Постанова

від 11.12.2024 по справі 172/747/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10315/24 Справа № 172/747/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича на рішення Васильківського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від25вересня 2024року уцивільній справіза позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 доГірської міськоївійськової адміністраціїСєвєродонецького районуЛуганської областіпро визнанняправа власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Гірської міськоївійськової адміністраціїСєвєродонецького районуЛуганської областіпро визнанняправа власності (а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилались на те, що вони є власниками трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності було набуто внаслідок приватизації.

24.02.2022 року у смт. Тошківка у зв`язку з повномасштабною війною росії проти України розпочалися бойові дії, внаслідок чого правовстановлюючі документи на квартиру були знищені разом із квартирою, а отримати дублікат правовстановлюючого документа неможливо у зв`язку з тим, що ці документи зберігаються на непідконтрольній території України.

Квартира була приватизована заявниками у 1998 році, тому інформації про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна немає.

Доказами належності заявника на праві власності квартири слугують приватизаційні чеки, довідка про відсутність заборгованості за житлово-комунальні послуги перед КП «Прогрес».

Окрім цього, додатковими доказами слугують квитанції про сплату комунальних послуг за цю квартиру, яка здійснювалася ОСОБА_1 через застосунок Приват24.

На підставі вищевикладеного, позивачі просили суд визнати за позивачами право власності по 1/2 частині на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Гірської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання права власності, відмовлено в повному обсязі (а.с. 51-53).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Галкін В.Л. подав апеляційну скаргу (а.с. 55-57), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.02.2024 року вбачається, що записи у реєстрах щодо об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

На підтвердження позовних вимог позивачі надали копію довідки, виданої КП «Прогрес» Гірської міської ради про відсутність станом на 01.01.2022 року заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , квитанції про оплату за воду та розподіл природного газу за декілька місяців 2021 року.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 15 ЦК України гарантовано право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його власність.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу положень ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно п. 4 ст. 334 ЦК права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 37 Постанови від 07.02.2014р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У п. 37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» наголошується, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

За ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 01 січня 2013 року) державна реєстрація прав є обов`язковою, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з тим, що надані копія довідки, виданої КП «Прогрес» Гірської міської ради про відсутність станом на 01.01.2022 року заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та квитанції про оплату за воду та розподіл природного газу за декілька місяців 2021 року не є беззаперечними доказами на підставі яких суд може встановити факт того, що позивачі є власниками спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом взагалі не надано оцінку приватизаційним майновим сертифікатам наданим позивачами колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки згідно п. 1.1. Положення про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів №204 від 02.12.1994 року, затвердженого наказом по Національному банку України, приватизаційний майновий сертифікат це особливий вид державного цінного паперу, який засвідчує право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, а тому також не є беззаперечним доказом на підставі якого суд може встановити факт того, що позивачі є власниками спірної квартири.

Також є вірними висновки суду стосовно того, що сама по собі реєстрація місця проживання не може посвідчувати наявність у особи права власності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачі у позові зазначають про те, що отримати дублікат правовстановлюючого документа неможливо у зв`язку з тим, що ці документи зберігаються на непідконтрольній території України. Разом з цим, позивачами взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вони звертались до відповідних державних установ з метою отримання дублікатів правовстановлюючих документів та їм було відмовлено з тих підстав, що вказані документи залишились на непідконтрольній території України.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає обґрунтовані висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, так як позивачі не надали суду достатніх та належних доказів які б вказували на те, що вони є власниками квартири.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката ГалкінаВячеслава Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна