Рішення

від 23.12.2024 по справі 754/12455/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/5769/24

Справа №754/12455/24

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.

секретар судового засідання - Кочерга І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю та стягнення аліментів.

Подану позовну заяву обґрунтовує тим, що з позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 26.09.2015 по 21.09.2020. У період шлюбу народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з позивачкою з адресою - АДРЕСА_1 , де створені всі умови для належного проживання, розвитку та виховання дитини. Позивачка повністю присвячує себе дитині, доглядає, навчає, розвиває. Між матір`ю та дитиною існує тісний зв`язок. Позивачка не має шкідливих звичок, до кримінальної відповідальності не притягувалась, судимостей не має, працевлаштована та отримує заробітну плату. Відповідач проживає окремо від сина, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, ухиляється від виконання обв`язку щодо утримання дитини. На підставі викладеного, позивачка просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 із матір`ю - ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10.09.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.09.2024 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Представник позивача звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із заявою про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із заявою про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає, проти задоволення позову не заперечує (а.с.87).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 10.12.2024 на адресу суду направлено висновок в порядку виконання ст. 19 СК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін у справі за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 26.09.2015 по 21.09.2020 (а.с.33).

У період шлюбу народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження (а.с.22).

Домовленості щодо розміру сплати аліментів та місця проживання дитини до подачі позову до суду між сторонами не досягнуто.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ст. 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї,посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Положенням ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Як вбачається з положень ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Положенням статтей 150-157 Сімейного Кодексу передбачені обов`язки та права батьків щодо виховання, спілкування та розвитку дитини, які є рівними.

Відповідно до висновку щодо визначення місця проживання дитини від 10.12.2024 № 102-5239 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільність визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.99-101)

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, згідно із ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли ….. батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» для розв`язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає до служби у справах дітей за місцем проживання дитини відповідну заяву… Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його до органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про ухвалення рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України (надалі СК України) дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Щодо розміру аліментів, то суд виходить з наступного.

Суд враховує, що обов`язок по доказуванню позовних вимог, їх розміру, та по доказуванню тих обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, покладається саме на позивача, і не може перекладатись на відповідача обов`язок по спростуванню доводів позивача.

У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК України не встановлено.

Відповідач та Позивач повинні у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.

Таким чином, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи згоду відповідача щодо розміру аліментів вказаний у позовній заяві, суд визначає, що з відповідача на ім`я позивачки слід стягнути аліменти на утримання дитини в розмірі частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що у достатній мірі відповідає заявленим позивачем потребам утримання сина, а також не є заздалегідь непомірними для їх сплати відповідачем.

Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дітей, забезпечити їм не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який діти мали при сумісному проживанні з обома батьками.

Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дитини, не порушить прав сторін.

Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Враховуючи положення ст. 191 СК України, аліменти підлягають стягненню від дня пред`явлення позову, що відповідає 06.09.2024.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення аліментів, за вимогу про визначення місця проживання дитини, позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 605,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 18, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 211, 245, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 148, 150-155, 157, 159, 160, 161, 171 Сімейного Кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір`ю та стягнення аліментів - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 вересня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 605,60 грн. сплаченого при подачі позову відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3860038642.1 від 03.09.2024.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - м. Київ, проспект Червоної Калини, буд. 21 Г, код ЄДРПОУ 37501695.

Повний текст рішення суду виготовлено: 25 грудня 2024 року.

Суддя В.О. Сенюта