Рішення

від 23.12.2024 по справі 631/1919/24

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1919/24

провадження № 2-о/631/36/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2024 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Гасана М. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої на підставі ордеру діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, із залученням до участі у справі в якості заінтересованої особи ХАРКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ «Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території»,-

в с т а н о в и в:

Адвокат Мякота Т. М., яка діє від імені та інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду із заявою «Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території особи», залучивши до розгляду у справі в якості заінтересованої особи ХАРКІВСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ, на обґрунтування якої зазначила, що чоловік заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець селища Білянка Лутугинського району Ворошиловоградської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Луганськ. Зазначене підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 25 липня 2024 року № НОМЕР_2 Лутугинським районним відділом запису актів цивільного стану департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Луганської народної Республіки, запис акту про смерть № 170249940001600558009, копією медичного свідоцтва про смерть серія 43 № 201240314, виданим 18 липня 2024 року. Шлюбні відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджуються свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 18 серпня 1979 року Білореченською селищною радою Лутугинського району Ворошиловоградської області, актовий запис № 58. На звернення до Харківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції для проведення державної реєстрації смерті чоловіка заявник отримала усну відмову у проведенні державної реєстрації смерті у зв`язку з відсутністю оригіналу документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідне для оформлення спадкових прав на спадкове майно, належне на праві власності померлому. Отже, на цей час зареєструвати факт його смерті в державному органі реєстрації актів цивільного стану на території, підконтрольній українській владі, та отримати відповідне свідоцтво про смерть неможливо, а тому з метою подальшої реалізації спадкових прав та їх оформлення, просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме: встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця селища Белянка Лутугинського району Ворошиловоградської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Луганськ Луганської області (а. с. 1 - 4).

Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 8904/24-вх від 23.12.2024 року із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/1919/24 (провадження № 2-о/631/36/24) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (а. с. 2, 11).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 23.12.2024 року, заву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої на підставі ордеру діє адвокат Мякота Т. М., із залученням до участі у справі в якості заінтересованої особи ХАРКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ «Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а. с. 16 18).

Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала, однак скористалась правом, наданим їй частиною 1 статті 58 зазначеного кодексу, щодо участі у судовому процесі через представника за ордером - адвоката Мякоти Т. М. (а. с. 19).

Представник заявника - адвокат Мякота Т. М., яка діє за ордером від 18.12.2024 року (серії ВІ № 1266184), виданим на підставі договору про надання правничої допомоги (договору про надання правничої (правової) допомоги) № 84/24, укладеного 17.12.2024 року між нею та ОСОБА_1 , а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 23.03.2017 року Радою адвокатів Полтавської області, у судове засідання також не з`явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, проте надала заяви, зареєстровані за вхідним № ЕП-2227/24-вх та вхідним № 8917/24-вх від 23.12.2024 року, в яких просила справу розглянути за її відсутності та без особистої участі заявника по справі, зазначивши, що заяву підтримує повністю та просить її задовольнити (19, 11, 12, 13, 21, 23).

Представник заінтересованої особи ХАРКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ - у судове засідання теж не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав (а. с. 19, 20).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у представника заявника за ордером свідчать відповідні клопотання, наявні в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Приходячи до такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Імперативними приписамипункту 2частини 2статті 223цивільного процесуальногокодифікованого актаУкраїни обумовлено,що судвідкладає розглядсправи всудовому засіданнів межахвстановленого цимкодексом строку,зокрема,з підставпершої неявкив судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Натомість змістом частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Правилом частин 8 11 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України унормований порядок, за яким особи вважаються повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на наведене, відповідно до змісту пункту 2 частини 8 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Зважаючи на це, неявка належно повідомлених учасників справи не є перешкодою у розгляді справи за суттю вимог заявника.

Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які заявник посилалась як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно із частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Так, відповідно до лікарського свідоцтва про смерть серії 43 № 201240314, виданого ДЕРЖАВНИМ БЮДЖЕТНИМ ЗАКЛАДОМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «ЛУГАНСЬКА РЕСПУБЛІКАНСЬКА КЛІНИЧНА ЛІКАРНЯ» ЛНР 18.07.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в Ленінському районі міста Лутугіно від набряку мозку (а. с. 10).

Зі свідоцтва про смерть (серії НОМЕР_4 ), виданого 25.07.2024 року Лутугінським районним відділом запису актів цивільного стану департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції ЛНР, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Луганськ від набряку мозку, про що 25.07.2024 року складена запис акта про смерть № 170249940001600558009 (а. с. 9).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу (серії НОМЕР_5 ), виданого 18.08.1979 року Білореченською селищною радою Лутугинського району Білоречинської селищної ради Ворошиловоградської області, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець селища Белянка Лутугинського району Ворошиловоградської області, та громадянка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженка селища Георгієвка Лутугинського району Ворошиловоградської області, 18.08.1979 року уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу в цей день зроблено запис за № 58. Прізвище подружжя після укладення шлюбу « ОСОБА_4 » (а. с. 8).

З копії паспорту громадянина України (серії НОМЕР_6 ), виданого Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області 11.11.2001 року, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженка селища Георгієвка Лутугинського району Луганської області, з 09.11.1991 року зареєстрована за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 4 - 5).

Відповідно до копії паспорту громадянина України (серії НОМЕР_7 ), виданого Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області 30.10.2001 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець селища Білянка Лутугинського району Ворошиловоградської області, з 31.08.1991 року зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 6 - 7).

Отже, заявник ОСОБА_1 дійсно перебувала в шлюбних відносинах із померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 й отримала свідоцтво про його смерть, що є недійсним та не створює правових наслідків, так як видане органами, розташованими на території тимчасово не підконтрольній Україні.

Крім того, з огляду на роз`яснення, надані в листі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 985/0/208-21 від 22.04.2021 року, у разі вирішення питання про легалізацію смерті особи та тимчасово окупованій території України, визначеної згідно з чинним законодавством, зокрема: Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»,- до якої на час смерті особи, щодо якої вирішується питання, віднесене місце його смерті, надання відмови у проведенні державної реєстрації смерті з боку відповідного органу реєстрації актів цивільного стану не потрібне.

Частиною 7 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Зазначене положення процесуального закону також відтворене і в нормі права, визначеній частиною 1 статті 293 вказаного кодифікованого акту України, якою передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

При цьому пунктом 5 частини 2 цієї ж статті передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження й справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Приписом частини 1 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України наведений перелік фактів, що підлягають встановленню в порядку окремого провадження, зокрема, й факт смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 наведеної норми права).

Натомість, особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 зазначеного вище нормативно-правового кодифікованого акту України.

Так, зі змісту абзацу 2 частини 1 зазначеної норми процесуального права вбачається, що заяву про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подано членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

При цьому як обумовлено частиною 2 і 4 вище зазначеної статті ці справи розглядаються судом невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду, а рішення підлягає негайному виконанню, а у випадку їх оскаржень останнє не зупиняє його виконання.

При цьому частиною 2 статті 319 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для їх одержання.

Як убачається з положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Також, Верховний Суд України в пункті 13 цієї ж постанови роз`яснив, що заяви Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються ним за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Так, факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 заявниця обґрунтовує Лікарським свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 та свідоцтвом про смерть (серії НОМЕР_4 ), виданим 25.07.2024 року Лутугінським районним відділом запису актів цивільного стану департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ від 15.04.2014 року, у своїх статтях 1, 4, 17 та 18 регламентує, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, діє особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина, які на ній проживають, гарантується їх дотримання у повному обсязі після залишення ними такої території, а також встановлюється можливість застосування державними органами України механізмів, передбачених законами України та нормами міжнародного права, з метою їх захисту. Крім того, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи створені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (документ), виданий цими органами є недійсним і не створює правових наслідків.

Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VІІІ від 17.03.2015 року визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

З розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування» (зі змінами та доповненнями) населені пункти Луганської області віднесені до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

З огляду на наведене, медичні документи, що підтверджують факт смерті особи, з якою заявниця перебуває у зареєстрованому шлюбі, видані установами, які розташовані на території, тимчасово непідконтрольній українській владі (окупованій), а тому не створюють певних правових наслідків.

Відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010 року державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб, на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою;

2) рішення суду Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території особи в певний час або про оголошення її померлою.

Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем його поховання.

При цьому в пункті 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/2 від 18.10.2000 року, передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті, зокрема є: паспорт та лікарське свідоцтво про смерть форми № 106/о, затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України № 545 від 08.08.2006 року, або рішення суду Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території особи в певний час або про оголошення її померлою.

Надати такі документи заявниця не має можливості, оскільки ОСОБА_2 помер на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому єдиною підставою для такої реєстрації є рішення суду про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території.

Як встановлено у ході судового розгляду справи, факт смерті на тимчасово окупованій території України, про встановлення якого просить заявниця, має для неї юридичне значення, оскільки породжує певні правові наслідки: отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 у відповідному відділі ДРАЦС, а також оформлення й отримання спадщини тощо.

Крім того, ОСОБА_1 є належним заявником, так як від встановлення факту смерті ОСОБА_2 залежить виникнення її особистих чи майнових прав, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення, а також заявниця не має іншої можливості одержати у державному органі реєстрації актів цивільного стану документ (свідоцтво про смерть), який посвідчує факт, що має юридичне значення, а саме: факт смерті чоловіка на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Статтею 55 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 124 Основного Закону нашої держави делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину 2 статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIII від 02.06.2016 року, не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України у контексті права на доступ до суду.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 8-рп/2002 від 07.05.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначив, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право, а за змістом частини 2 статті 4 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Окрім того, приписи положення 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) покладають на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, учинену 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі і ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, наведені зобов`язання вимагають від нашої держави обов`язкового вживання судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав своїх громадян, зокрема, заявника.

А тому, ухвалюючи це рішення та оцінюючи докази, суд ураховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права та керується рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Лоізіду проти Туреччини» ("Loizidou v. Turkey") від 18.12.1996 року, «Кіпр проти Туреччини» ("Cyprus v. Turkey" від 10.05.2001 рок), а також проти Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Молдови та Росії» ("Mozer v. the Republic of Moldova and Russia") від 23.02.2016 року, "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. При цьому, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх мінімальних прав, що їм належать.

Зазначений висновок слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, що видані владою, не визнаного на міжнародному рівні державного утворення.

При цьому за цією логікою, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Тому, враховуючи наведене, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, суди у такій категорії справ мають брати до ваги докази у всій їх сукупності, тобто урахувати й документи, видані органами та установами, які знаходяться на такій території.

Доходячи такого, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, так як у разі відмови у задоволенні її заяви вона буде позбавлена права встановити у іншій спосіб факт смерті чоловіка, з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Враховуючи викладене, на підставі аналізу вищезазначеного, суд впевнився у тому, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки нею у законний спосіб доведено, що від встановлення цього юридично значимого для заявника факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вона особисто і вимушено бере участь через тимчасову окупацію частини території України, й не існує іншого, окрім судового, порядку його встановлення, та його визнання не пов`язане з вирішенням спору про право.

Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог заявника та можливість задоволення її заяви шляхом встановлення факту смерті громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця селища Білянка Лутугинського району Ворошиловоградської області (причина смерті набряк мозку), який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Луганськ.

На підставі абзацу 1 частини 4 статті 317 та пункту 8 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду підлягає негайному виконанню.

У відповідності із приписами частини 7 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненою 04.11.1950 року в Римі і ратифікованою Законом Україною № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Лоізіду проти Туреччини» від 18.12.1996 року, «Кіпр проти Туреччини» від 10.05.2001 року та «Мозер проти Молдови та Росії» від 23.02.2016 року; статтями 55, 124 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); Рішеннями Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) та № 8-рп/2002 від 07.05.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб); Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 3, 4, 17 та 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ від 15.04.2014 року; статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 та пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); пунктом 1 Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VІІІ від 17.03.2015 року; розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування»; статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010 року; пунктом 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/2 від 18.10.2000 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 19, 23, 42, 58, 60, 62, 65, 67, 76 83, 89, 128 131, 133, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 293, 294, 315, 317, 319, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, пунктом 8 частини 1 статті 430 і підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями) -

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої на підставі ордеру діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, із залученням до участі у справі в якості заінтересованої особи ХАРКІВСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ «Про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території» задовольнити повністю.

Встановити юридичний факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця селища Білянка Лутугинського району Ворошиловоградської області, чоловічої статі, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Луганськ, причина смерті: набряк мозку.

Допустити негайне виконання рішення суду.

Копію судового рішення невідкладно надіслати особам, які брали участь у справі, а саме: заявнику ОСОБА_1 та заінтересованій особі ХАРКІВСЬКОМУ ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ, в тому числі задля здійснення державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Оскарження цього рішення не зупиняє його виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_9 ), паспорт громадянина України (серія НОМЕР_6 );

Заінтересована особа: ХАРКІВСЬКИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ У ХАРКІВСЬКОМУ РАЙОНІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ СХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ, місцезнаходження (вулиця Культури, будинок № 2-Б, місто Мерефа Харківського району Харківської області, 62472), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (41404009).

Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко