Рішення

від 24.12.2024 по справі 280/8496/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року Справа № 280/8496/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Запорізького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізького апеляційного суду (далі відповідач 1), до Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

зобов`язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 року по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат), для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; здійснити нарахування та виплатити компенсацію відпусток та вихідну допомогу, які виплачуються при виході у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вищезазначених розмірах, з урахуванням раніше виплаченої суми та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо не забезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат), для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн;

зобов`язати відповідача 2 здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат), для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн;

зобов`язати відповідача 2 здійснити фінансування для виплати недонарахованої компенсації відпусток та вихідної допомоги, які виплачуються при виході у відставку, у зв`язку із їх перерахунком, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вищезазначених розмірах.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що протягом 2021-2024 років відповідачем-1 здійснювалося нарахування та виплата належної їй суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсація відпусток та вихідної допомоги, яка виплачуються при виході у відставку у розмірі меншому ніж передбачено чинним законодавством України, що у свою чергу призвело до порушення її права на належне матеріальне забезпечення. Так, протягом спірного періоду позивачка отримувала суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, які нараховувались відповідачем-1 виходячи з прожиткового мінімуму, який використовується для обчислення базового розміру посадового окладу 2102 грн. Водночас, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році-3028,00 грн. Зауважено, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-якими іншими законами чи нормативно-правовими актами. Додатково відзначено, що відповідачем-2 протиправно не забезпечено фінансування виплати належних позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році. Позивачка вважає, що під час визначення розміру її суддівської винагороди відповідачем-1 має застосовуватись прожитковий мінімум визначений для працездатних осіб на відповідний рік. На підставі вищевикладеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.09.2024 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 10.10.2024, визначено учасникам справи строк для подання до суду заяв по суті справи.

Копію ухвали від 16.09.2024 про відкриття провадження у справі та повістки про виклик до суду у підготовче засідання на 10.10.2024 доставлено до електронного кабінету учасників справи в під системі «Електронний суд» 18.09.2024.

24.09.2024 від відповідача-1 Запорізького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 44343) в якому проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначає, що з урахуванням ст. 148 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Запорізького апеляційного суду, відповідно останній є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу здійснювалась Запорізьким апеляційним судом з бюджетних коштів, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Тож, такі дії відповідача щодо нарахування суддівської винагороди позивачці за спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, встановлених законами про Державний бюджет України на 2021-2024 роки. Вважає, що такі дій відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Також представник відповідача 1 посилається на ч.1 ст.122 КАС та зазначає що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом.

З урахуванням правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду №990/156/23 від 11.07.2024 спірні правовідносини регулюються загальною нормою статті 233 КЗпП України. При вирішенні питання про строки звернення до суду при вирішенні публічно-правового спору у питанні оплати праці застосуванню підлягають норми ст. 233 КЗпП України, а не норма ч.5 ст.122 КАС України.

У справі до вимог щодо нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 19.07.2022 застосуванню підлягає ч.2 ст.233 КЗпП України до змін внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ , якою визначено що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

До вимог нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 12.04.2024 застосуванню підлягає ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції після 19.07.2022), яка передбачає тримісячний строк звернення до суду, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. В цій частині також слід враховувати, що на підставі пункту першого глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, строки визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19) Враховуючи , що карантин, відповідно до Постанови КМУ від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023, тому в даному випадку строк звернення до суду слід обраховувати з 01.07.2023, а тому вказаний строк закінчився 02.10.2023. Відповідно за липень 2023 року до 01.11.2023, за серпень 2023 -01.12.2023, за вересень 2023 -01.01.2024, за жовтень 2023 -01.02.2024, за листопад 2023 -01.03.2024, за грудень 2023 01.04.2024, за січень 2024 до 01.05.2024, за лютий 2024 до 01.06.2024, за березень 2024 до 01.07.2024, за квітень 2024 до 12.08.2024. При цьому позивач з позовною заявою звернувся 10.09.2024 тобто за період з 20.07.2022 по 12.04.2024 із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Обіймаючи посаду судді апеляційного суду, позивач не зверталася до керівництва з питанням невірного нарахування та виплати її суддівської винагороди за період з січня 2021 по день звільнення 12.04.2024, повністю була обізнана щодо складових суддівської винагороди, яка її виплачувалась, в тому числі розмірі базового посадового окладу. Надання відповіді відповідачем 1 листом від 29.08.2024 позивачу з проханням провести перерахунок суддівської винагороди не можна вважати моментом коли позивачу стало відомо про порушення її права та відліком часу для звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відзив на позовну заяву від відповідача-2 до суду не надходив.

Ухвалою суду від 10.10.2024 судом відкладено підготовче засідання на 26.11.2024 року.

13.11.2024 від відповідача 1 через систему «Електронний суд» надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою з питань відводу судді від 25.11.2024 ухвалено вважати необґрунтованим заявлений Запорізьким апеляційним судом відвід судді Батрак І.В. та передано заяву про відвід судді по справі №280/8496/24 до відділу забезпечення руху адміністративних справ (канцелярії) Запорізького окружного адміністративного суду для визначення судді, який буде здійснювати її вирішення, в порядку визначеному ч.1 ст.31 КАС України.

Ухвалою суду від 25.11.2024 у задоволенні заяви Запорізького апеляційного суду (вх. №52113 від 13.11.2024) про відвід судді Батрак І.В. відмовлено.

Ухвалою від 26.11.2024 судом закрито підготовче провадження у справі №280/8496/24 та призначено судове засідання на 19 грудня 2024 року.

Учасники справи у судове засідання 19.12.2024 не з`явились.

Позивач в позовній заяві просив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Представник відповідача 1 звернувся через систему «Електронний суд « з заявою (вх. № 56885) про розгляд справи без участі представника Запорізького апеляційного суду. Проти задоволення позовних вимог заперечили у повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про дату час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням положень частини 3 статті 194, частини 9 статті 205 КАС України суд визнав за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

Указом Президента України від 04 листопада 2004 року №1367/2004 позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Запорізького апеляційного суду в межах п`ятирічного строку.

Постановою Верховної Ради України від 08 липня 2005 №2788-ІV позивач обрана суддею Апеляційного суду Запорізької області безстроково.

Наказом голови Запорізького апеляційного суду від 17.10.2018 №73-к зарахована з 17жовтня 2018 до складу суддів апеляційного суду в порядку переведення.

04 квітня 2024 року на підставі рішення Вищої ради правосуддя України №1023/0/15-24, у зв`язку із виходом у відставку, позивачку було звільнено з посади судді Запорізького апеляційного суду.

12 квітня 2024 року позивач відрахована зі штату Запорізького апеляційного суду.

17 серпня 2024 року позивач звернулась до Запорізького апеляційного суду із заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплату належної їй недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.

Листом від 29.08.2024 №01-15/1861/24 Запорізьким апеляційним судом позивачу надано відповідь про відмову в задоволенні її вимог та зазначено, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., виходячи з якого, відповідно і обчислювався на 2021-2024 роки базовий посадовий оклад судді Запорізького апеляційного суду, а саме, 126120 грн., та який затверджувався Державною судовою адміністрацією України у штатних розписах суду на відповідні роки, згідно з ч. 3 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Окрім того зазначено, що норми Законів України про державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки Конституційним Судом України неконституційними не визнавались, а отже були обов`язковими до виконання апеляційним судом, а тому підстави для їх незастосування відсутні. З огляду на зазначене, при виплаті позивачці суддівської винагороди у 2021-2024 роках, Запорізький апеляційний суд діяв на підставі, в межах і в спосіб передбачений Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував її прав. З урахуванням зазначених норм, за вказаний період, позивачці було нараховано та виплачено в повному обсязі всі обов`язкові виплати суддівської винагороди, у тому числі допомогу на оздоровлення, та при звільненні проведено повний розрахунок.

Вважаючи, протиправними дії Запорізького апеляційного суду щодо обчислення суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 12.04.2024 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102,00 грн, а також протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди у вказаний період у належному розмірі, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4)роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє у редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2)судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

За приписами статті 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини 1 статті 143 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, розмір вихідної допомоги, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон №1082-IX) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Приписами статті 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-IX) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Крім того, статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-IХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років 2833 гривні; працездатних осіб 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, 2093 гривні.

Такожстаттею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»установлено, що з1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Разом з цим, закони про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21, від 18.10.2023 у справі №400/12428/21, від 17.10.2023 у справі № 280/117/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановленого на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX, Закону № 1982-IX та Закону № 2710-IХ, була неправомірною.

Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 складає 2270,00 грн, на 01.01.2022 2481,00 грн, 01.01.2023 2684,00 грн, 01.01.2024-3028,00 грн.

Застосовуючи вищенаведену сталу правову позицію Верховного Суду до обставин даної справи, можна дійти висновку, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2021 по 29.02.2024 відповідач-1 безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн, оскільки зобов`язаний був діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 Законом №1082-ІХ в розмірі 2270,00 грн, у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 Законом № 1928-IX в розмірі 2481,00 грн та у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 Законом № 2710-IX в розмірі 2684,00 грн, у період з 01.01.2024 по 02.04.2024 Законом №3460-IX в розмірі 3028,00 грн.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 12.04.2024, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

З урахуванням викладеного у сукупності та виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що належним та ефективним захистом порушеного права є зобов`язання відповідача-1 здійснити нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Крім того, слід зазначити, що справляння і сплата обов`язкових податків і зборів із заробітної плати є відповідним обов`язком роботодавця як податкового агента, а тому відповідні нарахування мають бути здійснені з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Суд звертає увагу, що засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

Так, частинами 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами частини 1 статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 151 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини 1 статті 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

За визначенням пункту 6 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом пункту 7 цієї частини бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України, відповідно до частини 1 якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина 1 статті 23 Бюджетного кодексу України).

Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Запорізький апеляційний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021-2024 роки.

Згідно з частиною 1 статті 47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

За приписами частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно з пунктом 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.

Докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році-3028,00 грн відсутні.

Суд зауважує, що питання незабезпечення фінансування Державною судовою адміністрацією України виплати належної позивачу суддівської винагороди з 2021 року у повному обсязі не є спірним у межах розгляду даної справи.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагород.

З огляду на правові висновки Верховного Суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00грн, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 2481,00 грн, з 01.01.2023 по 31.12.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 2684,00 грн та за період з 01.01.2024 по 12.04.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 3028,00 грн.

При цьому, ДСА України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році-3028,00 грн з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо строків звернення до суду суд зазначає наступне.

Приписами частин 3 і 5 статті 122КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 122КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про зобов`язання виплатити грошове забезпечення у належному розмірі.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122КАС України.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.

При чому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19.07.2022, відповідно до правового висновку, викладеного у постановах КАС ВС від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21 має бути застосована частина 2 статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19.07.2022.

Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у томі числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, позивач звернулася до Запорізького апеляційного суду із заявою щодо нарахування та виплати її суддівської винагороди та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних oci6 у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році -3028,00грн.

Лист Запорізького апеляційного адміністративного суду про відмову у вищезазначеному нарахуванні, отримано позивачем 07 вересня 2024 року, а 11 вересня 2024 року звернулася до суду.

Крім цього, предметом позову є відмова Запорізького апеляційного суду, викладена у листі від 29.08.2024 №01-15/1861/24, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення: за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн; з 01.01.2024 по 12.04.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.

Тобто, в даному позові оскаржується саме відмова у припиненні відповідачем триваючого правопорушення.

При цьому оскаржувана відмова вчинена відповідачем 29.08.2024, а з даним позовом позивач звернулись до суду 11 вересня 2024 року, тобто із додержанням як строку, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України, так і строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Відтак, позивачем дотриманий строк звернення до суду із цим позовом.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Оскільки позивачкою судовий збір не сплачувався питання про його відшкодування не вирішується.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Запорізького апеляційного суду (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 162, код ЄДРПОУ 42263611), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд.18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Запорізький апеляційний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат), для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; здійснити нарахування та виплатити компенсацію відпусток та вихідну допомогу, які виплачуються при виході у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вищезазначених розмірах, з урахуванням раніше виплаченої суми та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат), для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 12.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат), для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн;

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування для виплати недонарахованої компенсації відпусток та вихідної допомоги, які виплачуються при виході у відставку, у зв`язку із їх перерахунком, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вищезазначених розмірах.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

СуддяІ.В. Батрак