Рішення

від 25.12.2024 по справі 160/30536/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 рокуСправа №160/30536/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю ГРУПА ВІА ДНІПРО в особі представника Лукомської Олени Миколаївни до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

15.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.11.2024 року через систему Електронний суд позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю ГРУПА ВІА ДНІПРО в особі представника Лукомської Олени Миколаївни до Київської митниці, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000080/2 від 10.09.2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2024/000910 від 10.09.2024 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів та спірна картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, в яких митна вартість визначена не за ціною договору, а за резервним методом, є неправомірним, оскільки митному органу було надано всі необхідні документи, які в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товарів (числові значення складових митної вартості товарів) і жодних розбіжностей такі документи не містили. Посилання ж митного органу, як на підставу виникнення у нього сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару порівняно з митним оформленням інших ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, є нормативно необґрунтованими, оскільки лише сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта та не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

09.12.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника Київської митниці Щегель Тетяни Олексіївни надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Визначення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою з урахуванням документів, наданих декларантом до митного оформлення, умов поставки товарів згідно з положеннями міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» та інших складових митної вартості товарів, визначених статтею 58 МКУ. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару за електронною митною декларацією від 09.09.2024 №24UA100320430004U5 встановлено, що надані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: 1) документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 05.09.2024 №16337 видано ТОВ «Консольлайн Україна», проте в автотранспортній накладній від 05.09.2024 № P016337 зазначений перевізник ФОП ОСОБА_1 . Разом з цим, згідно з наказом Міністерства фінансів України № 599 від 24.05.2012 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» (далі Наказ № 599) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - заявка на здійснення послуг по доставці товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Відповідно до статті 9 Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Отже, підприємство, яке надало документи для підтвердження транспортних витрат повинно однозначно ідентифікуватись з підприємством, що здійснило перевезення оцінюваного товару. Таким чином, відомості щодо числових значень складових митної надано не в повному обсязі, не підтверджено документально, а також не виражено кількісно та достовірно, що суперечить вимогам ч.ч. 2, 10, 21 статті 58 МКУ по застосуванню основного методу; 2) відповідно до п. 3 «Умови поставки» контракту від 05.05.2019 №02/2019 продавець зобов`язаний надати покупцю сертифікат якості на товар, проте до митного оформлення сертифікат якості на товар наданий не був. З метою усунення виявлених розбіжностей та підтвердження заявленої митної вартості товарів від декларанта було витребувано відповідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 53, ст.ст. 54, 57 МКУ додаткові документи: - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; - рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларантом для підтвердження транспортних витрат надані договори транспортного-експедиторського обслуговування №ТЕО38754647 від 09.01.2023 між ТОВ «Консольлайн Україна» (Експедитор) та ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (Клієнт) та №ТЕО44703904 від 28.10.2022 між ТОВ «Консольлайн» (Експедитор) та ТОВ «Консольлайн Україна» (Клієнт), проте договір з безпосереднім перевізником товару - ФОП ОСОБА_1 , який зазначений в CMR від 05.09.2024 № P016337, не наданий. Також пунктом 10 «термін дії договору та інші умови» договору транспортного-експедиторського обслуговування №ТЕО38754647 від 09.01.2023 передбачено наведення зразків факсимільного відтворення (відбитку) підпису представників Сторін, проте факсимільне відтворення підпису Клієнта відсутнє, що унеможливлює встановлення дійсності реквізитів такого підпису. Довідка про транспортні витрати не є документом, що підтверджує транспортні витрати, оскільки не є первинним документом у розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а згідно з п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників митних декларацій на підставі даних, не підтверджених первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності. Для підтвердження витрат по доставці товару до кордону України надаються перевізні (транспортні) документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599; Отже довідка про транспортні витрати, з урахуванням п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, не може бути належним, самостійним та виключно єдиним документом, що підтверджує витрати на перевезення товарів. Також за інформацією з мережі інтернет (сайт searates.com) контейнер №TGCU5143467 прибув у порт Гданськ (Польща) та вивантажений з судна 02.09.2024, а вивезений з порту 06.09.2024. Згідно наданої до митного оформлення CMR від 05.09.2024 № P016337 товар було завантажено на транспортний засіб для доставки в Україну 05.09.2024. До того ж, за інформацією з мережі інтернет (сайт searates.com) відправлення контейнеру №TGCU5143467 відбувалося з пору Nansha (CN), а не з Guangzhou (CN). Таким чином, вбачаються додатково понесені витрати на зберігання товару в порту призначення, на складі третьої особи, оплата інших можливих послуг третіх осіб. Однак, вищевказані витрати, не зазначені у відповідних графах ДМВ та не відображені в жодному транспортному документі. Відповідно до листа ТОВ "НОВАБРОК" від 10.09.2024 № б/н повідомлено митний орган, що інші додаткові документи подаватись не будуть. Отже, декларантом не виконано вимоги митного органу щодо надання додаткових документів. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості (транспортування та ін. супутні витрати) не підтверджені належним чином та не піддаються обчисленню та перевірці, що суперечить положенням п. 2 ч. 2 ст. 52, ч. 2, 9, 10, 21 ст. 58 МКУ. Декларант не скористався своїм правом, передбаченим ст. 52 МКУ на підтвердження заявленої ним митної вартості та усунення розбіжностей, а також декларування числових значень складових митної вартості у повному обсязі. Враховуючи те, що декларантом не надано в повному обсязі додаткових документів, що вимагались митним органом, та які б переконливо спростували (пояснили) розбіжності у наданих документах, використання заявленого декларантом рівня митної вартості неможливо. Митний орган звертає увагу на те, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за рівень митної вартості аналогічних товарів, митне оформлення яких уже здійснено в Україні в час, наближений до часу експорту товарів, заявлених до митного оформлення. За результатами консультації між декларантом та митним органом у сукупності митний орган прийняв рішення про необхідність скоригувати митну вартість товарів. Джерело інформації: митна декларація від 03.06.2024 №UA209150/2024/006329. Розрахунок митної вартості товару складає: 12,02 доларів США за 1 кг. В графі 33 прийнятого рішення про коригування митної вартості відповідно до ч. 2 ст. 55 МКУ та п. 2.1 глави II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Мінфіну № 598 від 24.05.2012, зареєстрованим у Мінюсті 01.06.2012 за № 883/21195, вказано обставини винесення рішення, причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту), джерело інформації, та ін. Після здійснення коригування митної вартості, товар був випущений у вільний обіг на підставі розділу Х МКУ шляхом надання гарантій відповідно до ч. 7 ст. 55 МКУ за митною декларацією від 10.09.2024 № 24UA100320430331U3. Різниця між платежами, які заявлялися декларантом до винесення рішення та платежами, які повинні бути сплачені у зв`язку з винесенням рішення склала 949891,91 грн. Таким чином, усі дії та рішення посадових осіб митниці є аргументованими, відповідають та засновані на вимогах законодавства України з питань митної справи, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

12.12.2024 року від представника позивача Лукомської Олени Миколаївни до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій зазначено, що відповідач не подав будь - якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.

24.12.2024 року від представника Київської митниці Щегель Тетяни Олексіївни до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якому представником відповідач зазначено про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача висловлених у відповіді на відзив.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2024 зазначена вище справа розподілена та 18.11.2024 року передана судді Пруднику С.В.

20.11.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 05.05.2019 року ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (надалі позивач), як Покупець, уклало з іноземним підприємством GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР), як Продавцем, Контракт № 02/2019 (надалі «Контракт»), предметом якого відповідно до п. 1.1.,1.2. Контракту є продаж Продавцем на користь Покупця товарів в асортименті, кількості та по цінам, зазначених в Специфікаціях та/або Додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

05.07.2024 року до Контракту між сторонами укладено Специфікацію №04/24 на поставку на умовах FOB Гуанчжоу, Китай товарів загальною номенклатурою 21 позиція (маски для обличчя, патчі під очі, очищуючі смужки для носу та інше), на загальну суму 145 676,03 доларів США (USD).

Вищезазначений товар за інвойсом (рахунком-фактурою) № 04/24 від 05.07.2024 року загальною вагою 21410,00 кг згідно коносаменту № TJSHTMSC1067S1 від 13.07.2024 був ввезений на митну територію України та 09.09.2024 року був заявлений до митного оформлення до Київської митниці (надалі відповідач, митниця) за ЕМД №24UA100320430004U5, до якої було додано наступні документи:

- пакувальний лист (Packing list) № 04/24 від 13.07.2024;

- рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 04/24 від 05.07.2024;

- коносамент (Bill of lading) TJSHTMSC1067S1 від 13.07.2024;

- автотранспортна накладна (Road consignment note) P016337 від 05.09.2024;

- декларація про походження товару (Declaration of origin) № 04/24 від 05.07.2024;

- платіжна інструкція в іноземній валюті №20187 від 30.07.2024;

- довідка, що підтверджує вартість перевезення товару №16337 від 05.09.2024;

- договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 02/2019 від 05.05.2019;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 1 Додаткова угода №1 від 08.11.2022;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація №04/24 від 05.07.2024;

- договір про надання послуг митного брокера № МБ002/12 від 30.12.2021;

- договір про перевезення № ТЕО38754647 від 09.01.2023;

- договір про перевезення № ТЕО44703904 від 28.10.2022;

- заява в вигляді внесення коду до митної декларації, про відсутність у товарах наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, ввезення на територію України, вивезення з території України чи транзит через територію України яких здійснюється за наявності дозволу № б/н від 09.09.2024;

- заява в вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю № б/н від 09.09.2024;

- разова перепустка №ПР 97191 від 09.09.2024.

Розглянувши подані позивачем документи, Київська митниця встановила, що документи не містять достатньої інформації, необхідної для визначення числових значень складових митної вартості, та під час проведення консультації митниця надіслала позивачу електронне повідомлення про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових (за наявності) документів відповідно до ч.3 статті 53 МК України, а саме: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У відповідь на електронне повідомлення відповідача щодо витребування митним органом у декларанта додаткових документів, декларантом позивача ТОВ «Новаброк» було надано лист від 10.09.2024 №б/н в якому повідомлено, що інші документи в 10-ти денний термін не надаватимуться з проханням припинити 10 денний термін для їх надання згідно ч.3 ст. 53 Кодексу.

В подальшому, 10.09.2024 року Київською митницею було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000080/2 (надалі рішення), яким скоригована митна вартість товару до рівня 12,02 доларів США за кг нетто із застосуванням резервного (6) методу визначення митної вартості товару, та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/000910 від 10.09.2024 року.

У зв`язку з незгодою із рішенням, декларантом заявлено випуск партії товару у вільний обіг під гарантійні зобов`язання у відповідності до положень ч.7 ст. 55 Митного кодексу України за МД №24UA100320430331U3 із наданням фінансової гарантії у вигляді грошової застави в сумі 946789,61 грн., з яких: 221371,67 грн. ввізного мита (за видом платежу 020) та 725417,94 грн. податку на додану вартість (за видом платежу 028).

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товарів, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В частині 2статті 19 Конституції Українизакріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно ж достатті 67 Конституції Україникожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1статті 4 МК Українимитне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цьогоКодексу, законівта інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Так, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений у частині другій цієї статті.

При цьому, частиною третьою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

Відповідно до частини шостої статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Статтями 57, 58 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини восьмої статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічне тлумачення зазначених правових норм висловлене Верховним судом в правовій позиції, сформованій та висловленій у постановах: по справі № 21-127а15 від 31.03.2015, по справі №815/4477/15 від 21 січня 2020 року, по справі №813/1350/14 від 14 січня 2020 року, по справі №160/8775/18 від 18 грудня 2019 року, по справі №804/2957/17 від 12 грудня 2019 року, по справі №814/2602/15 від 14 листопада 2019 року.

Скориставшись своїм правом та на підтвердження числових складових митної вартості товару, ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» в порядку ст. 55 Митного кодексу України звернулось із відповідною заявою вих. 01-18-10/24 від 18.10.2024 року Відповідачу було надано відповідні пояснення та додаткові документи, зокрема:

- копія заявки № 43 від 05.09.2024 до договору ТЕО 38754647 від 09.01.2023;

- копія договору № 44962667 від 27.01.2023 на організацію перевезень автомобільним транспортом;

- копія договору-заявки № 05092024/3 від 05.09.2024 на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- копія договору № 01/04-3 від 01.04.2024 оренди транспортного засобу з екіпажем;

- копія рахунку на оплату № 3885 від 30.08.2024 на суму 494773,00 грн;

- копія платіжної інструкції № 2124 від 30.08.2024 на суму 494773,00 грн;

- копія акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3885 від 30.08.2024 на суму 494773,00 грн;

- копія рахунку на оплату № 3967 від 05.09.2024 на суму 1313,90 грн;

- копія платіжної інструкції № 2138 від 06.09.2024 на суму 1313,90 грн;

- копія акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3967 від 11.09.2024 на

суму 1313,90 грн;

- копія рахунку на оплату № 3968 від 05.09.2024 на суму 135730,00 грн;

- копія платіжної інструкції № 2139 від 06.09.2024 на суму 135730,00 грн;

- копія акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3968 від 11.09.2024 на суму 135730,00 грн;

- копія платіжної інструкції в іноземній валюті № 20188 від 15.10.2024 на суму 39649,53 дол. США.

На підставі поданих до митного органу додаткових документів та пояснень декларант просив винести письмове рішення щодо визнання заявленої ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» митної вартості товарів та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000080/2 від 10.09.2024 року, а також повернути ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» фінансову гарантію у вигляді грошової застави в сумі 946789,61 грн., сплачену за МД №24UA100320430331U3 від 10.09.2024.

Київською митницею було розглянуто додатково надані декларантом документи в порядку ст.55 Митного кодексу України та за результатами розгляду вказаного звернення, Відповідач листом від 31.10.2024 вих. № 7.8-2/15-02/13/20287 повідомив про відсутність підстав для визнання заявленої декларантом митної вартості товарів та про залишення чинним рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000080/2 від 10.09.2024 року.

Щодо наявних, на думку митниці, розбіжностей та неповноти у поданих документах, які зазначені в повідомленні декларанту, графі 33 Рішення та аргументів митниці по додатково наданим документам.

1) Позиція Митниці: «Декларантом для підтвердження транспортних витрат наданий договір ТЕО 38754647 транспортно-експедиторського обслуговування від 09.01.2023 між ТОВ «Консольлайн Україна» (Експедитор) та ТОВ «Група Віа Дніпро» (Клієнт), проте договір з безпосереднім перевізником товару ФОП ОСОБА_2 , який зазначений в CMR № РО16337 від 05.09.2024 не наданий.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Віа Дніпро» прямий договір з ФОП ОСОБА_2 не укладався, а отже, цей документ на момент митного оформлення, був у декларанта відсутній.

Для доставки товару за коносаментом № TJSHTMSC1067S1 від 13.07.2024 у контейнері за TGCU5143467 маршрутом FOB, Гуанчжоу, Китай Гданськ, Польща, п/п Ягодин - Дніпро, декларантом ТОВ «Група Віа Дніпро» було укладено із перевізником ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» договір № ТЕО38754647 транспортно-експедиторського обслуговування від 09.01.2023 (який надавався до митного оформлення), відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених умовами цього договору послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу. Згідно з п. 2.1.1. вказаного договору встановлено,

що відповідно до цього договору експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, узгоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін. При необхідності для виконання своїх зобов`язань за договором, укладати від свого імені та за рахунок клієнта договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання, терміналами, та іншими організаціями, уповноваженими надати відповідні послуги.

Так, експедитором ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» для надання послуг декларанту з організації доставки вантажу було укладено договір № ТЕО44703904 транспортно-експедиторського обслуговування від 28.10.2022 з ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН».

Вказані вище договори надавались декларантом разом із документами поданими до митного оформлення товару.

В свою чергу, ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН» було укладено договір № 44962667 від 27.01.2023 на організацію перевезень автомобільним транспортом із ТОВ «ШПІЦ ТРАК».

ТОВ «ШПІЦ ТРАК» укладено договір-заявку № 05092024/3 від 05.09.2024 на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом з ФОП ОСОБА_3 .

А ФОП ОСОБА_3 має договірні відносини із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі договору № 01/04-3 від 01.04.2024 оренди транспортного засобу з екіпажем.

Таким чином, оскільки, ТОВ «Група Віа Дніпро» було укладено договір тільки із експедитором ТОВ «Консольлайн Україна», який організував перевезення, уклавши договір із третьою особою, а третя особа з іншими особами, відповідно, і відсутній був у ТОВ «Група Віа Дніпро» договір із ФОП ОСОБА_2 під час митного оформлення, оскільки, ТОВ «Група Віа Дніпро» не є стороною договору, а з ланцюга укладених договорів між перевізниками, вбачається наявність правових підстав для здійснення перевезення та оформлення автотранспортної накладної CMR №РО16337 від 05.09.2024 ФОП ОСОБА_2 .

На підтвердження зазначеного, в порядку ст. 55 Митного кодексу України, разом із заявою вих. № 01-18-10/24 від «18» жовтня 2024 року позивачем було надано копія заявки № 43 від 05.09.2024 до договору ТЕО 38754647 від 09.01.2023; копію договору № 44962667 від 27.01.2023 на організацію перевезень автомобільним транспортом; копію договору-заявки № 05092024/3 від 05.09.2024 на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, копію договору № 01/04-3 від 01.04.2024 оренди транспортного засобу з екіпажем, контейнер TGCU5143467 прибув у порт Гданськ (Польща) та вивантажено з судна 02.09.2024, а вивезено з порту 06.09.2024.

2) Позиція Митниці: «За інформацією з мережі інтернет (сайт searates.com) контейнер TGCU5143467 прибув у порт у порт Гданськ (Польща) та вивантажено з судна 02.09.2024, а вивезено з порту 06.09.2024. Згідно наданої до митного оформлення CMR № РО16337 від 05.09.2024 товар було завантажено на транспортний засіб для доставки в Україну 05.09.2024. До того ж за інформацією з мережі інтернет відправлення контейнеру TGCU5143467 відбулося з порту Nansha (CN), а не з Guangzhou (CN). Таким чином вбачаються додатково понесені витрати на зберігання товару в порту призначення, на складі третьої особи, оплата інших можливих послуг третіх осіб».

По-перше, слід зазначити, що порт NANSHA є квартальним портом GUANGZHOU, порт NANSHA розташований у місті GUANGZHOU і це є загальновідомими географічними відомостями, тому ніякого документального та окремого підтвердження бути не може.

Одночасно, умови поставки FOB означають, що всі витрати та ризики до моменту завантаження товару на борт судна у порту Гунчжоу несе продавець, в тому числі і витрати на транспортування, доставку товару з іншого (квартального) порту, і т.д., і такі витрати включаються до ціни товару, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті.

По-друге, згідно заявки № 43 від 05 вересня 2024 року до договору транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕО38754647 від 09.01.2023 вартість послуг з організації перевезення вантажу (порт завантаження: Гунчжоу, Нанша, порт розвантаження: Гданськ, Польща, пункт доставки: Дніпро) складає 630503,00 грн.

На суму 630503,00 грн. додатково було надано рахунки ТЕО: (№ 3968 від 05.09.2024 на суму 135730,00 грн та № 3885 від 30.09.2024 на суму 494773,00 грн.), а факт підтвердження оплати в розмірі 630503,00 грн. підтверджується платіжними інструкціями (№ 2124 від 30.08.2024 на суму 494773,00 грн і № 2139 від 06.09.2024 на суму 135730,00 грн.).

Також, позивачем в порядку ст. 55 надавались акти виконаних акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3968 від 11.09.2024 на суму 135730,00 грн і № 3885 від 30.08.2024 на суму 494773,00 грн.

Зазначена сума витрат 630503,00 грн. включає витрати про всьому маршруту перевезення як за межами та к і на території України.

Сума витрат задекларована декларантом позивача на доставку товару за межами території України склала 550147,87 грн. та страхування в розмірі 1313,90 грн.

Витрати на транспортування за межами території України на доставку вантажу за коносаментом № TJSHTMSC1067S1 від 13.07.2024 у контейнері TGCU5143467 за маршрутом FOB Гунчжоу, Китай Гданськ, Польща п/п Ягодин в розмірі 550147,87 грн. та страхування в розмірі 1313,90 грн. зазначені у довідці від експедитора ТОВ «Консольлайн Україна» № 16337 від 05.09.2024.

Задекларована сума витрат на транспортування в розмірі 550147,87 грн. та страхування в розмірі 1313,90 грн. окрім довідки від експедитора ТОВ «Консольлайн Україна» № 16337 від 05.09.2024, яка надавалась декларантом у складі документів при митному оформленні, підтверджується наданими рахунками на оплату, платіжними інструкціями та актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Так згідно рахунку ТЕО № 3885 від 30.08.2024, окремо вказані витрати за межами території України та на території України, отже, до витрат на транспортування за межами території України було включено:

471273,00 грн. - морське перевезення за межами території України; 21000,00 грн. - навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України.

Згідно рахунку ТЕО № 3968 від 05.09.2024 до витрат на транспортування за межами території України було включено:

9874,87 грн. - навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України;

48000,00 грн. міжнародні транспортні послуги за межами території України.

Таким чином, іще раз підтверджується наданими документами сума транспортних витрати за межами території України в розмірі 550147,87 грн. (471273,00 +21000,00 +9874,87+48000,00).

Розмір витрат, понесених на страхування контейнерного обладнання вказаний у довідці експедитора у розмірі 1313,90 грн. підтверджується рахунком на оплату №3967 від 05.09.2024 на суму 1313,90 грн., платіжною інструкцією № 2138 від 06.09.2024 та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3967 від 11.09.2024.

Відповідно до пп. 5. п. 10. ст. 58 МК України, встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

У наданих позивачем рахунках та актах здачі-приймання робіт (надання послуг), розподілені витрати на транспортні послуги, які надавались за межами території України, які піддаються обчисленню та підтверджують суму транспортних витрат заявлених декларантом відповідно до довідки експедитора.

Таким чином, заявлене числове значення про транспортні витрати, окрім довідки експедитора, яка надавалась до митного оформлення, підтверджуються наганами в порядку ст. 55 Митного кодексу України рахунками, платіжними інструкціями, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), заявкою на транспортування та надані документи спростовують доводи і припущення митниці про можливі додаткові витрати на зберігання товару в порту призначення, на складі третьої особи, оскільки, надані документи підтверджують, що таких витрат у ТОВ «Група Віа Дніпро» не було.

3) З приводу зауваження митниці щодо неналежності доказу на підтвердження розміру транспортних витрат- довідки від експедитора ТОВ «Консольлайн Україна» №16337 від 05.09.2024, позивач вважає за необхідне звернути увагу, що в п.6 ч.2 ст. 53 МК України не міститься вимог чи переліку документів, що мають містити відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Тому, наданими документами (перш за все довідкою про транспорті витрати № 12473 від 18.03.2024), на думку суду, повністю виконано вимоги п.6 ч.2 ст. 53 МК України в цій частині.

Така позиціч з цього питання відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14, відповідно до якої Верховний Суд встановив: «Суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.

Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів».

Таким чином, невизнання відповідачем на цій підставі достатності подання позивачем документів на підтвердження числових показників вартості перевезення оцінюваних товарів є безпідставним, суперечить сталій практиці з цього питання Верховного Суду та є протиправним.

Окрім того, разом із заявою по ст. 55 Митного кодексу України, відповідачу було надано документ на підтвердження оплати, яка здійснена вже після митного оформлення товару: копія платіжної інструкції в іноземній валюті № 20188 від 15.10.2024 на суму 39649,53 дол. США, яка підтверджує оплату товару згідно інвойсу в повному обсязі.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що надані декларантом документи під час митного оформлення та додатково, в порядку ст. 55 Митного кодексу України були достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару.

Митним кодексом України в ч.2 ст. 53 встановлено перелік документів, які подаються для підтвердження митної вартості товарів.

Позивачем всі визначені ч.2 ст. 53 МК України документи, із врахуванням обставин поставки, подані належним чином до митної декларації та додатково.

Відповідно до ч.6 та 7 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

На основі наведених положень можна стверджувати, що законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Верховний Суд України у справі № 2а-18673/09/0570 погодився з позицією Вищого адміністративного суду України про те, що «ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості» (постанова від 11 вересня 2012 року).

Зазначена позиція підтримана і Верховним Судом в постанові від 30.10.2018 року у справі №826/25605/15, а також неодноразово в подальшому в численних постановах Верховного Суду.

Також Вищий адміністративний суд України задекларував позицію про те, що «сам факт ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх надання за відсутності оцінки достатності документів, первісно наданих декларантом, на підтвердження ціни угоди щодо товарів, що імпортуються, не є беззаперечною умовою для висновку про відсутність підстав для застосування першого методу визначення митної вартості» (ухвала від 17 квітня 2014 року у справі № 2а/0570/1778/12).

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації (правові позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 року у справі №805/778/13-а, та підтримані Верховним Судом в постанові від 20.02.2018 року у справі №809/1884/16, а також неодноразово в подальшому в численних постановах Верховного Суду).

У Постанові ВС/КАС від 21 квітня 2021 року (справа № 809/1838/15) суд відзначив, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною вимогою для митного органу. Окрім того, суд наголосив, що ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що подані документи є недостатніми та такими, що викликають сумнів у їх достовірності є безумовною підставою для скасування рішення про коригування митної вартості.

Крім того, щодо посилання митниці в повідомленні декларанту та рішенні на спрацювання профілю ризику системи управління ризиками щодо можливого заниження митної вартості товарів, суд звертає увагу, що контроль співставлення цін заявленого до митного оформлення товару із даними, що містяться в інформаційних системах та ресурсах митниці не є і не може бути самостійною окремою підставою для відмови у визнанні митної вартості за першим (основним) методом визначення митної вартості за ціною контракту. Така позиція підтримується судовою практикою. Так, Вищий адміністративний суд України зазначає, що «розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом» (ухвала від 7 травня 2014 року у справі №826/6249/13-а); «нижчий рівень митної вартості імпортованого товару, порівняно із задекларованим раніше, сам собою не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості і не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості» (ухвала від 15 травня 2014 року у справі № 806/5104/13-а).

Зазначене підтримує і Верховний Суд, який в постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14 та постанові від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17 сформував наступну правову позицію: «формально нижчий рівень митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин підчас здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню».

Зазначена правова позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом в подальших численних постановах у справах щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до ч.3ст.318 Митного кодексу Українимитний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними уст.8 Митного кодексу Українипринципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Згідно з ч.1ст.256 Митного кодексу Українивідмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000080/2 від 10.09.2024 року та картка відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/000910 від 10.09.2024 року - є протиправними та належать до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2ст.6 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положеньст.9 Конституції Українита ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 доЄвропейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1ст.2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2ст.77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1ст.90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 14 201,84 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 14 201,84 грн. підлягає стягненню з Київської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з положеннямистатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, щоКодекс адміністративного судочинства Україниу редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Відповідно до частини 3статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з підпунктом 1, 2, 6 частини 1 та частини 2статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

За правилами оцінки доказів, встановленихст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи уКАС, суд враховує таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду подано копію довіреності №1 від 01.01.2024 року відносно адвоката Лукомської Олени Миколаївни; копію рахунку-фактури №135/24 від 14.10.2024 року на суму 40 000 грн.; копію платіжної інструкції №44 від 15.10.2024 року на суму 40 000 грн.; копію договору про надання правової допомоги №01-14-10/24 від 14.10.2024 року, який укладено між Адвокатським бюро «Герман і партнери» та товариством з обмеженою відповідальністю ГРУПА ВІА ДНІПРО; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 13.11.2024 року.

Суд також вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 року (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, суд зауважує, що з урахуванням предмету позову, зазначена справа є справою незначної складності та типовою у спорах. Також, суд зауважує, що по вказаній категорії справ є значна кількість усталеної судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.

До того ж, розгляд даної справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятоюстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, внаслідок якого сталось порушення прав позивача, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. підлягають стягненню з Київської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю ГРУПА ВІА ДНІПРО в особі представника Лукомської Олени Миколаївни до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000080/2 від 10.09.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2024/000910 від 10.09.2024 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ГРУПА ВІА ДНІПРО (код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 14 201,84 грн. (чотирнадцять тисяч двісті одна гривня 84 копійки).

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ГРУПА ВІА ДНІПРО (код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 грн. (одна тисяча гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник