Рішення

від 25.12.2024 по справі 211/5232/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/5232/24

Провадження № 2/211/2444/24

РІШЕННЯ

іменем України

25 грудня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Данилової О.Д.,

позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Прохорова О.О., відповідача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Морозова Є.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Гаражно-будівельний кооператив «Прогрес», про визнання права власності в порядку спадкування за законом та стягнення коштів, -

встановив:

позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Прохоров Олександр Олександрович, звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину гаража, на грошове забезпечення військовослужбовця, виплачене після смерті ОСОБА_3 , та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 78 515 грн. 87 коп. В обґрунтування позову позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина. 03.11.2023 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Умріхіною К.А. було відкрито спадкову справу №42/2023 щодо спадкування майна після померлого ОСОБА_4 . У подальшому 04.06.2024 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Умріхіною К.А. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом у спадковій справі №42/2023, зареєстровано в реєстрі за № 528. Відповідно до вказаного свідоцтва про право на спадщину, спадкоємцями майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Спадкове майно згідно даного свідоцтва про право на спадщину, складається з 1/2 частини двокімнатної квартири, загальною площею 44,7 кв.м, житловою площею 28,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кучман І.І. за реєстровим номером №2430. Таким чином, позивачу видано свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину вищезазначеної квартири. Окрім того, приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Умріхіною К.А. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на транспортний засіб. Отже, позивач є належним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 , що підтверджують видані свідоцтва про право на спадщину за законом. У той же час до складу спадщини входить майно, права на які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, проте не були ним оформлені за життя. Так, ОСОБА_4 мав права на окремий гараж № НОМЕР_1 у Гаражно-будівельному кооперативі «Прогрес», який знаходиться по АДРЕСА_3. Відповідно до заяви від 11.05.2003 його було прийнято до складу членів ГБК «Прогрес». У подальшому ОСОБА_3 належним чином, повністю та своєчасно сплачував членські внески. Вказані обставини підтверджуються копією Картки обліку гаражів щодо гаражу НОМЕР_1, заведеної на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , що співпадає з місцем реєстрації відповідача. Згідно зі змістом заяви від 11.05.2003 ОСОБА_3 звернувся до голови ГБК «Прогрес» з проханням прийняти його до складу кооперативу у зв`язку із придбанням гаражу № НОМЕР_1 . Отже, ОСОБА_3 за життя набув прав власності на гараж НОМЕР_1 у ГБК «Прогрес» у Довгинцівському районі м. Кривого Рогу, але не вжив належних заходів для оформлення відповідних правовстановлюючих документів та реєстрації права власності на гараж. Тому право на спадкування спірного гаражу НОМЕР_1 в ГБК «Прогрес» у Довгинцівському районі м.Кривого Рогу мають в рівних частках позивач та Відповідач, як дружина спадкодавця. Крім того, ОСОБА_3 загинув як військовослужбовець під час виконання обов`язків, пов`язаних із захистом Батьківщини у складі Збройних Сил України. Згідно з вимогами чинного законодавства, належні йому до виплати розміри грошового забезпечення були нараховані та виплачені вже після смерті. Згідно листа військової частини НОМЕР_4 від 09.07.2024, вих. №1/570, солдата ОСОБА_3 було виключено зі списків особового складу військової частини 16.10.2023, знято з грошового забезпечення 21.10.2023. Відповідно до Довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 11/2023 - 10/2024 ОСОБА_3 , в грудні 2023 року йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення на суму 151 429,25 грн., у лютому 2024 року - на суму 5 602,48 грн. Таким чином, спадкодавцеві було виплачено грошове забезпечення на загальну суму 157 031,74 грн. У той же час, як було повідомлено позивачу приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Умріхіною К.А., станом на дату видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно, яке належало спадкодавцеві, у нотаріуса була наявна інформація про відсутність будь-яких грошових коштів на банківських рахунках спадкодавця. Позивач вважає, що, оскільки спадкодавець мав право на отримання грошового забезпечення на момент смерті, однак, воно було виплачене йому вже після смерті, грошове забезпечення входить до складу спадщини. Враховуючи викладене, позивач звертається до суду із вимогою про визнання права на отримання грошового забезпечення у розмірі 78 515,87 грн. та стягнення вказаних грошових коштів з відповідача.

18.10.2024 відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що остання підтверджує, що вона дійсно перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який загинув при виконанні бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_1 . Нею не заперечується факт прийняття спадщини після смерті чоловіка у розмірі 1/2 частки спадщини, а саме нею та позивачем отримано у спадщину по 1/4 частці двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вона з ОСОБА_1 є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 та частки у спадщині кожного із нас, спадкоємців за законом, є рівними. Зазначає, що 1/2 частка вказаної квартири, яка була успадкована в рівних частках, є єдиною спадковою масою після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосовно вимоги про визнання права власності на гараж № НОМЕР_1 . Предметом спору у цій справі є індивідуальний гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_3 , у ГБК «Прогрес», оскільки на думку позивача, за життя ОСОБА_3 мав права на цей гараж, його було прийнято до складу членів ГБК «Прогрес» та він належним чином і повністю сплачував членські внески. Однак, спадкодавець ОСОБА_3 хоч і був членом ГБК «Прогрес» на підставі поданої ним заяви у зв`язку з нібито купівлею ним гаражу № НОМЕР_1 , але пайові внески за гараж не сплачував, а тому не можна ототожнювати пайові та членські внески за вказаний гараж та, відповідно до вказаних правовідносин, не підлягають застосуванню положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування». Державної реєстрації права власності на гараж № НОМЕР_1 у ГБК «Прогрес» ОСОБА_3 за життя не проведено. Письмової згоди ГБК «Прогрес» на розпорядження спірним гаражем попереднім власником (користувачем), матеріали справи не містять. До того ж згідно поданих стороною позивача письмових доказів, продаж ОСОБА_5 гаража № НОМЕР_1 відбувся 11.03.2003, ОСОБА_3 звернувся до ГБК «Прогрес» із заявою про прийняття його в члени ГБК 11.03.2003, однак, виникає спірне питання щодо доказів належності ОСОБА_5 вказаного гаражу - сплату ним пайових внесків, правомірність передачі цього гаражу іншій особі та наявність відповідного договору купівлі-продажу спірного гаражу, що дало б підстави свідчити про набуття за життя ОСОБА_3 права власності на спірний гараж. За таких обставин не можна вважати, що за життя ОСОБА_3 набув право власності на спірний індивідуальний гараж № НОМЕР_1 та це майно входить до спадкової маси після його смерті і підлягає спадкуванню його спадкоємцями у рівних частинах, оскільки за життя ОСОБА_3 у встановленому законом порядку право власності на спірний гараж № НОМЕР_1 у ГБК «Прогрес» не набув. За таких обставин, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває право власності у порядку спадкування, відтак позов ОСОБА_1 , як спадкоємця за законом після смерті батька, задоволенню не підлягає, бо ОСОБА_3 не набув право на спадкування спірного гаражного боксу, тому просить відмовити в задоволенні вимог у цій частині. Стосовно вимоги про право на грошове забезпечення військовослужбовця. Звертаючись до суду з вимогою про визнання за нею в порядку спадкування права на грошове забезпечення військовослужбовця, позивач ОСОБА_1 не звернула увагу на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказ Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі - Порядок), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам. Між тим, згідно пункту 6 розділу XXX Порядку, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України. На підставі вимог указаного Порядку ОСОБА_2 , як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , було виплачено грошове забезпечення військовою частиною, де перебував на грошовому забезпеченні чоловік. Аналогічна норма закріплена також у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином, грошове забезпечення померлого чоловіка ОСОБА_3 не входить до складу спадщини та не може бути поділено між спадкоємцями після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Тому на підставі чого позивач вимагає визнання за нею права спадкування на 1/2 частку вказаного грошового забезпечення ОСОБА_3 та стягнення з відповідача на її користь половини суми цього забезпечення, ОСОБА_2 не зрозуміло. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 вважає заявлені ОСОБА_1 вимоги необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного законодавства, тому вважає, що в задоволенні вимог слід відмовити.

12.12.2024 представником позивача Прохоровим О.О. у судовому засіданні долучено письмові пояснення. Щодо набуття права власності на гараж № НОМЕР_1 у ГБК «Прогрес» зауважено, що державній реєстрації речових прав на нерухоме майно передує виникнення права власності на майно. Таке право виникло у спадкодавця відповідно до приписів Цивільного кодексу України, Закону України «Про власність» (в редакції станом на час виникнення права власності). Щодо вимоги про стягнення грошового забезпечення. Грошове забезпечення військовослужбовців не можна ототожнювати з переліком виплат, визначених статтею 1227 Цивільного кодексу України. Відтак невиплачене грошове забезпечення, належне до виплати військовослужбовцю, який загинув, входить до складу спадщини, а не виплачується членам сім`ї. Закон України №2011-XII не регулює спірні питання. Частина 22 статті 10-1 цього Закону визначає лише порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам. Проте вищевказаний Порядок не визначає право власності та спадкування грошового забезпечення військовослужбовця після його гибелі, оскільки це визначається Цивільним кодексом України, який має вищу юридичну силу. Натомість Порядок №260 встановлює лише, кому мають бути перераховані суми грошового забезпечення, оскільки такі кошти не можуть бути перераховані військовослужбовцю, який загинув. Представник просить прийняти письмові пояснення у справі №211/5232/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та стягнення коштів.

Ухвалою суду від 25.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, витребувано докази.

Ухвалою суду від 16.10.2024 за клопотанням представника позивача витребувано докази у справі.

Протокольною ухвалою від 06.11.2024 підготовче судове засідання закрите та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача адвокат Прохоров О.О. у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Морозов Є.Є. у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи ГБК «Прогрес» у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся, пояснення у справі не надав.

Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов такого висновку.

У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_2 та відповідно батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 8 - копія свідоцтва про народження, а.с. 9 - копія свідоцтва про смерть, а.с. 59 зв. - копія свідоцтва про шлюб, а.с. 67 зв. - копія свідоцтва про одруження).

Відповідно до статей 1216-1218, 1220, 1222, 1223 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За положеннями ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із ч. 1 ст. 1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом ч. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Відповідно до ст. 1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 1/2 частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки DAEWOO SENS, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 (а.с. 63 - копія інформації з ТСЦ МВС №1248, а.с. 73, 74 - копія договору дарування квартири, а.с. 75 - копія витягу, а.с. 76 - копія технічного паспорту на квартиру).

Спадкоємцями першої черги є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які у встановленому законом порядку подали заяви про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Умріхіної К.А., внаслідок чого була відкрита спадкова справа №42/2023 (а.с. 54, 64 - копії заяв, а.с. 77 - копія інформаційної довідки).

Приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Умріхіною К.А. 04.06.2024 було видані свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу та відповідачу, кожній окремо, а саме про право власності на 1/2 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 78 - копія свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 1/4 частка квартири, номер у реєстрі 528, а.с. 79, 80 - копії витягів; а.с. 83 - копія свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 1/4 частка квартири, номер у реєстрі 530, а.с. 84, 85 - копії витягів); та про право власності на транспортний засіб марки DAEWOO SENS, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 (а.с. 81 - копія свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 1/4 частка транспортного засобу, номер у реєстрі 529, а.с. 82 - копія витягу; а.с. 86 - копія свідоцтва про право власності 1/2 частка транспортного засобу, номер у реєстрі 531, а.с. 87 - копія свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 1/4 частка транспортного засобу, номер у реєстрі 532, а.с. 88 - копія витягу).

Проте матеріали спадкової справи №42/2023 (а.с. 53-88) не містять інформації щодо включення до спадкової маси гаражу НОМЕР_1 у Гаражно-будівельному кооперативі «Прогрес», який знаходиться по АДРЕСА_3, та грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , виплаченого після смерті. Відсутня також і відмова приватного нотаріуса з цього приводу.

У статтях 15 та 16 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, та одним із способів захисту прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

За положеннями ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Стаття 392 Цивільного кодексу України встановлює, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. ст. 42, 47, 227 Цивільного кодексу України 1963 року (в редакції закону, що діяла станом на момент виникнення спірних правових відносин), передбачалось, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). При цьому нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі, зокрема - до договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Позивачем, як на підставу задоволення позовних вимог, надані копії заяв від 11.03.2003 та від 11.05.2003 (а.с. 14, 15), відповідно до змісту яких ОСОБА_6 просить голову правління ГБК «Прогрес» виключити його з членів ГБК у зв`язку з продажем гаражу № НОМЕР_1 ; а ОСОБА_3 , у свою чергу, просить прийняти його до членів кооперативу. Надано карточку обліку гаражів, гараж № НОМЕР_1 , на ім`я ОСОБА_3 , яка свідчить про сплату за період з 2014 року по 2022 року витрат на утримання гаражу (а.с. 16).

Однак, як вбачається з копії довідки №07 від 11.12.2024 щодо гаражу № НОМЕР_1 , виданої головою правління ГБК «Прогрес» ОСОБА_7 , долученої до матеріалів справи представником позивача, гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є членом ГБК «Прогрес», за ним закріплено місце під забудову та гараж № НОМЕР_1 . Пайовий внесок сплачений в повному обсязі, відповідно до вимог Статуту ГБК «Прогрес». Заборгованість станом на 11.12.2024 відсутня. Земельна ділянка під забудову ГБК «Прогрес» виділена на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №527 від 13.11.1996 (а.с. 117).

Відповідно до п. 8 (а) постанови Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 року №5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних із діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти щодо нього інші угоди, що не заборонені законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначено Законом України від 10.07.2003 № 087-IV «Про кооперацію».

Стаття 10 Закону України «Про кооперацію» визначає, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу (стаття 11 Закону України «Про кооперацію»).

Згідно із положеннями статті 19-1 зазначеного Закону Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Отже, при дослідженні доказів неможливо достовірно встановити, чи був ОСОБА_3 станом на дату смерті членом ГБК «Прогрес», оскільки надані стороною позивача докази суперечать один одному, крім того, матеріали справи не містять правовстановчих документів на спірний гараж. З цієї ж причини дане спадкове майно не було включено до спадкової маси. Під час судового розгляду достовірно встановлено, що саме ОСОБА_6 був членом даного кооперативу, і саме він сплатив пайовий внесок у повному обсязі, але імовірно 11.03.2003 продав спірний гараж, а договір купівлі-продажу був укладений в усній формі. При цьому заява від 11.03.2003 не містить даних щодо нового володільця гаражу. А суд при ухваленні рішення не може виходити з домислів та припущень.

Тому в задоволенні позовних в цій частині слід відмовити.

Позивач, як на підставу задоволення позовних вимог у частині стягнення грошових коштів, посилається на Довідку про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 11/2023 - 10/2024 ОСОБА_3 , з якої вбачається, що в грудні 2023 року йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 151 429,25 грн., у лютому 2024 року - на суму 5 602,48 грн. Таким чином, спадкодавцеві було виплачено грошове забезпечення на загальну суму 157 031,74 грн., яке на думку позивача має входити до спадкової маси. Однак, суд не погоджується з даним твердженням з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що входить до складу грошового забезпечення. До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Як вбачається з Довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 11/2023 - 10/2024 ОСОБА_3 , померлому було нараховано: оклад за військовим званням та посадовий оклад, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавку за вислугу років, надбавку за особливі умови проходження служби, премію) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, допомога на поховання, допомога на поховання оподаткована, винагорода додаткова).

Суд не погоджується з твердженням сторони позивача, що грошове забезпечення військовослужбовців не можна ототожнювати з переліком виплат, визначених статтею 1227 Цивільного кодексу України, оскільки грошове забезпечення - це і є заробітна плата, яка виплачується державою, в особі Міністерства Оборони України, військовослужбовцям.

Крім того, як вбачається з Довідки, військової частиною було нараховано та виплачено допомогу на поховання та допомогу на поховання оподаткована, які у жодному разі не може бути включена до спадкової маси.

Згідно із частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Розділ XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказ Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260) регулює виплату грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Згідно із пункту 1 розділу XXX Порядку №260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 2 розділу XXX Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення, у тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Також у вказаному пункту зазначено, що компенсація за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців, у разі їх загибелі (смерті), виплачується відповідно до Порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2024 № 37 (далі - Порядок №37).

Пунктом 2 Порядку №37 визначено, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі невикористані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Згідно із абзацем четвертим пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Як вбачається з Довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 11/2023 - 10/2024 ОСОБА_3 , померлому було нараховано: компенсацію за невикористану відпустку.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.09.2024 у справі №560/16370/23, пункт 51, пунктом 1 розділу ХХХ Порядку № 260 встановлено чіткий перелік осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця, а саме його дружині (чоловіку). У разі якщо її (його) немає, то вказано перелік осіб, які мають право на таку виплату, та черговість. Словосполучення «а також» стосується інших членів сім`ї та осіб, які перебувають на його утриманні, тобто у разі відсутності дружини (чоловіка) військовослужбовця, а не разом з нею (ним).

Відповідно до вимог чинного законодавства військовою частиною НОМЕР_4 було нараховано грошове забезпечення ОСОБА_3 та виплачене його дружині ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог позивачу в цій частині також слід відмовити.

На підставі викладеного, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд-

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 26 грудня 2024 р.

Суддя Д.М. Ніколенко