Ухвала

від 25.12.2024 по справі 420/39401/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/39401/24

У Х В А Л А

25 грудня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бабенко Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;

- зобов`язати НОМЕР_1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч.8 ст.171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Як встановлено суддею, позивачем разом з позовною заявою було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позивач у своїй заяві зауважує, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.

Вирішуючи дану заяву, суддя вказує про наступне.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Предметом позову у справі є саме питання розміру належного до виплати грошового забезпечення.

В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин на момент звільнення позивача не застосовувалися.

Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).

Згідно з новою редакцією ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022 р.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

За таких умов, підстав для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022, суддя не вбачає.

З огляду на вище викладене, суддя дійшов висновку, що оскільки предметом спору у цій справі є правовідносини, що виникли за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, то мають застосовуватись приписи ст.233 КЗпП України (в редакції чинній до 19.07.2022), тобто позивач має право звернутись до суду з позовом стосовно стягнення належної йому заробітної плати та її складових без обмеження будь-яким строком.

Також, відповідач 06.09.2024 року надав представнику позивача разом з листом-відповіддю довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення та копії архівних відомостей про грошове забезпечення позивача за спірний період.

При цьому, до суду з даним позовом позивач звернувся 20.12.2024 року.

Відтак, суддя вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки такий строк не є пропущеним.

Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161, 171 КАС України.

Зазначений спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудний Одеському окружному адміністративному суду.

Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви відповідно до ст. 169 КАС України, а також підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлені ст. 170 КАС України, у суду відсутні.

Частиною 1 статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч.3 ст.12 КАС України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч.2 ст.12 КАС України).

Згідно ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 5 статті 12 КАС України визначено, що умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом

Пунктом 3 статті 257 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.7 ст.262 КАС України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У позовній заяві позивач просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Отже, з урахуванням положень ч. 2, 6 ст.12 КАС України та оцінюючи справу за критеріями, переліченими у ч. 3 ст. 257 КАС України, які суд враховує при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає, що дана справа є справою незначної складності відповідно до ч.6 ст.12 КАС України та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ч.5 ст.262 КАС України.

Справа буде розглянута судом в межах строків, визначених положеннями ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті справи.

Керуючись ст. 12, 120, 122, 160, 161, 171, 248, 257-258, 260-262 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та визнання поважними причин його пропуску у зв`язку із тим, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 .

Відкрити провадження у справі за даною позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України.

Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив подається до суду разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Відповідно до ч.2 ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Згідно ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Встановити позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана відповідачу.

Встановити відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечень, копія яких одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана позивачу.

Згідно зі ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Зазначити сторонам, що надання доказів відбувається в порядку ст. 79 КАС України.

У разі своєчасного виконання учасниками справи своїх прав та обов`язків щодо подання та направлення до суду заяв по суті справи (відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення) разом із доказами по справі не шляхом подання вказаних заяв нарочно до канцелярії суду, а шляхом направлення таких заяв до суду у встановлений строк засобами поштового зв`язку, учасникам справи необхідно завчасно повідомити суд відповідними засобами зв`язку (телефон: НОМЕР_5 , електрона пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; inbox@adm.od.court.gov.ua) про надіслання відповідних заяв по суті справи та доказів засобами поштового зв`язку.

У разі неотримання судом відповідних заяв та доказів у встановлені судом строки та за відсутності повідомлень про їх направлення до суду вищевказаними засобами зв`язку, суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Веб-адреса сторінки Одеського окружного адміністративного суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.

Копію ухвали направити сторонам, разом з інформацією про їхні процесуальні права та обов`язки.

Справа розглядатиметься суддею одноособово.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Дмитро БАБЕНКО