Постанова

від 24.12.2024 по справі 580/5839/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5839/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кульчицький С.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 15.04.2024, з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Черкаській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 15.04.2024, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Соснівського районного суду та звільнена з посади за рішенням Вищої ради правосуддя від 09.04.2024 № 1049/0/15-24 у зв`язку з поданням нею відповідної заяви.

Позивач звернулась до відповідача із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посадовим окладом розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень.

Листом від 10.05.2024 № 04-1383/24 відповідач відмовив у видачі довідки, посилаючись на положення абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Також вказав, що згідно з штатними розписами на 2024 рік Соснівського районного суду м. Черкаси, посадовий оклад працюючого судді Соснівського районного суду м. Черкаси складає 69366,00 грн., а тому Територіальне управління немає правових підстав для видачі позивачу довідки для перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання з посадовим окладом розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Згідно з ч.3 ст. 142 Закону № 1402-VIІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

Відповідно до ч.ч. 4-5 ст.142 Закону № 1402-VIІІ у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Водночас у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до ст.4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: працездатних осіб - 3 028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 гривні.

Таким чином, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн., введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів», розмір якого становить 2 102,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими твердженнями, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Таким чином, Конституція України, у редакції Закону №1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При закріпленні в ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесені зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (січень-грудень 2024 року), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Таким чином відсутні правові підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон №1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками, викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.

Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.