Постанова

від 25.12.2024 по справі 473/2102/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.12.24

22-ц/812/1738/24

Провадження № 22-ц/812/1738/24 Головуючий суду першої інстанції Лузан Л.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 473/2102/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2024 року, повний текст якого складено 27 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Лузан Л.В., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом ОСОБА_1 до Вознесенського районного управління поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Миколаївської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування,

В С Т А Н О В И В:

23 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вознесенського районного управління поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вознесенської окружної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 червня 2024 року залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Миколаївську обласну прокуратуру.

Ухвалою Вознесенського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від18червня 2024року залученодо участіу справі,у якостіспіввідповідача,Головне управлінняНаціональної поліціїв Миколаївськійобласті (далі - ГУНП в Миколаївській області).

Позов мотивований тим, що в провадженні слідчого відділу відділення поліції № 2 Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі -Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області) перебуває кримінальне провадження від 19 березня 2021 року № 12021152190000124 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, в якому позивач визнаний потерпілим. Проте з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань до теперішнього часу, не проведено необхідних слідчих дій з метою встановлення винної особи, притягнення її до кримінальної відповідальності, що свідчить про порушення розумних строків досудового розслідування. При цьому, протягом усього цього часу слідчим двічі приймалися рішення про закриття вказаного кримінального провадження (були скасовані), позивач неодноразово звертався до суду із відповідними скаргами, які були задоволені.

На думку позивача усіма вказаними діями органів досудового розслідування, пов`язаними з неналежним розслідуванням кримінальної справи, яка більше трьох років (23 лютого 2021 року 13 березня 2024 року) перебуває на стадії досудового розслідування, йому було завдано майнової та моральної шкоди, яку він оцінює у 24 000 грн.

Майнова шкода полягає у вартості пального, яке він змушений був витрачати для поїздок на власному автомобілі з метою відновлення та захисту своїх прав та виготовленням копій процесуальних документів.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 24000 грн та завдану майнову шкоду у розмірі 4950 грн

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що сам факт звернення позивача зі скаргами не є достатньою підставою для покладення цивільно-правової відповідності і не може бути доказом того, що дії та/або бездіяльність відповідача завдали йому моральної шкоди. Процесуальний контроль на стадії досудового розслідування з боку слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Доводи позивача щодо несвоєчасного та не в повній мірі виконання вказівок слідчого судді, прокурора і як наслідок неефективного проведення досудового розслідування не підтверджені жодними доказами.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої ним жодним чином не обґрунтований.

Крім того, позивач не довів факту наявності майнової шкоди, її розмір, причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою, що є його процесуальним обов`язком.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що висновок суду першої інстанції про те, що сам факт звернення позивача зі скаргами не є достатньою підставою для покладення цивільно-правової відповідальності і не може бути доказом того, що дії та/або бездіяльність відповідача завдали позивачу моральної шкоди, протирічить правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, за яким надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.

Згідно правових позицій ЄСПЛ щодо доказування наявності моральної шкоди, то зазначалось, що порушення прав особи вже само по собі тягне моральні страждання і виникнення моральної шкоди, а тому не потрібно доводити факт страждань. Для суду достатньо підстав для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права. Такі факти порушення права встановлено ухвалами суду і не потребують доказуванню.

Скасування судом та прокуратурою постанов про закриття кримінального провадження засвідчує недотримання слідчим стандарту проведення ефективного офіційного розслідування кримінальної справи.

Справа, що досі розглядається слідчим, вкрай проста, залишилось провести слідчий експеримент, скласти підозру та обвинувальний акт і направити до суду, але слідство цього не робить з незрозумілих причин.

В рішенні ЄСПЛ у справі «Мащенко проти України» від 11 червня 2015 року встановлено, що розслідування кримінальної справи протягом тривалого часу, яке є неефективним, поверхневим у зв`язку з недостатністю вжитих слідчим заходів, труднощами заявника в отриманні інформації про хід розслідування та участі у прийнятті процесуальних рішень, є порушенням статті 2 Конвенції та на державу покладено обов`язок сплатити грошові компенсації.

У позовній заяві та під час судового засідання на вказаному вище наголошувалось, проте всупереч пунктам 3-6 частини 4 статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, чи були і ким порушені, не визначені або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, норми права, на які посилався позивач, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

ГУНП в Миколаївській області надало відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначало, що вважає оскаржуване рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2024 року законним та таким, що ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доказів існування заподіяння фізичного чи психологічного впливу на позивача державними органами, що проводили дізнання та досудового розслідування до позову позивачем не надано. Жодного доказу, який би доводив моральні страждання позивача не надано.

Державна казначейська служба України також надала відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначала, що не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими та безпідставними й заперечує проти їх задоволення.

Позовна заява та апеляційна скарга не містять посилань, обґрунтування завдання шкоди чи судового рішення, яке набрало б законної сили щодо бездіяльності та або неправомірних дій Казначейства.

Сам факт звернення позивача з заявою до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав.

Підстави для застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відсутні.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції чинній на час подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першоїінстанції таматеріалами справивстановлено,що впровадженні слідчоговідділу відділенняполіції №2Вознесенського РУПГУНП вМиколаївській областіперебуває кримінальнепровадження від 19березня 2021 року № 12021152190000124 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, в якому ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 05 лютого 2019 року на полі біля с. Володимирівка Доманівського району Миколаївської області ОСОБА_3 завдав ОСОБА_1 тілесні ушкодження, які не є небезпечними за життя чи здоров`я, та відкрито заволодів належним позивачу майном насінням соняшника вартістю 3394.56 грн. Відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі ухвали слідчого судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2021 року.

Вказане кримінальне провадження було закрито згідно постанови слідчого відділення поліції № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Дерев`янко Д.І. від 31 серпня 2021 року, з огляду на те, що ОСОБА_3 за вказаним фактом притягнуто до кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 125 КК України (засуджений вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 червня 2020 року, справа № № 475/903/19, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному реєстрі судових рішень, що є у відкритому доступі).

Ухвалою слідчого судді Доманівського районного суду Миколаївської області Кривенко О.В. від 20 вересня 2021 року вказана постанова про закриття кримінального провадження скасована з тих підстав, що слідчим не надана оцінка умислу ОСОБА_3 , показанням свідків, не проведено слідчий експеримент за участю всіх учасників події.

В подальшому, вищевказане кримінальне провадження було закрито на підставі постанови слідчого відділення поліції № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Пасьовича Є.І. від 19 березня 2023 року. Згідно постанови першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Митрофанова М.О. обумовлену постанову слідчого скасовано, як необґрунтовану, досудове розслідування відновлено.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звертався до суду із скаргами на бездіяльність слідчих відділення поліції № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Дерев`янко Д.І., Пасьовича Є.І., яка полягала в ненаданні матеріалів кримінального провадження для ознайомлення. Ухвалами слідчого судді Доманівського районного суду Миколаївської області Кривенко О.В. від 05 серпня 2021 року, 27 квітня 2023 року, 13 березня 2024 року скарги були задоволені частково (справа № 475/750/21, провадження № 1-кс/475/158/21 (оскільки слідчим не надано інформації щодо розгляду відповідного клопотання позивача), справа № 475/750/21, провадження № 1-кс/475/88/23 (незважаючи на вирішення слідчим відповідного клопотання позивача, останній на час звернення до суду зі скаргою не ознайомився з матеріалами провадження), справа № 475/750/21, провадження № 1-кс/475/33/24 (з огляду на положення стаття 222 КПК України).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції повною мірою не відповідає.

Суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку про те, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій , бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства і не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини 1,2 статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Частин 3 статті 23 ЦК України, де вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу (постанова Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17).

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суд від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц зазначено, що

«34. Велика Палата Верховного Суду вже доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

35. Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

36. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

37. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)».

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано майнової чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що протиправна бездіяльність уповноважених осіб відділу відділення поліції № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, неодноразове прийняття слідчим передчасних рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, марнування часу, який він був змушений витрачати на скасування протиправних постанов про закриття кримінального провадження, докладання додаткових зусиль для організації свого життя в сукупності призвели до заподіяння моральних страждань, яких він зазнав під впливом цих скасованих рішень, а відтак і моральної шкоди.

При визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне врахувати конкретні обставини справи, характер та обсяг душевних, психічних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок незаконних рішень та бездіяльності уповноважених осіб відділу відділення поліції № 2 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, вимоги розумності та справедливості та визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволення позовних вимог про компенсацію моральної шкоди.

На підтвердження розміру завданої позивачу майнової шкоди позивач в позові зазначив, що вона складає витрати, пов`язані з використанням автомобіля для поїздки з села Володимирівка (де проживає позивач) до селища Доманівка (де розташований районний суд), зокрема, з оплатою пального у розмірі 55 грн за одну поїздку, а такі поїздки відбувались 30 разів, що у грошовому виразі складає 4950 грн.

Між тим матеріали справи не містять будь-яких доказів, на підтвердження цих витрат.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За такого, суд приходить до висновку, що всупереч зазначеним положенням закону, позивачем по справі не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що матеріальні витрати, які поніс ОСОБА_1 були здійсненні ним внаслідок дій/бездіяльності органів досудового розслідування.

Отже, апеляційний суд дійшов до висновку, що позивачем у справі не було доведено факту завдання йому органами досудового розслідування майнової шкоди, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального та процесуального права безпідставно відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог щодо компенсації моральної шкоди, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих вимог. В іншій частині оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

За результатами перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції позов та апеляційну скаргу було задоволено на 17.27%. Позивач на підставі пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подачу позову щодо позовних вимог, з якими він звернувся до суду.

За звернення до суду першої інстанції з позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 211.20 грн, а за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 1 816.80 грн.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то судовий збір підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в дохід держави пропорційно до задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

За такого з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 209.17 грн (1 211.20 грн х 17.27% = 209.17 грн) та за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, в розмірі 313.76 (1 816.80 грн х 17.27.% = 313.76 грн), а загалом в розмірі 522.93 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у якості компенсації моральної шкоди 5 000 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в дохід держави 522.93 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текст постанови складено 25 грудня 2024 року.