Постанова

від 26.11.2024 по справі 240/5266/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5266/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

26 листопада 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

секретаря судового засідання: Гонтарука В. М.,

за участю:

представника відповідача: Іванова Юрія Віталійовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство юстиції України подалоапеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач та Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу.

Позивач та представник Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та відповідно до витягу з наказу начальника Управління МВС України в Житомирській області №94 о/с від 01 вересня 1997 року згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнений із органів внутрішніх справ у запас збройних сил по статті 64 пункту «б» (через хворобу) з посади майстра цеху установи ЯЮ 309/70 з 03 вересня 1997 року.

Згідно свідоцтва про хворобу від 20 серпня 1997 року № 276/130, захворювання та травма ОСОБА_1 , внаслідок якого йому встановлена група інвалідності, пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ та виконанням службових обов`язків.

11 вересня 2000 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» провело виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників Міністерства внутрішніх справ України в розмірі 1850,00 грн.

За результатами повторного огляду ОСОБА_1 , відповідно до Виписки із акта огляду МСЕК від 22 липня 2005 року серія ЖИА № 032765, було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до Виписки із акта огляду МСЕК від 17 серпня 2006 року серія ЖИА № 042390 за результатами повторного огляду ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків.

У подальшому, за результатами повторного огляду ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності безстроково у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків, про що видана Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 01 квітня 2010 року серія ЖИА № 132862.

20 вересня 2023 року позивач звернувся до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно протоколу №24-23 від 13 жовтня 2023 року засідання комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України прийнято рішення відповідно до пункту 3.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850, ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням 2-ї групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Призначена одноразова грошова допомога складає 176800,00 грн (884*200=176800,00).

Раніше виплачена сума (страхова виплата, одноразова допомога) 1850,00 грн.

Сума одноразової допомоги до виплати (Сто сімдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят грн 00 коп.) 174950,00 грн.

Департамент листом від 18 жовтня 2023 року №ДЕП-1062//9/1/15-23 звернувся до Міністерства юстиції України з потребою виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності.

Міністерством юстиції України було розглянуто зазначений лист та надані Департаментом матеріали та листом від 11 січня 2024 року №6118/161419-32-23/16.3.2 повернуто пакет документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на доопрацювання (зокрема проведення у відповідність до чинного законодавства рішення комісії).

На підставі листа Міністерства юстиції України від 11 січня 2024 року №6118/161419-32-23/16.3.2 про розгляд матеріалів ОСОБА_1 стосовно виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення медико-соціальною експертної комісією групи інвалідності протоколом №1-24 від 22 січня 2024 року засідання комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з розгляду питань щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України скасовано пункт протоколу №24-23 від 13 жовтня 2023 року в частині призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення, інвалідності або втрати професійної працездатності осіб рядового та начальницького складу пенсіонеру, в сумі 176800,00 гривень

Листом Департаменту від 24 січня 2024 року № 403//9/1/23-24 позивача проінформовано про рішення Міністерства юстиції України щодо виділення асигнувань для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням медико-соціальною експертною комісією групи інвалідності і відсотка втрати професійної працездатності. Разом з тим, зазначено, що ОСОБА_1 не є пенсіонером Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та рекомендовано звернутися за належністю до відповідних органів Міністерства внутрішніх справ України з яких він був звільнений та повернуто матеріали на його адресу.

Вважаючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі Міністерства юстиції України в частині задоволених позовних вимог.

З набуттям незалежності України розпочався новий етап розвитку виправних закладів. Постановою Кабінету Міністрів України «Про основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи України» від 11 липня 1991 року № 88 було започатковано низку реформ спрямованих на гуманізацію відбування покарань, приведення його у відповідність до міжнародних норм і стандартів та схвалено Основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи України.

Відповідно до частини 2 пункту 1 названих Основних напрямків створено у Міністерстві внутрішніх справ УРСР Головне управління по виконанню покарань (ГУВП), на яке покладено організацію виконання покарань на території республіки, в УВС областей відповідні управління, відділи по виконанню покарань (УВП-ВВП). Покладено на Головне управління по виконанню покарань організацію виконання покарань, узагальнення пенітенціарної практики, розробку і координацію виконання програм щодо удосконалення матеріального, кадрового, фінансового, організаційного, наукового забезпечення кримінально-виконавчої системи, організацію комерційного посередництва в її виробничо-господарській діяльності, керівництво через обласні органи управління виправними установами, слідчими ізоляторами.

З метою подальшого реформування кримінально-виконавчої системи та на виконання зобов`язань, взятих Україною при вступі до Ради Європи, Указом Президента України від 22 квітня 1998 року № 344/98 утворено Державний департамент України з питань виконання покарань на базі Головного управління виконання покарань МВС України як центральний орган виконавчої влади з тимчасовим підпорядкуванням МВС України.

Згідно з Указом Президента «Про виведення державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України» №248/99 від 12 березня 1999 року новоутворений Департамент виведено з підпорядкування МВС України і підпорядковано безпосередньо Кабінету Міністрів України.

У подальшому 23 червня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-ІV.

Згідно статті 1 названого Закону на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Указом Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини 1статті 106 Конституції України утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань.

Згідно пункту 1 Положення Про Державну пенітенціарну служба України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №394/2011 вона є

центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Згодом постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 18 травня 2016 року №343 з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів Кабінет Міністрів України ліквідував Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Також пунктом 2 названої постанови Уряд установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» від 18 травня 2016 року №348 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

Згідно положень зазначеної постанови, правонаступником управління Державної пенітенціарної служби в Житомирській області, якому підпорядковувалася установа 309/7, де позивач проходив службу, стало Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

У подальшому, постановою Уряду «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 24 січня 2020 року №20 ліквідовано Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а його правонаступником став міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Відповідно до пункту 7 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 20 вересня 2023 року №3362/5 Департаменту безпосередньо підпорядковуються, зокрема, установи виконання покарань, слідчі ізолятори у Київській, Житомирській, Черкаській, Чернігівській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях, а також табори для тримання військовополонених.

З вище наведеного вбачається, що до 1998 року органи і установи виконання покарань були складовою частиною органів внутрішніх справ, а з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади, який у подальшому був перетворений в остаточному вигляді на момент виникнення спірних правовідносин у Департамент з питань виконання кримінальних покарань, юрисдикція якого поширюється на територію Житомирської області, де проходив службу позивач на момент звільнення, який є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 01 вересня 1997 року № 94/ос, проходив службу в органах внутрішніх справ, був звільнений зі служби 03 вересня 1997 (пункт 64 «б» (через хворобу)).

На момент звільнення позивач проходив службу в установі ЯЮ 309/70 (на сьогодні Державна установа «Бердичівська виправна колонія (№70)» у званні капітана внутрішньої служби.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Міністерство внутрішніх справ України.

Суд зауважує, що частиною 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» у первинній редакції було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національної поліції» від 10 листопада 2015 року №766-VIII, який набув чинності з 09 грудня 2015 року, у першому реченні названої правової норми слова і цифри «поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію» замінити словами «поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а слова «працівників органів внутрішніх справ» словом «поліцейських».

При цьому, згідно абзацу 3 пункту 15 «Прикінцевих положень» Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, який набрав чинності 07 листопада 2015 року, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що зазначеними нормативно-правовими актами закріплено право осіб, які виконували покладені на них обов`язки в межах кримінально-виконавчої системи, на гарантії, передбачені для працівників міліції. При цьому реалізація таких гарантій не припинена й після ліквідації міліції та створення поліції.

Згідно положень статті 23 Закону України «Про міліцію» у редакції станом на момент звільнення позивача зі служби у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов`язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

З 01 січня 2007 року зазначена правова норма викладена у новій редакції, яка була чинна на момент установлення позивачу ІІ групи інвалідності та передбачала, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог наведеної бланкетної норми права Кабінетом Міністрів України 12 травня 2007 року прийнято постанову №707, якою затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (далі Порядок №707).

12 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» від 13 лютого 2015 року №208-VIII (далі Закон України №208-VIII), яким названу правову норму викладено у новій редакції:

«У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.».

Відповідно до наведених положень статті 23 Закону України «Про міліцію» 21 жовтня 2015 року Уряд прийняв постанову №850, якою затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі Порядок №850).

Пунктом 2 названої постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» від 13 лютого 2015 року №208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку №707.

При цьому, Порядок № 850 набрав чинності 31 жовтня 2015 року. До цього часу діяв Порядок № 707, посилання на який є у зазначеному пункті Порядку № 850.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 01 квітня 2010 року, тобто до набрання чинності Законом України № 280-VIII та Порядком № 850. Відтак вирішення питання призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги здійснюється відповідно до Закону України «Про міліцію» та Порядку № 707.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі №580/191/20 та від 23 квітня 2020 року у справі №757/63007/16-а.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення інвалідам III групи; у період проходження служби, у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Також вказаним пунктом закріплено, що у разі виникнення у працівника міліції, податкової міліції або членів його сім`ї права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму, виплата проводиться за вирахуванням такої суми.

Пунктом 5 Порядку № 707 визначено перелік документів, які необхідно подати працівнику міліції за місцем проходження служби для виплати грошової допомоги в разі установлення групи інвалідності.

Разом з тим, згідно з пунктом 7 Порядку № 707 орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім`ї, а в разі їх відсутності його батькам та утриманцям.

Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Згідно пункту 8 Порядку №707 грошова допомога не виплачується, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво) або інвалідність настали:

у зв`язку із засудженням працівника міліції, податкової міліції за вчинення умисного злочину за рішенням суду, що набрало законної сили, чи адміністративного правопорушення або учиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

унаслідок вчинення самогубства чи умисного заподіяння працівником міліції, податкової міліції собі тілесного ушкодження;

унаслідок шкоди, яку працівник міліції, податкової міліції заподіяв собі джерелом підвищеної небезпеки у разі, коли він особисто на відповідній правовій підставі або без неї (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володів транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом з порушенням правил їх використання, зберігання або утримання.

З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року підлягала розгляду в порядку, визначеному Порядок №707.

Однак, Департамент за результатами вивчення такої заяви склав висновок про призначення одноразової грошової допомоги працівнику Державної кримінально-виконавчої служби України в разі поранення або встановлення інвалідності, який затверджений начальником Департаменту 13 жовтня 2023 року, згідно якого Департамент подає матеріали для призначення одноразової грошової допомоги колишньому майстру цеху установи ЯЮ 309/7 капітану внутрішньої служби ОСОБА_1 саме відповідно до пункту 3.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.

Листом МЮ України від 11 січня 2024 року матеріали для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 повернуті на доопрацювання Департаменту (зокрема приведення у відповідність до чинного законодавства рішення комісії), про що необхідно проінформувати МЮ України до 30 січня 2024 року.

Також у зазначеному листі мітиться посилання на пункту 10 Порядку №850.

Суд наголошує, що згідно наведених вище приписів Порядку №707 МЮ України, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний був прийняти рішення стосовно виплати або відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, а не повертати матеріали для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на доопрацювання. До того ж МЮ України так само як і Департамент не розібралося належним чином, що подана ОСОБА_1 заява підлягає розгляду згідно Порядку №707.

Проте, колегія суддів зазначає, що апелянтом не наведено нормативно-правових актів, які б передбачали право Комісії Департаменту з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги приймати рішення про скасування пункту Протоколу №24-23 від 13 жовтня 2023 року в частині призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення, інвалідності або втрати професійної працездатності осіб рядового та начальницького складу пенсіонеру в сумі 176800,00 грн.

Відповідно приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною бездіяльності Департаменту щодо не підготовки та не направлення до Міністерства юстиції України висновку про призначення одноразової грошової допомоги по заяві ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року, у відповідності до Порядку №707; зобов`язання Департаменту підготувати та направити до Міністерства юстиції України висновку про призначення одноразової грошової допомоги по заяві ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року, у відповідності до Порядку №707; визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо повернення матеріалів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на доопрацювання Департаменту (зокрема приведення у відповідність до чинного законодавства рішення комісії); зобов`язання Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги від 20 вересня 2023 року та висновок Департаменту, складений на виконання цього рішення суду у відповідності до Порядку №707; визнання протиправним та скасувати рішення Комісії Департаменту з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, яке прийнято у формі Протоколу №1-24 від 22 січня 2024 року про скасування пункту Протоколу №24-23 від 13 жовтня 2023 року в частині призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення, інвалідності або втрати професійної працездатності осіб рядового та начальницького складу пенсіонеру в сумі 176800,00 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача щодо правомірності прийняття оскаржуваних наказів є безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 09 грудня 2024 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.