Рішення

від 25.12.2024 по справі 600/570/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/570/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який є опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 , в інтересах якого звернувся адвокат Сарафінчан Ілона Филимонівна до Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , який є опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 (позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Сарафінчан Ілона Филимонівна до Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною відмову Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, оформлену листом від 31.01.2024 №Д-3/6/7310-24/7310/7-24, у вклеюванні ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, по досягненню 25-річного віку;

зобов`язати Управління Чернівецький міський відділ Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області вклеїти ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , фотокартку у паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, по досягненню 25-річного віку.

В обґрунтування позову зазначено, що опікун недієздатної ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького міського відділу УДМС України в Чернівецькій області із заявою щодо здійснення вклеювання до її паспорта громадянина України (зразка 1994 року) фотокартки при досягненні 25-річного віку та відмови від оформлення паспорта громадянина України у формі картки. Проте, отримано відмову оскільки ОСОБА_2 пропустила 30-тиденний термін подання документів для вклеювання до паспорта громадянина України (зразка 1994 року) нової фотокартки.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 07.02.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що оскільки на момент звернення до територіального підрозділу міграційної служби позивачу виповнилось 25 років, вона мала звернутись до територіального підрозділу УДМС України в Чернівецькій області з відповідно заявою про вклеювання фотокартки протягом місяця, тобто в строк до 04.08.2010. Разом з цим, таку заяву позивач подала лише 09.01.2024, чим порушила вимоги законодавства, що регулює вказані правовідносини.

Не погоджуючись з відзивом на позовну заяву, позивачем подано до суд відповідь на відзив, в якому вказано, що позивач став опікуном недієздатної ОСОБА_2 лише 24.11.2023. ОСОБА_2 визнана недієздатною за рішенням суду, яке набрало законної сили 13.09.2002, тобто 25 років їй виповнилось у 2010 році. Станом на 2010 рік опікуном ОСОБА_2 була ОСОБА_3 , яка в подальшому була звільнена від обов`язків опікуна за станом здоров`я (рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23.10.2023р. у справі №725/7618/23 міститься у справі). Тобто, наразі, позивач як опікун недієздатної та саме з метою належного виконання своїх обов`язків, як опікуна, звернувся до відповідача для приведення у відповідність документів підопічної, оскільки ні його вини, ні тим більше вини його підопічної у пропущенні встановленого строку - немає.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Згідно виписки з рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 14.08.2002 у справі №2-241/2002 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недієздатною.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23.10.2023 у справі №725/7618/23 заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від імені та в інтересах яких діє адвокат Сарафінчан Ілона Филимонівна, заінтересована особа: орган опіки та піклування Чернівецької міської ради про заміну опікуна та призначення опікуна над недієздатними особами задоволено. Звільнено ОСОБА_3 від повноважень опікуна щодо недієздатних ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Призначено ОСОБА_1 , опікуном недієздатних ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_1 , як опікун недієздатної ОСОБА_2 , звернувся до Чернівецького міського відділу УДМС України в Чернівецькій області із заявою щодо здійснення вклеювання до її паспорта громадянина України (зразка 1994 року) фотокартки при досягненні 25-річного віку.

Листом відповідач відмовив позивачу у вклеюванні фотокартки в паспорт громадянина у формі книжечки у зв`язку із досягненням 25 - річного віку, оскільки таку заяву подано після спливу тридцяти денного строку та оскільки до заяви не було додано рішення суду, яке набрало законної сили.

Не погоджуючись з відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, ОСОБА_1 , який є опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 , звернувся до суду з даним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить такі висновки по суті пору.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до вимог статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, що посвідчують особу чи її спеціальний статус від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі Реєстр), відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. Згідно частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Статтею 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною першою статті 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XI (далі Положення №2503-XIІ) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5 Положення №2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (пункт 6 Положення №2503-XII).

Згідно пункту 8 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Отже, чинними на момент звернення позивача із заявою про вклеювання фотографії у паспорт громадянина України при досягненні 45-річного віку до УДМС України в Чернівецькій області Законом №5492-VI та Положенням №2503-XII передбачено існування двох форм паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII;

- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з пунктом 3 Постанови №302 установлено, що:

- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою (абзац 2 пункту 2 Постанови №302).

Згідно абзацу 3 пункту 3 Постанови №302, державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Постанови №302 обмін паспорта здійснюється у разі: якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Постановою №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Стосовно позиції позивача щодо того, що він не дає згоду на оформлення йому паспорту у формі ID-картки та обробку його персональних даних, суд зазначає наступне.

Так, згідно частини першої статті 6 Закону України Про захист персональних даних від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі Закон №2297-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону №2297-VI встановлено, що персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно статті 6 Закону №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.

При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Згідно матеріалів справи, позивач не надавала згоду на обробку персональних даних.

Відтак, суд зазначає, що у даному разі бажання залишити паспорт у формі книжечки та відмова у наданні згоди на оформлення паспорта у формі ІD-картки не становить загрозу національній безпеці, економічному добробуту та правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави у її особисте та сімейне життя.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну закон є автономним, та до якості закону ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном закон … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності та передбачуваності.

Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, суд приходить до висновку, що норми Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду.

Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління Державної міграційної служби у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII; зобов`язано Відділ Державної міграційної служби оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

З огляду на суть та характер спірних правовідносин між сторонами даної справи, суд при її вирішенні враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

Суд також звертає увагу, що ні позивачем, ні відповідачем не надано суду жодних підтверджень існування станом на день звернення до відповідача із заявою про вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки рішення суду про зобов`язання міграційної служби оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року. При цьому, таке рішення позивач в апріорі не міг подати без звернення до суду з позовом.

Поряд з цим, посилання відповідача у відзиві щодо наявності підстави для відмови позивачу в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою №2503-ХІІ, у зв`язку із пропущенням позивачем строку звернення із відповідною заявою, суд вважає необґрунтованими, оскільки ні Постановою №2503-ХІІ, ні Порядком №302 взагалі не передбачено підстав, за яких можлива відмова в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в оформленні та у вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки, чим порушено права позивача, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною оскаржуваної відмови та зобов`язання відповідача вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України у формі книжечки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вказане є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 , який є опікуном недієздатної особи ОСОБА_2 , в інтересах якого звернувся адвокат Сарафінчан Ілона Филимонівна до Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, оформлену листом від 31.01.2024 №Д-3/6/7310-24/7310/7-24, у вклеюванні ОСОБА_2 фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, по досягненню 25-річного віку.

3. Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області вклеїти ОСОБА_2 , фотокартку у паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, по досягненню 25-річного віку.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Опікун недієздатної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області (вул. Шептицького, 25, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 37767440).

Суддя В.О. Григораш