Рішення

від 20.05.2024 по справі 761/20915/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/20915/23

Провадження № 2/761/2683/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Аббасової Н.В.,

при секретарі: Сухині А.С.,

за участю:

представника позивача Ігнатенка О.І.,

представника відповідачів: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення,

в с т а н о в и в :

на адресу суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент» до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, відповідно до якого позивач просить усунути перешкоди у здійсненні товариством права користування та розпорядження майном, що належить йому на праві власності, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення власника товариства та директора в одній особі, громадянина ОСОБА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Кантрі Девелопмент» з 05.09.2016 належить на праві власності 4-х кімнатна квартира у АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 322994672 від 15.02.2023.

06.04.2023 власник та директор в одній особі ТОВ «Кантрі Девелопмент» мав намір потрапити до квартири, що належить йому на праві власності, однак не зміг потрапити до приміщення, у зв`язку із тим, що там перебував чоловік відповідача 1.

У зв`язку із цим, директор товариства був вимушений звернутися із відповідною заявою до органів Національної поліції за фактом самовільного зайняття невідомою особою належного йому нерухомого майна та здійснення перешкод у користуванні майном. Співробітниками поліції було установлено особу чоловіка відповідача та відібрано у нього пояснення. Встановлена особа повідомила, що перебуває у шлюбі із колишньою власницею квартири, а тому має право там проживати. Зазначене підтверджується матеріалами досудового розслідування № 12023105100000743 від 06.04.2023.

За таких обставин позивач вказує, що дії відповідачів є недобросовісними та зловживання матеріальним правом, відповідачі без законних підстав, всупереч правам власника нерухомого майна, перешкоджають йому володіти і вільно користуватися належним йому на праві власності майном, що призводить до порушення його права власності у розумінні ст.ст. 319, 321, 384 ЦК України.

Ухвалою від 05.10.2023 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження.

28.11.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, у якому він просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не довів порушення, невизнання, оспорювання відповідачами його прав, свобод чи законних інтересів. Зокрема, посилається на те, що постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2018, яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 761/22020/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про припинення користування квартирою, виселення без надання іншого житлового приміщення. Відповідно, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 мають право користування квартирою до тих пір, поки їх не буде виселено з одночасним наданням іншого житла. При цьому, будь - яких перепон позивачу зі сторони відповідачів не чиниться.

12.12.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 25.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, викладених у ньому, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідачів у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом установлено, що ТОВ «Кантрі Девелопмент» з 05.09.2016 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 322994672 від 15.02.2023.

При цьому, судом установлено, що 17 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07Ф-178, за умовами якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості в сумі у розмірі 1 250 000,00 дол. США, на строк з 17 вересня 2007р. по 17 вересня 2008р. зі сплатою процентів за користування кредиту у розмірі 13,00% річних для споживчих потреб.

18 вересня 2007р. між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір другої черги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрований в реєстрі за №7245, за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору № 07Ф-178, а також усі додаткові угоди до нього, якщо такі укладені або будуть укладені між сторонами в майбутньому, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .

05 лютого 2014р. за договором факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» відступив на користь ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором №07ф-178 від 17 вересня 2007р., а також, було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у т.ч. за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_2

07 лютого 2014р. між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Банк національний кредит» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_2 кредиту за кредитним договором №07ф-178 від 17 вересня 2007р.

05 вересня 2016 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 29 серпня 2016 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ТОВ «Кантрі Девелопмент».

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.06.2018 у справі № 761/22020/17 позовні вимоги ТОВ «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про припинення права користування житловою квартирою; примусове виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено, припинено право користування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_2 , виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з вказаної спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з відповідачів на користь ТОВ «Кантрі Девелопмент» судовий збір по 3 200 грн., з кожної.

Водночас, постановою Київського апеляційного суду від 19.06.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 25.11.2020 рішення суду першої інстанції було скасовано, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в місті Києві, про припинення користування квартирою; виселення без надання іншого житлового приміщення,- відмовлено.

Зокрема, як вказав суд касаційної інстанції, з посиланням на положення ст. 109 ЖК УРСР, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав позбавлення права користування спірним житлом відповідачів та для виселення їх зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 , за відсутності доказів надання їй іншого житлового приміщення, має право користуватись квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_3 є членом сім`ї ОСОБА_2 , тому також має право користування вказаною квартирою.

Позивач, як на підставу своїх вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою посилався на те, що матеріалами досудового розслідування № 12023105100000743 від 06.04.2023 підтверджується факт неправомірного перебування у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та поясненнями ОСОБА_3 , відібраними дізнавачем відділу поліції №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві.

За приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами першою, другою статті 109 ЖК визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Судом як апеляційної так і касаційної інстанції при розгляді справи № 761/22020/17 установлено відсутність підстав позбавлення права користування спірним житлом відповідачів та для виселення їх зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності на вказану квартиру належить позивачу, про що свідчать матеріали справи.

Водночас, відповідачі мають право користуватися такою квартирою.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Так, позивачем було пред`явлено вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою та у позовній заяві викладено обставини, якими обґрунтовуються такі вимоги, зазначено докази, що стверджують позов.

Зазначення доказів - це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, що було виконано стороною позивача.

Проте, позивачем порушено третій ступінь, а саме подання доказів, оскільки останнім не було подано суду належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог. Так, позивачем не надано документів, які підтверджують факт вчинення відповідачами перешкод позивачу у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд критично ставиться до наданого представником позивача витягу з ЄРДР, письмових пояснень відповідача ОСОБА_3 , наданих під час досудового розслідування даного кримінального провадження, оскільки вони жодним чином не свідчать про те, що позивачу чиняться перешкоди потрапити до квартири.

Інших доказів, що відповідачі перешкоджають позивачу користуватись власністю, стороною позивача суду не надано.

Особливість доказування полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов`язок по доказуванню. Обов`язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за захистом порушеного права чи інтересу до суду.

Суд звертає увагу на те, що позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою, не надав суду відповідних доказів на підтвердження викладених в позові обставин.

Крім того, будь-яких процесуальних дій щодо сприяння витребуванню чи самостійному наданні доказів, стороною позивача ані при пред`явленні позову, ані після відкриття провадження у справі, заявлено не було.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову в частині усунення перешкод позивачу у користуванні квартирою слід відмовити.

Інші позовні вимоги заявлені позивачем - вселення до квартири, також задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від первісної вимоги про усунення перешкод позивачу у користуванні квартирою, у задоволені якої позивачу відмовлено.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє в повному обсязі, усі понесені позивачем судові витрати залишаються за ним.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 9, 11, 12, 13, 76 - 81, 141, 229, 235, 247, 259, 263 - 265, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Н.В. Аббасова