішила їхати за кордон, а син залишиться проживати разом з ним. Коли син йшов до першого класу, відповідачка приїжджала на перший дзвоник, у місті побула півтора місяці та повернулася за кордон. На початку війни він разом із сином перебував у м. Балаклія, потім 29.03.2022 виїхали до Сахновщини. До міста повернулися після деокупації. Мати дитини тривалий час не дзвонила їм, а зателефонувала вже під час окупації м. Балаклія та повідомила, що перебуває у Польщі. Після деокупації міста він з відповідачкою майже не спілкувався, сином займалися його батьки та він. Останній раз спілкувався з відповідачкою з приводу суду. Матеріальної допомоги на утримання сина вона не надає. Син повідомляв, що відповідачка телефонувала йому один раз на 2-3 місяці.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надала заяву про визнання позову та розгляд справи за її відсутності, наслідки позбавлення її батьківських прав їй роз`ясненні та зрозумілі.

Представник третьої особи Балаклійська міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вважає за недоцільне позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заслухавши позивача, його представника, представника третьої особи, свідків, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.04.2015, який рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 03.09.2024 було розірвано (а.с. 14).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 (а.с. 11).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12, 13).

На підтвердження позовних вимог позивачем додана до позову:

довідка, надана Громадською організацією «Бажаємо Миру» на позивача ОСОБА_1 , в якій зазначено, що він самотужки виховує малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с. 15);

характеристика, надана 29.02.2024 Балаклійським ліцеєм № 4 на учня 3 класу ОСОБА_3 , в якій зазначено, що дитина проживає з батьком ОСОБА_1 , який сам виховує його, піклується про нього, створює належні умови для розвитку й навчання, матір не проживає з сином та батьком, за період навчання вона не цікавилась навчанням та вихованням хлопчика, не відвідувала дитину, жодного разу не була присутньою на батьківських зборах та не телефонувала вчителю;

довідка та характеристика ПП «Транс логістик», де працює позивач;

акт обстеження умов проживання від 31.10.2023, проведений за адресою: АДРЕСА_2 ;

довідка сімейного лікаря від 06.03.2024, з якої вбачається, що на прийом малолітній ОСОБА_4 з`являється з бабусею та татом, мати на прийоми з дитиною не приходила;

розпорядження Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області № 3820 від 22.12.2023 про надання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с. 15-23).

Балаклійською міською військовою адміністрацією Ізюмського району Харківської області 03.06.2024 складено висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З вказаного висновку вбачається, що позивачем не було надано доказів негативного ставлення відповідачки до дитини і доказів того, що позбавлення батьківських прав буде відповідатиме інтересам дитини.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку служби у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області, як такий, що опинився в складних життєвих обставинах, у зв`язку з неналежним виконанням або ухиленням від виконання батьками батьківських обов`язків - не перебуває, профілактична робота з батьками дитини, щодо усунення сімейних негараздів - не проводилась; під соціальним супроводом сім`я центру соціальних служб Балаклійської міської ради Харківської області дітей - не перебуває.

Звернень до служби у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області стосовно родини ОСОБА_5 від навчальних, медичних закладів, до служби у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області - не надходило.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, які ухиляються від виконання батьківських обов`язків. З отриманих документів вбачається, що можливе застосування до ОСОБА_2 більш м`яких, альтернативних позбавленню батьківських прав заходів впливу - не застосовувалося.

Вивчивши матеріали справи, члени комісії з питань захисту прав дитини прийшли до висновку, що в силу певних життєвих обставин батьків, малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком за домовленістю між батьками, що не суперечить чинному законодавству та інтересам дитини, та відповідно до п. 2 ст. 151 Сімейного кодексу України батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батько добровільно та свідомо погодився на виховання, утримання та догляд за малолітнім сином ОСОБА_4 .Особа, в якої проживає дитина, має право повернути її одному з батьків, для подальшого проживання та виховання. У разі відмови від подальшого утримання дитини, матір дитини має всі можливості виховання сина.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має зареєстроване місце проживання, не страждає на хвороби або розлади поведінки, які загрожують життю і розвитку дитини. Зі слів ОСОБА_1 , його колишня дружина ОСОБА_2 виїхала за кордон, але через введення в Україні воєнного стану та відсутності матері на території України, є об`єктивною причиною, яка унеможливлює правильному вирішенню даної справи, у іншому випадку буде порушення забезпечення найкращих інтересів дитини.

Працівниками служби у справах дітей Балаклійської міської ради та центру соціальних служб Балаклійської міської ради був здійснений вихід за адресою реєстрації матері, а саме: АДРЕСА_3 , для з`ясування умов її проживання та думки по заявленим позовним вимогам.

Двері відчинив дідусь ОСОБА_4 та повідомив, що його донька - ОСОБА_2 знаходиться на лікуванні, а онук проживає з батьком. Більш не надав ніякої інформації, до приміщення квартири членів комісії не допустив.

На даний час права малолітнього ОСОБА_4 не порушуються: умови його проживання задовільні, дитина залучена до навчання, забезпечена медичним доглядом, одягом, харчуванням.

З`ясувати думку дитини та оцінити її з урахуванням віку, рівня розвитку, обставин у справі та існування можливих факторів одностороннього впливу не є можливим, оскільки головною метою є якнайкраще забезпечення інтересів дитини.

ОСОБА_2 на комісію з питань захисту прав дитини Балаклійської міської ради Харківської області не з`явилась, повідомила, що в суді вже є заява про розгляд справи за її відсутності.

Комісія з питань захисту прав дитини Балаклійської міської ради Харківської області прийшла до висновку, що відсутні достовірно встановлені факти ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та підстави, передбачені ст. 164 Сімейного кодексу України, для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 49-53).

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , сусіди позивача, в судовому засіданні пояснили, що відповідачку ОСОБА_8 бачили дуже давно. Вихованням ОСОБА_4 займаються ОСОБА_9 та його батьки.

Опитаний в судовому засіданні малолітній ОСОБА_4 повідомив, що маму він не знає, не пам`ятає, яке у неї ім`я, вона йому не телефонує, проживає і в м. Балаклія, і в м. Харкові разом з татом та бабусею і дідусем.

Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави - учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії»(NeulingerandShurukv.Switzerland),([ВП],заява №41615/07,ЄСПЛ 2010року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження№ 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII , іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд повинен також зважувати на те, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Надані суду докази для позбавлення батьківських прав, а саме характеристика навчального закладу, де навчається ОСОБА_4 , довідка сімейного лікаря, покази свідків, на переконання суду не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування крайнього заходу впливу, неможливості зміни поведінки відповідачки на краще позивачем не надано.

Саме по собі невідвідування відповідачкою навчального закладу сина та закладів охорони здоров`я, з урахуванням їх проживання у різних містах, не є належним доказом її свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків,

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 237/1752/18, провадження № 61-14989св19, від 01 вересня 2020 року у справі № 202/6809/17, провадження № 61-22800св19.

Особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення одного з них батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Відповідачка подала заяву до суду, у якій зазначила, що з позовом про позбавлення її батьківських прав вона згодна.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, заява відповідачки, в якій вона визнає позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та порушує інтереси дитини.

Лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачкою відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Отже, слід також враховувати, що формування думок і ставлення дитини до відповідачки відбувається під впливом батька, бабусі та дідуся, з якими він мешкає, та які не мають приязних відносин з відповідачкою. До того ж, суд не встановив, що сімейні зв`язки між відповідачкою як матір`ю і дитиною були втрачені, що дитина остаточно вважає своєю матір`ю іншу жінку та не має прихильності до матері.

Показаннями свідків також не підтверджені обставини, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Розрив правового зв`язку між дитиною та одним із батьків є вкрай негативним заходом, що може погано вплинути на стан здоров`я дитини, в тому числі психічного, подальше життя дитини, її самоусвідомлення.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги інтереси дитини, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а в судовому засіданні не доведено категорична необхідність вжиття цього заходу для забезпечення інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позов не підлягає задоволенню.

Так само не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини, оскільки зазначена вимога є похідною від попередньої вимоги про позбавлення батьківських прав, в задоволенні якої позивачу було відмовлено.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: служба у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області, Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: служба у справах дітей Балаклійської міської ради Харківської області, місце знаходження: 64207, м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, вул. Центральна, 16.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, місце знаходження: 64207, м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, вул. Жовтнева, 18.

Повний текст рішення складено 25 грудня 2024 року.

Суддя В. М. Тімонова