Рішення

від 25.12.2024 по справі 480/4491/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року Справа № 480/4491/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/4491/24 за позовом Відділу освіти Тростянецької міської ради до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

У С Т А Н О В И В:

Відділ освіти Тростянецької міської ради (далі позивач, Відділ освіти) звернувся з позовною заявою до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області (далі відповідач, Держаудитслужба), у якій просить суд:

- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3 вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Відділ освіти зазначив, що приписи частини першої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», частини першої статті 80 (в частині третій статті 58) Бюджетного кодексу України та пункту 2 розділу І Порядку складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 44 від 24.01.2012, не порушував, виплата матеріальної допомоги педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти здійснювалась відповідно до чинного законодавства та з урахуванням тих обставин, які склалися.

Позивач зауважив на тому, що виплата педагогічним та науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» та постанови КМУ № 78 від 31.01.2001, не виключає можливості (за наявності коштів фонду оплати праці) виплати цим працівникам і матеріальної допомоги, передбаченої підпунктом 5 пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати праці працівників та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» № 557 від 26.09.2005. Нормативні акти, які врегульовують порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не обмежують джерела фінансування виплат цієї допомоги, а лише визначають, що такі виплати здійснюються в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків.

Метою надання згаданої допомоги працівникам закладів освіти Тростянецької міської територіальної громади, слугувало створення належних умов праці для працівників навчальних закладів, подолання негативних соціальних наслідків окупації території Тростянецької міської територіальної громади російськими окупаційними військами та активних бойових дій, у зв`язку із труднощами в організації освітнього процесу у після окупаційний період, недопущення відтоку кадрів освітніх закладів, міграції дітей.

Крім того, Відділ освіти звернув увагу на те, що посилання в акті ревізії на Колективний договір між адміністрацією і трудовим колективом відділу освіти Тростянецької міської ради за 2018-2022 роки, є безпідставним, оскільки дія цього договору поширювалася лише на працівників відділу освіти, а не закладів освіти.

Також позивач вважає необґрунтованою вимогу відповідача і щодо забезпечення відшкодування коштів зайво сплачених за придбані продукти харчування у ТОВ «Сумська продуктова компанія» в сумі 18 572, 41 грн. та у ФОП ОСОБА_1 в сумі 80 505, 23 грн., оскільки, по-перше, постачальниками надавались усі необхідні документи щодо підвищення цін на товар, а саме: інформацію від Головного управління статистики у Сумській області про середні споживчі ціни на міських ринках, що склалися у торгівельній мережі по Сумській області помісячно з березня по листопад 2020 року; а по-друге, коливання цін можна відслідкувати у відкритому доступі.

Ухвалою суду від 29.05.2024, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/4491/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Не погоджуючись з позовними вимогами, Держаудитслужба у відзиві зазначила, що пункт 1 оскаржуваного листа-вимоги є правомірним, оскільки відповідно до пункту 8 статті 61 Закону України «Про освіту», виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань педагогічним і науково-педагогічним працівникам передбачена за рахунок власних надходжень закладів освіти. Жодним нормативним актом, який врегульовує оплату праці в освітніх закладах, не передбачено виплату працівникам матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань саме за рахунок коштів загального фонду кошторису.

Також відповідач зазначив про те, що у якості підстав для внесення змін до істотних умов договорів про закупівлю постачальниками надавались позивачу листи Головного управління статистики у Сумській області, у яких містилась інформація щодо цін на окремі продовольчі товари у певному місяці і які не відображали коливання цін у певних періодах.

За таких обставин, Держаудитслужба вважає пункт 3 оскаржуваного листа-вимоги правомірним, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 26.12.2023 по 18.03.2024, на підставі направлень №№ 283, 284, 285, 286 від 22.12.2023, проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Відділу освіти Тростянецької міської ради за період з 01.01.2020 по 30.11.2023.

За результатами ревізії, 25.03.2024 складено акт № 201803-19/1, згідно з яким відповідач, окрім іншого, дійшов висновку про порушення Відділом освіти:

- частини першої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», частини першої статті 80 (в частині третій статті 58) Бюджетного кодексу України та пункту 2 розділу І Порядку складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 44 від 24.01.2012, у зв`язку із здійсненням виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за рахунок коштів загального фонду за КПКВК 0611031 «Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти» у 2022 році в сумі 990 359, 64 грн., що призвело до завищення касових та фактичних видатків у Звітах про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2м) за 2022 рік за КПКВК 0611031 за КЕКВ 2111 в сумі 813 675, 00 грн. та за КЕКВ 2120 в сумі 176 684, 64 грн.;

- пунктів 3.6, 11.1 договорів про закупівлю та пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку із зміною істотних умов договору без належного документального підтвердження наявності підстав для такої зміни, що призвело до спричинення матеріальної шкоди (зайвих витрат) на суму 99 077, 63 грн.

З метою усунення встановлених порушень, 24.04.2024 Відділу освіти направлено лист № 201803-11/988-2024, згідно з пунктом 1 якого Держаудитслужба вимагала забезпечити відшкодування коштів, внаслідок безпідставного покриття у грудні 2022 року за рахунок коштів загального фонду належних спеціальному фонду видатків із виплати другої матеріальної допомоги працівникам закладів освіти в сумі 813 675, 00 грн. та, як наслідок, єдиного соціального внеску в сумі 176 684, 64 грн. У разі неможливості відшкодування у вказаному порядку, позивачу пропонувалось розглянути питання щодо відшкодування з винної особи в порядку, встановленому чинним законодавством та статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 3 зазначеного листа, відповідач вимагав у позивача забезпечити відшкодування коштів, сплачених за придбані продукти харчування (масло вершкове жирністю не нижче 73%, печінка яловича, яловичина охолоджена, ковбаса варена вищого гатунку) у більшому розмірі ніж передбачено умовами договорів № 12 від 10.02.2020, № 20 від 27.02.2020, № 35 від 19.03.2020, № 39 від 20.03.2020 на загальну суму 99 077, 63 грн., в тому числі, придбаних у ФОП ОСОБА_1 на суму 80 505, 23 грн. та у ТОВ «Сумська продуктова компанія» на суму 18 572, 41 грн., відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами та вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, визначаються Законом України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні № 2939-ХІІ від 26.01.1993. (далі Закону № 2939-ХІІ)

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Частиною першою статті 2 вказаного Закону встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 (далі Положення № 43), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

На виконання пункту 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Процедура проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, врегульована Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20.04.2006 (далі Порядок № 550).

Пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону № 2939-XII та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених згаданим Законом.

За правилами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII, інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до пункту 6 Положення № 43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення з відповідним позовом.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року по справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 травня 2018 року по справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у справі № 826/3350/17 (постанова від 08 травня 2018 року) також дійшов висновків, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб`єкта (об`єкта контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

До того ж, у постанові від 08 травня 2018 року по справі № 826/3350/17, Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов і у постанові від 06 серпня 2020 року по справі № 826/6254/17, а також у постановах від 11 вересня, 11 жовтня та 20 листопада 2018 року по справам № 825/1481/16, № 813/4101/17 та № 815/4223/16.

Таким чином, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов`язки для свого адресата, а тому наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

У цій справі судом встановлено, що підставою для направлення оскаржуваного листа-вимоги, окрім іншого, слугували виявлені під час ревізії порушення пункту 8 статті 61 Закону України «Про освіту», частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України, пунктів 23, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ № 228 від 28.02.2002, у зв`язку із здійсненням виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам закладів освіти за рахунок коштів основного фонду, а не спеціального фонду видатків.

З цього приводу суд зазначає, що дійсно частиною восьмою статті 61 Закону України «Про освіту» передбачено, що педагогічним і науково-педагогічним працівникам за рахунок власних надходжень закладів освіти, які згідно з частиною четвертою статті 13 Бюджетного кодексу України, включаються до спеціального фонду бюджету, може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови надання такої допомоги визначаються установчими документами закладів освіти або колективним договором.

Разом з цим, відповідно до підпункту «б» пункту 4 постанови КМУ «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» № 1298 від 30.08.2002, керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків надано право надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Аналогічні норми містяться і в наказі Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005, підпунктом 5 пункту 4 якого передбачено, що керівники навчальних закладів, установ освіти та наукових установ мають право в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, надавати працівникам матеріальну допомогу, у тому числі на оздоровлення, у сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

При цьому, як постанова КМУ № 1298 від 30.08.2002, так і наказ Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 встановлюють обмеження, що виплата матеріальної допомоги має здійснюватися в межах фонду заробітної плати і не передбачають обмежень стосовно фонду видатків (загального чи спеціального).

Отже, системний аналіз та телеологічне тлумачення вказаних норм, дають підстави дійти висновку про те, що приписи частини восьмої статті 61 Закону України «Про освіту», врегульовують виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам виключно матеріальної допомоги для вирішення власних соціально-побутових питань. Тобто, метою надання цієї допомоги є задоволення потреб працівника, не пов`язаних з виконанням посадових обов`язків.

Натомість, постанова КМУ № 1298 від 30.08.2002 та наказ Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 врегульовують виплату працівникам закладів освіти усіх видів матеріальної допомоги, як на оздоровлення, так і інших видів матеріальної допомоги.

Змістом наказів про надання матеріальної допомоги працівникам закладів освіти Відділу освіти Тростянецької міської ради, з урахуванням внесених змін, підтверджено, що метою надання спірної матеріальної допомоги є задоволення потреб працівників, пов`язаних з труднощами організації освітнього процесу у після окупаційний період, а також недопущення відтоку кадрів освітніх закладів і міграції дітей.

Тобто, оскільки фактично вказана матеріальна допомога надавалась для задоволення потреб працівників, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу (виконанням посадових обов`язків), а не власних соціально-побутових потреб, норми частини восьмої статті 61 Закону України «Про освіту» не врегульовують порядок її виплати, що свідчить про відсутність обмеження які стосуються фонду видатків (загального чи спеціального) на її виплату.

У зв`язку з цим, твердження відповідача про порушення позивачем пункту 8 статті 61 Закону України «Про освіту», частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України, пунктів 23, 49 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ № 228 від 28.02.2002, суд вважає необґрунтованими.

За таких обставин суд робить висновок про невідповідність пункту 1 оскаржуваного листа вимоги № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та про наявність підстав для задоволення позовних вимог про його скасування.

В той же час, позовні вимоги Відділу освіти про скасування пункту 3 оскаржуваного листа вимоги, на переконання суду є необґрунтованими, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, стверджуючи про дотримання вимог пунктів 3.6, 11.1 договорів про закупівлю № 12 від 10.02.2020, № 20 від 27.02.2020, № 35 від 19.03.2020, № 39 від 20.03.2020 та вимог пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 01.12.2019), позивач вказує на подання постачальниками достатніх доказів наявності підстав для зміни істотних умов договорів в частині збільшення ціни закупівлі.

При цьому, в якості доказів на підтвердження вказаних обставин, Відділ освіти надав суду листи постачальників ФОП ОСОБА_1 і ТОВ «Сумська продуктова компанія», а також додані до них листи Головного управління статистики у Сумській області.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 01.12.2019), умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Аналогічні вимоги містяться і у пунктах 3.6, 11.1 згаданих договорів про закупівлю.

Отже, за змістом вказаних норм, ціна закупівлі може бути збільшена лише у випадку коливання ціни (зміни ціни у бік збільшення або зменшення протягом певного періоду), а не її збільшення або зменшення у якийсь конкретний момент.

Коливання ціни за одиницю товару на ринку повинно підтверджуватися довідками або завіреними копіями довідок щодо ціни товару на момент укладання договору та на момент звернення до органів, установ, організацій, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку.

Оцінюючи надані позивачем докази, суд зазначає, що листи Головного управління статистики у Сумській області, які визначені як підстава для збільшення ціни закупівлі, містять інформацію про вартість товарів у конкретному місяці і не відображають відомостей щодо вартості цих товарів у інших періодах від дати укладання договорів про закупівлю до дати укладання додаткових угод про зміну ціни закупівлі.

Відсутність інформації щодо динаміки зміни ціни в бік збільшення або зменшення, не дає можливості порівняти рівень цін та дійти висновку про коливання ціни з моменту укладення договору. Тобто, інформація у наданих позивачем довідках не є достатньою для належного обґрунтування факту коливання ціни на товари на ринку Сумської області, та як наслідок, не може бути підставою для збільшення ціни закупівлі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про відповідність пункту 3 оскаржуваного листа вимоги критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про його скасування.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Відділу освіти Тростянецької міської ради до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 листа вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024.

В задоволенні позовних вимог про скасування пункту 3 листа вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик