Постанова

від 25.12.2024 по справі 240/9316/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9316/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

25 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Цегла Житомирщини" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю " Цегла Житомирщини" про стягнення санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Цегла Житомирщини" про стягнення санкцій та пені.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїми правами, передбаченими ст.ст. 300, 304 КАС України, не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 жовтня 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що відповідно до Реєстру роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач, використовуючи працю 25 осіб, у 2023 звітному році в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості одна особа, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Оскільки відповідачем кошти сплачені не були, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні відносини між сторонами в даній справі щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, в тому числі щодо забезпечення прав таких на працевлаштування та оплачувану роботу, регулюються правовими нормами Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі - Закон №875-XII), що були чинні на день виникнення спору.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цегла Житомирщини", який використовує найману працю, відповідно до статті 19 цього Закону №875-XII зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч.4 ст.19 Закону №875-XII).

За приписами частини 13 статті 19 Закону №875-ХІІ фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною 1 статті 19 цього Закону, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. №121 затверджено Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності. Це Положення визначає порядок створення, функціонування та ведення централізованого банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) як автоматизованої системи для визначення, окрім іншого, для накопичення, зберігання і використання інформації про роботодавці), щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про внесення змін до Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності від 07.04.2023 № 307 (далі - Постанова №307). Відповідно до Постанови №307 програмний комплекс «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності забезпечує автоматизоване (без стороннього втручання):

1) опрацювання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності;

2) визначення роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною 1 статті 19 Закону;

3) створення розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону.

Таким чином, розрахунок адміністративно-господарських санкцій виконується в автоматизованому режимі без втручання працівників Фонду, для усіх роботодавців. Такі розрахунки у вигляді PDF-файлу за електронним цифровим підписом керівника (заступника керівника) територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надсилаються до електронного кабінету роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

У зв`язку з цим суд вважає помилковими доводи апелянта, що лише за результатами перевірки, яка підлягає проведенню Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, відповідно до вимог ст.19 Закону №875-ХІІ а Порядку контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 (надалі - Порядок №70), можна робити висновок про недотримання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та застосовувати адміністративно-господарські санкції.

Відповідач не врахував, що відповідно до вимог п.16 цього Порядку №70 у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності шляхом внесення відповідного припису для усунення виявлених порушень.

Тобто, приписами Порядку №70 не передбачено права органів Держпраці застосовувати до роботодавців адміністративно-господарські санкції.

Як вже зазначалося судом, право позивача до 10 березня відповідного звітного періоду в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначити роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надіслати їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону, прямо передбачено приписами частини 13 статті 19 Закону №875-ХІІ.

Відповідач не врахував, що в розумінні вимог ст.7 КАС України за наявності певної колізії між нормами статті 19 Закону №875-ХІІ та Порядку №70 беззаперечно підлягає застосуванню норма Закону, як така що має вищу юридичну силу відносно норми Порядку №70, що має юридичну силу постанови КМ України.

Як зазначено в позові, позивачем саме за інформацією програмного комплексу "Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю" зроблено висновок, що кількість працюючих осіб у Відповідача впродовж 2023 року становила 25 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII - 1 особа. Незабезпечення Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю стало підставою для застосування адміністративно-господарської санкції в розмірі 42 228,36 грн. Несплата такої санкції до 15.04.2024 року стала підставою для нарахування 472,92 грн. пені.

Такі доводи позивача в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства з огляду на таке.

Безспірно, згідно зі ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Приписами статті 20 вказаного Закону передбачено, що за невиконання такого нормативу до роботодавця застосовується адміністративно-господарська санкція в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

Зазначене свідчить, що відповідач, який в 2023 році використовував найману працю 25 осіб є суб`єктом відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до долученого до позову розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середня річна заробітна плата штатного працівника Відповідача в 2023 році становила 42 228,36 грн.

Таким чином, застосована позивачем до відповідача адміністративно-господарська санкція в розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника (42 228,36 грн.) ґрунтується на вимогах чинного законодавства і є правомірною.

Як зазначено в ст.20 Закону №875-XII, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Доказів погашення Відповідачем вказаної заборгованості в установлений Законом строк суду не надано.

Відповідно до п.2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як зазначено в п.4 цього ж Порядку, порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

Згідно розрахунку розмір пені Відповідачу нараховано в сумі 472,92 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов підлягає задоволенню, а кошти в сумі 42 701,28 грн. (42 228,36 грн. + 472,92 грн.) підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегла Житомирщини" на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні правові норми і неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в ході апеляційного розгляду справи не виявлено, а відтак підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " Цегла Житомирщини" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.