Ухвала

від 01.10.2024 по справі 753/7461/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7461/24

провадження № 1-кс/753/2774/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. слідчий суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі: прокурора ОСОБА_3 , розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100020001325 від 08.03.2024 р. за ч. 2 ст. 332 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на автомобіль марки ВМW, д.н.з. НОМЕР_1 , ключ від вказаного автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВМW , д.н.з. НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження, вказує, що у провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12024100020001325, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2024 р., за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332 КК України.

Клопотання обґрунтовано наступним.

Досудовим розслідуванням встановлено, що до Дарницького УП ГУНП у м. Києві надійшли матеріали з ОКПП "Київ" ДПСУ про виявлення каналу незаконного переправлення осіб призовного віку через державний кордон України.

На виконання доручення в порядку ст. 40 КПК України, головним оперативно-розшуковим відділом ОКПП «Київ» проведено ряд заходів, за результатами яких отримано оперативну інформацію щодо можливого вчинення злочинної діяльності пов`язаної з незаконним переправленням чоловіків призовного віку через Державний кордон України до країн Європейського Союзу метою ухилення від мобілізації.

Так, в ході проведення оперативних заходів виявлено канал незаконного переправлення осіб через Державний кордон України. Так, група осіб, налагодили процес виготовлення та збуту фіктивних документів, що надають право перетину Державного кордону особам чоловічої статі призовного віку, чим усувають перешкоди при спробі перетину Державного кордону України.

На підставі зібраних доказів в їх сукупності, було встановлено, що до протиправної діяльності, зокрема, причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який користується автомобілем марки ВМW, д.н.з. НОМЕР_1 .

Згідно інформації з НАІС АМТ, зазначений вище автомобіль на праві власності зареєстрований за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, 23.09.2024 в ході проведення обшуку автомобіля марки ВМW, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: м. Дніпро, вул. Березинська на заїзді до гаражного кооперативу «Планер» було вилучено автомобіль марки ВМW, д.н.з. НОМЕР_1 , ключ від вказаного автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВМW , д.н.з. НОМЕР_1 .

Посилався на те, що виникла необхідність накладення арешту на вищезазначене майно.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив суд задовольнити.

У відповідності до ч. 2 ст. 172 КПК України, власник майна в судове засідання не викликався, що з огляду ст. 172 КПК України не є перешкодою для розгляду даного клопотання.

Частиною 2 ст. 172 КПК України, визначено, що клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Слідчий суддя, враховуючи вимоги ст. 172 КПК України, вважає за можливе розглянути клопотання за відсутності власника майна.

Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовано клопотання, слідчий суддя прийшов до наступних висновків.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження являється арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Вбачається, що прокурор посилаючись на п. 1 ч. 2 та на п.1 ч.3 ст. 170 КПК України вказує про необхідність накладення арешту на вказане майно з метою збереження речового доказу, оскільки наявності достатні підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Разом з тим, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність відповідних доказів та відомостей, які б свідчили про наявність достатніх підстав вважати, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, а прокурором не доведено протилежного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Згідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Разом з тим, прокурором не було належним чином доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а також те, що вилучене майно, на яке прокурор просить накласти арешт містить ознаки речових доказів.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.

Керуючись статтями 98, 233, 234, 237, 170-173, 309 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024100020001325 від 08.03.2024 р. за ч. 2 ст. 332 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1