Рішення

від 25.12.2024 по справі 620/14857/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/14857/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої суддіВиноградової Д.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі також відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі також відповідач-2), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривень;

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, оплати відпусток за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду та оплату відпусток за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 не погоджується з доводами позивача та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач-1 зазначає, що він, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону № 3460-IX, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.

Державною судовою адміністрацією України відзив на позов подано не було.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до копії рішення Вищої ради правосуддя від 28.11.2023 № 1127/0/1523 вирішила відрядити суддю Щорського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до Ріпкинського районного суду Чернігівської області для здійснення правосуддя строком на 1 (один) рік із 4 грудня 2023 року.

Наказом Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04.12.2023 № 53-ОС зараховано до штату Ріпкинського районного суду Чернігівської області суддю Щорського районного суду Кравчук Марію Вікторівну, у зв`язку з відряженням строком на 1 (один) рік із 4 грудня 2023 по 03 грудня 2024 року.

Наказом Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21.12.2023 № 54-ОС наказано ОСОБА_1 приступити до виконання повноважень на адміністративній посаді - голови Ріпкинського районного суду Чернігівської області, строком на три роки, але не більше строку повноважень, з 21 грудня 2023 року по 20 грудня 2026 року, як така, що 21 грудня 2023 року обрана на адміністративну посаду голови Ріпкинського районного суду Чернігівської області, шляхом таємного голосування, більшістю від кількості суддів, які працюють в Ріпкинському районному суді Чернігівської області.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2102,00 грн.

Позивач такі дії відповідачів вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

При цьому статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбуліЗакону України від 02.06.2016 № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів»(далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цейЗаконвизначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIIIсуддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді;науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьоїстатті 135 Закону № 1402-VIIIпередбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Зміни до Закону №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Матеріалами справи встановлено, що суддівську винагороду за липень-вересень 2024 року, оплата відпусток, позивачу обчислено, виходячи з припису абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу у розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

ВизначеніКонституцією Українита спеціальним законодавчим актом -Законом №1402-VIIIгарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Судвказує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Відповідно достатті 46 Конституції Українивизначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено уЗаконі України від 15.07.1999 № 966-XIV«Про прожитковий мінімум»(далі Закон № 966-XIV).

Відповідно достатті 1 цього Законупрожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленогозакономпенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIVзакріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зауважити, щоЗаконом № 966-XIVне визначено такого виду прожиткового мінімуму, якпрожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомістьстаттями 7 Законів № 1082-IX, № 1982-IX, № 2710-ІХ, № 3460-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, якпрожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить: 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни доЗакону № 1402-VIIIу частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також вЗакон № 966-XIVщодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є нормистатті 135 Закону № 1402-VIII.

ВодночасЗакони № 1082-IX, № 1982-IX, № 2710-ІХ, № 3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другоюстатті 130 Конституції Україниі частиною третьоюстатті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означеніЗаконине повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.Конституція Українине надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у цій категорії спорівЗаконом №1402-VIIIзакріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначенаЗаконом № 1402-VIII(постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23).

Отже,Законом № 1402-VIIIзакріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованоїКонституцією Україниоднієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, якаЗаконом № 1402-VIIIне передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положеньстатті 7 Закону № 3460-ІХє неправомірною.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн у спірний період.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п`ятого статті 7 Закону України«Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями135та136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення ОСОБА_1 у спірному періоді суддівської винагороди.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 2 частини третьоїстатті 148 Закону № 1402-VIIIфункції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно достатті 149 Закону № 1402-VIIIсуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленомуБюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першоїстатті 151 Закону № 1402-VІІІДержавна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першоїстатті 152 Закону № 1402-VІІІвстановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

У силу частин першої, другоїстатті 22 Бюджетного кодексу Україниза обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятоїстатті 22 Бюджетного кодексу Українипередбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першоюстатті 23 Бюджетного кодексу Українибудь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей148,149 Закону № 1402-VIIIу зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті22, частини першої статті23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України (через своє територіальне управління) затвердила у його кошторисі на 2024 рік.

Судом встановлено, що сума коштів відповідно до затверджених ДСА України кошторисів Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.

Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділений відповідач, суддійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, у тому числі й допомогу на оздоровлення, оплату відпусток відповідно до вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями139, 227,241-243,246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 гривень.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, оплати відпусток за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду та оплату відпусток за період з 01 липня 2024 року до 30 вересня 2024 року із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач-1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області вул. Княжа, 16, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 26295412.

Відповідач-2: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795.

Повний текст рішення виготовлено 25 грудня 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА