Рішення

від 25.12.2024 по справі 754/14861/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2-а/754/231/24

Справа №754/14861/24

РІШЕННЯ

Іменем України

25 грудня 2024 року м.Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.10.2024 постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1003, на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вважає, що постанова постановлена незаконно і необґрунтовано та підлягає скасуванню. Позивач вважає, що дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , неправомірні, так як позивач не порушував Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів.

22.10.2024 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

11.11.2024 до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки вина позивача у вчинення адміністративного правопорушення доведена матеріалами справи. Так, 05.10.2024 позивач відмовився від проходження військово-лікарської комісії, чим порушив приписи абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджено рапортом від 05.10.2024 начальника групи документального забезпечення відповідача ОСОБА_2 . 07.10.2024 начальником відповідача, відносно позивача, була постановлена постанова № 1003, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн. Копія постанови була направлена позивачу 09.10.2024. Вказує, що позивач у своїх поясненнях від 05.10.2024, які він надавав при складання протоколу про адміністративне правопорушення, визнав, що його відповідач направляв на ВЛК, однак він не міг її пройти через відсутність у нього медичних документів та тому, що він стоїть на обліку в іншому ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак п. 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період, затвердженого Постановою КМУ № 650 від 16.05.2024, відповідачу надано право направляти військовозобов`язаних на ВЛК. При цьому нормативно-правовими актами відповідачу не встановлена вимога про направлення на ВЛК лише тих військовозобов`язаних, які перебувають на обліку у відповідача. На підставі викладеного, просять відмовити в задоволенні позову.

Станом на 18.12.2024 закінчились строки для подання додаткових документів/доказів, а відтак, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до відомостей з паспорту громадянина України, Серії НОМЕР_1 , виданий Кролевецьким РО УМВД України в Сумській області 11.12.2001, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей із скріншоту військово-облікового документу з Додатку «Резерв +» ОСОБА_1 перебуває на обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Кролевець). Постановою ВЛК від 31.10.2023 визнаний придатним. Військово-облікова спеціальність «Силових і освітлюваних агрегатів (станцій), Начальник електростанції (менше 200Квт)». Звання рядовий. Дата уточнення даних 24.05.2024.

07.10.2024 Постановою № 1015 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_3 , на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Оскільки ОСОБА_1 05 жовтня 2024 року відмовився від проходження військово-лікарської комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_1 (що підтверджується рапортом начальника групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 майора ОСОБА_4 від 05.10.2024), чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) правильно, тобто течію розумного строку.

Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується Верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов`язані:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).

Абзацом 5 Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.

Статтею 68 Порядку № 560, встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п`ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження.

Згідно із ст. 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Резервісти або військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.

Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

У разі проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.

Процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням та відстрочки, передбаченої підпунктами 16-23 пункту 1 додатка 5, не передбачає направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли був оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

У відповідності до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із частини 1 статті 75 КАС України, вбачається, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач ОСОБА_1 05 жовтня 2024 року відмовився від проходження військово-лікарської комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_5 , чим порушив вимоги законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Однак суд беззаперечно встановив, що ОСОБА_1 31.10.2023 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої визнаний придатним, що підтверджується скріншотом військово-облікового документу з Додатку «Резерв +».

Як убачається із абз. 4 ст. 69 Порядку № 560, у разі проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.

А тому, оскільки станом на 05.10.2023, у позивача ОСОБА_1 ще був дійсний висновок щодо придатності його до військової служби, відповідач не міг вимагати від позивача повторного проходження ВЛК для визначення його придатності, до закінчення дії довідки, а саме до 01.11.2024.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно Постанови № 1015 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, від 07.10.2024, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за відмову від проходження військово-лікарської комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_3 , та відповідно порушенням ним законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Однак згідно із абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема, громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Натомість обов`язок громадян, щодо проходження медичного огляд для визначення придатності до військової служби, передбачений абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Таким чином при складенні Протоколу про адміністративне правопорушення № 1015 від 07.10.2024, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , не правильно кваліфіковано норму Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», за якою ОСОБА_1 ставиться в провину порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, за якою передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Законодавством чітко установлений механізм організації медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.

Не тільки військовозобов`язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби, зокрема й проходження медичного огляд для визначення придатності до військової служби. А й всі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема й Деснянського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.

Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.

При складанні протоколу та прийнятті постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 повинно бути з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з`ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в цьому випадку - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно із частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.

Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об`єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанова від 07.10.2024 № 1015 підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) виснувала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60грн.

Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Скасувати постанову № 1015 від 07.10.2024 про адміністративне правопорушення по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду .

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 у особі полковника ОСОБА_3 про скасування постанови, місце роботи за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2024.

Суддя В. В. Бабко