Рішення

від 24.12.2024 по справі 587/2536/24

СУМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 587/2536/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року Сумський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Гончаренко Л.М., за участю секретаря судового засідання Макошенець С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів

В С Т А Н О В И В:

15.07.2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що він з 2011 року проживав з відповідачкою у цивільному шлюбі, від сумісного проживання мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що він з самого народження сина піклується про нього, забезпечує належними умовами проживання, матеріально забезпечує дитину. Син проживає разом з ним, він займається його розвитком та вихованням самостійно без участі відповідачки. Відповідачка веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, вдома з родиною не проживає, сином не цікавиться.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини просить позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідачки на його користь аліменти на дітей дитину в розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзиву на позов не подала.

Представник Служби у справах дітей Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2011 року перебували у цивільному шлюбі. Від сумісного проживання мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження (а.с.6).

Згідно довідки Миколаївського ліцею Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області, ОСОБА_3 навчається в їх закладі з 1-го класу та за час навчання зарекомендував себе з позитивної сторони. ОСОБА_3 виховується батьком ОСОБА_1 , який приділяє належну увагу вихованню сина та створює сприятливі умови житлово-побутові умови.(а.с.7).

ОСОБА_1 працює в ТОВ «Індичка», що стверджується довідкою №277 від 08.07.2024 року (а.с.8).

Відповідно до акту обстеження житлових умов ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , останній має задовільні умови для проживання, будинок доглянутий та забезпечений всім необхідним. (а.с.9).

Позивач зазначає, що дитина перебуває на його утриманні та вихованні, відповідно до характеристики Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області, ОСОБА_1 характеризується з позитивної сторони, скарг на останнього до сільської ради не надходило, працює, проживає разом з сином якого забезпечує та займається його вихованням. (а.с.10).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції ООН зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно частини 3 статті 4 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з пунктами 2-5 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» надав роз`яснення, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов`язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, послався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, пов`язаних з вихованням сина, а саме не цікавиться ними та не піклується про нього, не приймає участь у його вихованні.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та її поведінка відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки відносно свого сина в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не забезпечуватиме інтересів самої дитини, а тому суд вважає за необхідне у цій частині позову відмовити.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини суд зазначає наступне.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Приписами ст. 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки відповідач є матір`ю дитини, яка знаходиться на вихованні та утриманні батька, відповідно до законодавства повинна надавати кошти на її утримання, є особою працездатного віку, та з урахуванням обставин, викладених в ст. ст. 182, 184 СК України, суд вважає необхідним стягнути з неї аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для відповідного віку дитини, щомісячно, до досягнення ними повноліття.

Саме такий розмір аліментів буде розумним, достатнім і відповідатиме інтересам дітей.

Відповідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином, оцінивши надані докази, суд вважає, що оскільки в ході розгляду справи не доведено повне відсторонення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, позбавлення її батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за даних обставин застосовувати не можна.

А тому, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд вважає за доцільне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Також суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина в розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для відповідного віку дитини, щомісячно, до досягнення ним повноліття.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову в частині стягнення аліментів, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись, ст. ст. 10, 13, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 4, 150, 166, 180, 182, 183, 191 СК України суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 15 липня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

В порядку ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.М. Гончаренко