Ухвала

від 23.12.2024 по справі 320/47096/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

23 грудня 2024 року м. Київ № 320/47096/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В. ознайомившись із матеріалами адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до 1) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;

2) Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними рішення/дії/бездіяльності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними рішення/дії/бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при скасування акту за Формою Н-1 і визнанні нещасного випадку не пов`язаним з виробництвом, з довічним інвалідом по трудовому каліцтву ОСОБА_2 ветераном війни учасником бойових дій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині позовних вимог про визнання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31.06.2006 нечинним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви.

До суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано адміністративний позов у новій редакції.

Так, позивач у позовній в новій редакції визначив відповідачами:

1) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;

2) Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Також, позивачем визначено наступні позовні вимоги:-

- визнати протиправними рішення/дії/бездіяльність відповідача-1 при скасування акту за Формою Н-1, а також при визнанні нещасного випадку не пов`язаним з виробництвом, з довічним інвалідом по трудовому каліцтву ОСОБА_2 ветераном війни учасником бойових дій;

- визнати бездіяльність відповідача-2 неправомірною;

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу належну недоплачену пенсію з урахуванням індексації сум недоплачених пенсій у зв`язку з тим, що нараховані суми пенсій не отримані з вини ПФУ, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- зобов`язати відповідача-2 виконати вимоги виконавчого провадження по примусовому виконання виконавчого провадження стосовно позивача.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши позовну, суд доходить висновку про наявність підстав для її повернення, з огляду на таке.

Згідно вимог частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до вимог пунктів 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Так, в силу приписів статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

За своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються пов`язаністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же підстав або доказів.

Метою об`єднання позовних вимог є можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору. Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права і обов`язку.

Щодо позовних вимог до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд зазначає таке.

Позивачем до суду надано постанову про відкриття виконавчого провадження №5579383 щодо примусового виконання виконавчого листа виданого Голосіївським районним судом м. Києва від 31.07.2006 №2-98/06, за яким позивач є стягувачем.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.

Водночас, з аналізу вимог ч. 1, 2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця від 01.05.2024 відкрито виконавче провадження №74887623 щодо примусового виконання виконавчого листа №580/833/22 виданого 15.04.2024 Черкаським окружним адміністративним судом.

Також, постановою державного виконавця від 02.05.2024 відкрито виконавче провадження №74887476 щодо примусового виконання виконавчого листа №580/833/22 виданого 15.04.2024 Черкаським окружним адміністративним судом

З огляду на вказане, та враховуючи те, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача-2 щодо примусового виконання виконавчого листа виданого Голосіївським районним судом м. Києва, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчі документи, а саме до Голосіївським районним судом м. Києва.

Водночас вимоги заявлені до відповідача-1 вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Частиною 4 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги до відповідача-1 та відповідача-2 мають різні підстави їх виникнення, які не пов`язані між собою та обґрунтовуються різними доказами, що, у свою чергу, не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки позивачкем у позовній заяві заявлено вимоги які мають розглядатися в порядку різного судочинства, цивільного та адміністративного, на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачці.

Керуючись статтями 21, 169, 171, 172, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 , - повернути позивачу.

2. Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) у хвали.

Суддя Жук Р.В.