Рішення

від 19.12.2024 по справі 382/1230/24

ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1230/24

Провадження № 2/382/586/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 грудня 2024 року м. Яготин

Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Нарольського М. М.,

при секретарі судового засідання Матвієнко Ю. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу № 382/1230/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС Факторинг" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВС-ФАКТОРИНГ" (далі - ТОВ "ВВС-ФАКТОРИНГ") звернулося до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АРАГОН" (далі - ТОВ "ФК "АРАГОН") та ОСОБА_1 укладено Договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 в формі електронного документу з використанням електронного підпису, згідно якого відповідач отримав кредит у сумі 4 000 грн. шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок платіжної карти позичальника № НОМЕР_1 , зареєстрованої позичальником для цієї цілі у особистому кабінеті на сайті кредитодавця. 21.10.2021 між ТОВ "ФК"АРАГОН" та ТОВ "ВВС-ФАКТОРИНГ" укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 21/10.2021, відповідно до умов якого ТОВ "ВВС-ФАКТОРИНГ" перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481. У зв`язку з тим, що відповідач у порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, станом на 15.04.2024 утворилась заборгованість за Договором № 2923481 у сумі 82 592,00 грн, яка складається з: 13 660 грн - розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги; 68 932 грн - сума нарахованих відсотків станом на 15.04.2024. З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Договором № 2923481, в розмірі 82 592 грн, інфляційні втрати у розмірі 470,19 грн, 3% річних у розмірі 142,02 грн., а також судові витрати (2422,40 грн судового збору та 4900 грн витра на правничу допомогу).

Ухвалою суду від 24.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач подав заяву, відповідно до якох просить розглянути справу за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи відповідач до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов, заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України в разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 02.05.2021 між ТОВ "ФК "АРАГОН" та ОСОБА_1 укладено Договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 в формі електронного документу з використанням електронного підпису, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 4 000 грн. шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок платіжної карти позичальника № НОМЕР_1 , зареєстрованої позичальником для цієї цілі у особистому кабінеті на сайті кредитодавця.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що кредит надається строком на 15 днів до 17.05.2021 року (включно) від дати отримання позичальником кредиту, але не більше 30 днів.

Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строк визначений п. 3.1 цього Договору (п. 3.2).

Плата за користування кредитом та механізм розрахунків передбачений розділом 4 вказаного Договору.

Договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 від 02.05.2021 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № UA554234, який було направлено ОСОБА_1 на номер його мобільного телефону, зазначений в анкеті.

Згідно даних інформаційної довідки №27/04 від 02.04.2024 вбачається, що ТОВ "Платежі Онлайн" як технологічний оператор платіжних послуг через платіжний сервіс "Platon" була проведена успішна транзакція 02.05.2021 23:19:39 на суму 4 000 грн на номер платіжної картки НОМЕР_1 . Номер транзакції в системі 31998-67765-70893. Опис: видача кредиту по договору 2923481.

21.10.2021 між ТОВ "ФК"АРАГОН" та ТОВ "ВВС-ФАКТОРИНГ" укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 21/10.2021, відповідно до умов якого ТОВ "ВВС-ФАКТОРИНГ" перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 від 02.05.2021 у загальному розмірі 13 660 грн, що підтверджується копією вказаного договору, актом прийому-передачі від 21.10.2021 та реєстром боржників від 21.10.2021.

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з приписами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: "Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами".

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, відповідно до якої "укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі".

Таким чином, підписання відповідачем договору, шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "ВВС-ФАКТОРИНГ" набуло право вимоги до відповідача відповідно до договорів факторингу, укладеному з первісним кредитором.

Вказаний договір факторингу у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним.

Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст. 509, ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

З розрахунку заборгованості, наданої позивачем вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 складає 82592 грн, яка складається з: 13 660 грн - розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги, з яких 4 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1140,00 грн прострочена заборгованість по відсоткам, 8520,00 грн прострочена заборгованість по підвищеним відсоткам; 68 932 грн - сума нарахованих відсотків станом на 15.04.2024; а також інфляційні втрати у розмірі 470,19 грн, 3% річних у розмірі 142,02 грн.

Оскільки доказів повернення відповідачем позивачу отриманої у позику за вказаним договором грошової суми у розмірі 4 000 грн матеріали справи не містять, при цьому позивачем доведено факт укладення 02.05.2021 між ТОВ "ФК "АРАГОН" та ОСОБА_1 договору надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481, а також виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за вищевказаним договором, вимога позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту 4 000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Проте суд не може погодитися із порядком та розміром нарахування відсотків, з огляду на наступне.

Умовами Договору надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 від 02.05.2021, укладеного між ТОВ "ФК "АРАГОН" та ОСОБА_1 , сторонами погоджено строк користування кредитом 15 днів до 17.05.2021.

При цьому, у п. 6.1.2 вказаного Договору позичальник має право продовжити строк користування позикою.

Відповідно до п. 11.8 Договору строк кредиту, визначений п. 3.1, може бути змінений (збільшений), за умови оплати позичальником процентів, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом.

У той же час, позивачем не надано доказів оплати позичальником процентів, нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом або звернення останнього до кредитодавця для продовження строку користування позикою.

Водночас, відповідно до п. 11.2 Договору його дія припиняється: після закінчення строку, визначеного п. 3.1 Договору; у випадку дострокового розірвання Договору в порядку, визначеному п. 9.2.

Таким чином, суд приходить до висновку, що будь-яких доказів того, що відбулась пролонгація вищевказаного договору матеріали справи не місять.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

З огляду на розрахунок заборгованості, нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії Договору надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 від 02.05.2021 є неприйнятним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, поза межами строку дії кредитного договору, задоволенню не підлягають.

Пунктом 4.2 Договору передбачена стандартна процентна ставка в розмірі 2,3% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 839,50% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом) застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1 Договору, якщо позичальник не виконав умови, передбачені в п. 4.1 Договору.

З викладеного слідує, що оскільки протягом 15 днів (в межах строку дії Договору) позику не повернуто, то нарахування процентів здійснюється за процентною ставкою 2,3 % на день від суми кредиту.

Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 4 000,00 грн., узгодженої процентної ставки у розмірі 2,3% за день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 15 днів, заборгованість відповідача по відсоткам за Договором надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 від 02.05.2021 становить: 4 000 грн.*2,3%*15 днів = 1380 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані за період з 01.11.2021 по 24.02.2022 у розмірі 470,19 грн.; 3% річних, нарахованих за період з 01.11.2021 по 24.02.2022, у розмірі 142,02 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки позичальник ОСОБА_1 прострочив сплату частини кредиту, процентів за користування ним, що надає право кредитодавцю вимагати сплатити відповідачем суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Разом з тим, оскільки розрахунок інфляційних нарахувант та відсотків річних здійснювався позивачем на розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги, з якою суд не погодився, суд самостійно провів розрахунок та прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 51,29 грн та інфляційні втрати в розмірі 234,92 грн, нараховані за період з 01.11.2021 по 24.02.2022 (період зазначено в позовній заяві), у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню частково.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2923481 від 02.05.2021, укладеним між ТОВ "ФК "АРАГОН" та ОСОБА_1 , у розмірі 5666,21 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 4 000 грн; заборгованості за нарахованими відсотками 1380 грн; 3% річних - 51,29 грн та інфляційних втрат - 234,92 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 164,97 грн.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Із матеріалів справи убачається, що 11.01.2024 між позивачем та адвокатським об`єднанням "Альма Теміс" укладено договір про надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: копія договору № 11/01/2024 від 11.01.2024 про надання правничої допомоги; копія Протоколу погодження видів правничої допомоги та договірної ціни; копію Додаткової Угоди № 2 від 17.04.2024; акт прийому-передачі наданих послуг від 24.06.2024.

З вказаних документів вбачається, що позивачу під час розгляду вказаної справи було надано послуг на загальну суму 4 900 грн. Вказана сума послуг була оплачена позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 2497 від 17.06.2024.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, тому витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог 333,69 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ФАКТОРИНГ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ФАКТОРИНГ" 5666,21 грн заборгованості, 164,97 грн судового збору, 333,69 грн витрат на професійну правничу допомогу .

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повні найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВС-ФАКТОРИНГ", код ЄДРПОУ 37686875, місцезнаходження: м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, буд. 10/10.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2024.

Суддя М. М. Нарольський