Ухвала

від 19.12.2024 по справі 761/41623/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/41623/24 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/7804/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12023100100005286 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 206-2, ч. 3 ст. 209 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року задоволено клопотання Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 05 листопада 2024 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки «Samsung», моделі «S23 Ultra», imei: НОМЕР_1 з сім-картою № НОМЕР_2 та грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень (400 купюр номіналом 1000 гривень), що належать ОСОБА_7 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, 27 листопада 2024 року адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (вх. №147197), в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчий суддя безпідставно прийняв доводи сторони обвинувачення про існування сукупності достатніх підстав вважати, що вилучені під час обшуку гроші та мобільний телефон містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження.

Апелянт наголошує на тому, що ОСОБА_7 є добросовісним набувачем 100% частки в статутному капіталі ТОВ «НІР».

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2024 слідчий суддя розглянув клопотання прокурора за участю представників власника майна. 23.11.2024 року в межах строку апеляційного оскарження адвокат ОСОБА_6 подала до суду апеляційну скаргу, однак вона допустила технічну описку у номері справи, а відтак 27.11.2024 повторно подала до суду апеляційну скаргу, від якої, в подальшому, відмовилася.

З урахуванням наведеного, оскільки вперше апеляційну скаргу подано до суду в межах строку на апеляційне оскарження, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження в апеляційному провадженні № 11-сс/824/7804/2024 підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, Шевченківським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023100100005286, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 грудня 2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 206-2, ч. 3 ст. 209 КК України.

У кримінальному провадженні №12023105020000738 було встановлено, що до протиправної діяльності, причетний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, 05.11.2024 слідчим СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_10 від 23.10.2024 (справа № 761/39374/24, провадження № 1-кс/761/26154/2024) проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено:

мобільний телефон марки «Samsung», моделі «S23 Ultra», imei: НОМЕР_1 з сім-карткою № НОМЕР_2 , яким користується та власником якого є ОСОБА_7 ;

грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень (400 купюр номіналом 1000 гривень), що належать ОСОБА_7 .

Так, 05 листопада 2024 року слідчим СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 винесено постанову про визнання предметів речовими доказами відповідно до якої: мобільний телефон марки «Samsung», моделі «S23 Ultra», imei: НОМЕР_1 з сім-карткою № НОМЕР_2 , яким користується та власником якого є ОСОБА_7 ; грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень (400 купюр номіналом 1000 гривень), що належать ОСОБА_7 .

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року задоволено клопотання Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 05 листопада 2024 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки «Samsung», моделі «S23 Ultra», imei: НОМЕР_1 з сім-картою № НОМЕР_2 та грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень (400 купюр номіналом 1000 гривень), що належать ОСОБА_7 .

Слідчий суддя виходив з того, що враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, з метою збереження речей, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, наявні підстави для задоволення клопотання слідчого про арешт майна.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Так, згідно з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Приписами ч. 5 ст. 237 КПК України визначено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу.

Положення ч. 7 ст. 237 КПК України при проведенні огляду уповноважують слідчого, прокурора оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. При цьому, такі речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Разом з тим, ч. 2 ст. 168 КПК України передбачає, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Так, у відповідності до ч. 3 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку слідчого судді щодо причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 206-2, ч. 3 ст. 209 КК України, оцінюються колегією суддів критично, оскільки сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи апелянта про те, що клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру в тому, що власник майна може сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.

Доводи апелянта про законність походження вилучених у нього грошових коштів, не спростовують правильність висновків слідчого судді на даному етапі досудового розслідування кримінального провадження, проте підлягають встановленню і перевірці у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_12

Судді:

ОСОБА_13

---

ОСОБА_14

---