Рішення

від 17.12.2024 по справі 201/6391/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/6391/24

Провадження № 2-о/201/302/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 (заінтересована особа - орган опіки та піклування в особі Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Міністерство оборони України) про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

31.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років, в якій заінтересованою особою визначив орган опіки та піклування в особі Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради (а.с. 1-5).

В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою Республіки Вірменія ОСОБА_2 .

Вони разом проживають за адресою: АДРЕСА_1 , виховують трьох дітей, які перебуваються на утриманні заявника: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Всі проживають однією родиною.

ОСОБА_3 є дитиною ОСОБА_2 від попереднього шлюбу. Його біологічний батько жодним чином не займається її вихованням та не надає кошти на її утримання, його місцезнаходження невідоме, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Його місцезнаходження невідоме. Отримати витяг з державного реєстру актів цивільного стану для підтвердження запису про народження ОСОБА_3 не має можливості, оскільки реєстрація народження дитини відбулася у Чертановському відділі РАЦС управління РАЦС москви, російська федерація, тому звернутися із заявою про його усиновлення заявник не має можливості.

Діти перебувають на його утриманні, він виконує батьківські обов`язки добровільно.

Рішенням № 35 про примусове видворення з України громадянки Вірменії ОСОБА_2 вирішено примусово видворити за межі території України громадянку Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Діти можуть залишитися без батьківського піклування та можуть бути вилучені із родини. Встановлення факту перебування дітей на утриманні необхідно для захисту їх прав та інтересів дітей, недопущення їх залишення без материнського піклування, а також для реалізації свого права на свободу пересування та можливості виїзду за кордон України, отримання відстрочення від мобілізації.

На підставі викладеного, просив встановити факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заяви заінтересованих осіб по суті справи.

Від представника Міністерства оборони України - Застеби А.І. 22.08.2024 надійшли пояснення на заяву (а.с. 97 - 102), у яких представник зазначив, що метою звернення до суду заявник зазначив необхідність отримання відстрочки від мобілізації згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Батько ОСОБА_3 не сплачує аліментів на утримання своєї дитини, однак не позбавлений батьківських прав щодо неї, тому зобов`язаний виконувати батьківські обов`язки. У зв`язку у із чим заявник ОСОБА_1 не зобов`язаний утримувати дитину дружини, а здійснює це добровільно на підставі власного волевиявлення.

Місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_1 визначено за згодою їх батьків, як це передбачено ч. 1 ст. 160 СК України. Адже мати при виїзді з країни не забрала дітей разом з собою. У вихованні дитини між батьками співних питань не виникає. Обидва погодилися на те, що дитина буде проживати та перебувати на утриманні батька. Позов матір`ю дітей ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини з матір`ю до суду не надходило.

За відсутності спору між батьками з питань виховання дитини, батьки не позбавленні права укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини у порядку ст. 157 СК України.

Саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Заявник звернувся до суду з метою закріплення фактів, які ніким не оспорюються та не ставляться під сумнів.

Встановлення фактів з тією метою, що зазначена у заяві, не має юридичного значення для заявника, враховуючи те, що ОСОБА_1 не є військовозобов`язаним на даний час, не отримував повістку про необхідність прибути до органів Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, не був мобілізованим та не отримував відмови у відстрочці від призову, як батько, що самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей.

У рішенні № 35 відсутній строк в продовж якого ОСОБА_2 мала б покинути територію України. Заявником не надано жодного доказу на підтвердження того, що громадянка Вірменії ОСОБА_7 дійсно покинула територію України та згодом не повернулась до України на законних підставах як дружина громадянина України.

Вважав, що утримання своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_1 є законним обов`язком та не потребує встановленню судом з тією метою, про яку зазначив заявник.

Просив заяву залишити без розгляду.

Рух справи.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Наумової О.С. від 05.06.2024 відкрито провадження у справі (а.с. 40).

Ухвалою суду від 24.06.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, до участі у справі у якості заінтересованих осіб залучено орган опіки та піклування в особі Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Міністерство оборони України (а.с. 46-47).

Заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Довженко О.В. у судових засіданнях вимоги заяви підтримували просили задовольнити. Заявник у судовому засіданні пояснив, що встановлення цього факта йому необхідно для реалізації свого права на свободу пересування та можливості виїзду за кордон України, отримання відстрочення по мобілізації. У судове засідання, призначене на 17.12.2024 надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, вимоги заяви про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років, підтримали, просили задовольнити. Представник заявника у поданій заяві уточнив, що заявник підтримує заяву лише у частині встановлення фатку самостійного утримання дітей (а.с. 236 - 239).

Заінтересована особа - ОСОБА_2 у судових засіданнях проти вимог заяви не заперечувала, просила задовольнити. Пояснила, що жодного спору із заявником немає, він дійсно утримує усіх трьох дітей та її саму. У судове засідання, призначене на 17.12.2024 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила задовольнити заяву (а.с. 240).

Представники інших заінтересованих осіб у судове засідання не з`явилися, про дату, місце і час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи неявку в судове засідання на 17.12.2024 всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З`ясовані судом обставини справи.

Заявник - громадянин України ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою Республіки Вірменії - ОСОБА_2 з 22.04.2014, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 487 (а.с. 61).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39).

Подружжя разом проживають за вказаною адресою, що заявник і заінтересована особа ОСОБА_2 під час розгляду справи підтвердили, і також про це зазначили у судовому засіданні свідки.

Подружжя має двох спільних дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6-8).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною ОСОБА_2 , батька у свідоцтві про народження не зазначено (а.с. 7).

Заявник ОСОБА_1 і заінтересована особа - ОСОБА_2 у судовому засіданні надали пояснення про те, що спільно виховують трьох дітей, які повністю перебуваються на утриманні заявника. Вони проживають разом однією родиною. ОСОБА_8 є дитиною ОСОБА_2 від попереднього шлюбу, його батько не займається його вихованням, не утримує дитину і його місцезнаходження невідоме.

Заявник вказує, що отримати витяг з державного реєстру актів цивільного стану для підтвердження запису про народження ОСОБА_3 , не має можливості, оскільки реєстрація народження дитини відбулася у Чертановському відділі РАЦС управління РАЦС Москви, російська федерація, тому і звернутися із заявою про усиновлення не має можливості.

На підтвердження доходів заявником надана Виписка з ЄДРЮОФОПГФ, з якої видно, що ОСОБА_1 з 2022 року є фізичною особою-підприємцем (а.с. 153-155). Також заявник надав Витяг з реєстру платників єдиного податку (а.с. 156 - 160).

ОСОБА_1 є засновником і директором ТОВ «Ізікар». Рішеннями загальних зборів товариства від 18.06.2024, 30.09.2024 затверджений розмір і порядок отримання дивідендів від діяльності товариства на користь ОСОБА_1 як засновника (а.с. 187 - 189, 191 - 193).

Також заявником надані квитанції, які підтверджують факт отримання дивідендів, зокрема, 27.06.2024 - 100000,14 грн., 03.10.2024 - 100000,14 грн. (а.с. 186, 190).

Також ОСОБА_1 надано довідку про доходи за 2024 рік, з якої видно, що він є директором ТОВ «Ізікар», отримує заробітну плату в розмірі 6440,00 грн. на місяць (а.с. 194).

Також на підтвердження доходів заявником надано виписку з банківського рахунку АТ «ПУМБ» за період 31.20.2023 по 14.10.2024 про рух коштів, з якої видно наявність отримання доходів, виплат за договорами, кредитам тощо (а.с. 161 - 185).

Заявник на підтвердження утримання дітей надав суду квитанції про щомісячну сплату ним коштів за навчання, харчування у 2023 - 2024 роках - ОСОБА_3 у ПО «Ліцей сучасної освіти», за відпочинок дитини (а.с. 66 - 83).

Також заявником надані характеристики ПО «Ліцей сучасної освіти» на дітей - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_9 , з яких видно, що всі троє дітей навчаються у вказаному ліцеї. Характеристики на дітей позитивні, містять характеризуючі відомості про батька дітей - ОСОБА_1 , який на ряду із мамою приділяє належну увагу вихованню всіх трьох дітей, цікавиться їх навчанням, відвідує загальношкільні батьківські збори.

Як видно із наданих до матеріалів справи спільних фотографій ОСОБА_1 проводить час та спільний відпочинок із всіма трьома дітьми, вони проживають однією сім`єю, відносини між дітьми гарні і доброзичливі, діти сприймають один одного як рідних братів (а.с. 123 - 127, 135 - 142).

Також встановлено, що рішенням № 35 про примусове видворення з України громадянки Вірменії ОСОБА_2 вирішено примусово видворити за межі території України громадянку Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2024, залишеним без змін поставною Третього апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024, у справі № 201/5482/24, позов ОСОБА_2 до Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 16 грудня 2023 року № 35 про примусове видворення з України громадянки Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_2 зазначала, що 22.07.2014 між нею та ОСОБА_5 , який є громадянином України укладений шлюб. В шлюбі у них народилось двоє дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є громадянами України. Крім того, позивачка має ще одного сина від попереднього шлюбу: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 09.05.2017 вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 та трьома дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прибула на територію України та з того часу проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Після приїзду одразу звернулась до Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, з метою отримання громадянства України для своїх дітей. Позивачка також зверталась до відповідача за консультацією з приводу оформлення належних документів для себе, однак в усному порядку їй було повідомлено, що оскільки йде процес оформлення громадянства для дітей, то вона може не хвилюватись з приводу себе. Проте, відповідачем 14.09.2022 складено відносно позивачки протокол про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, на підставі якого винесено постанову про накладання адміністративного стягнення та прийнято рішення № 15/2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким зобов`язано Позивачку покинути територію України у термін до 13.10.2022 року. Вказане рішення нею не було виконано з тих підстав, що в Україні йшла війна і вона не могла залишити свого чоловіка з малолітніми дітьми а території України.

Як видно зі змісту описової і мотивувальної частини рішення, суд, задовольняючи позов, виходив із того, що статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Згідно положень ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

На даний момент існує загальновідомий факт щодо подій (бойових дій) у Республіці Вірменія, у зв`язку зі збройним конфліктом між ОСОБА_11 та Вірменію за ОСОБА_12 , з урахуванням яких ООН закликає міжнародну спільноту в терміновому порядку посилити підтримку для реагування на цю кризу.

Відповідно до Заяви Генерального секретаря ООН Антоніа Гутерріша від 06.10.2020 р.: «бойові дії руйнують будинки, завдають шкоди школам та іншій важливій інфраструктурі. ЮНІСЕФ закликав усі сторони захистити цивільних осіб та громадянську інфраструктуру від подальшої шкоди відповідно до міжнародного та гуманітарного права.»

04.08.2022 представник Генерального секретаря ООН Антоніа Гутерріша підтвердив триваючу військову ескалацію у Вірменії.

Так, Республіка Вірменія на тлі нового спалаху конфлікту з Азербайджаном звернулася до Росії та Організації договору колективної безпеки (ОДКБ). Причиною звернення Вірменія назвала «агресію відносно суверенної території».

До складу ОДКБ, де головною є Росія, крім Вірменії, також входить й Білорусь, а Росія з 2020 року ввела свій військовий контингент на територію Вірменії.

Організація об`єднаних націй вже неодноразово закликала всі країни учасниці об`єднання дозволити особам, які покидають країни з активними бойовими діями, в`їхати на їхні території та забезпечити дотримання принципу недопущення висилки в усіх випадках, включаючи недопущення відмови на кордоні. Аналогічний підхід застосовується до тих осіб, які уже знаходилися в країнах притулку до початку ескалації насильства в країнах, де ведуться активні бойові дії.

Організація об`єднаних націй не вважає доречним відмовляти у наданні міжнародного захисту громадянам таких країн та особам, які раніше постійно проживали в цій країні, на підставі альтернативи втечі чи переміщення всередині країни.

Отже, ситуація в країні походження позивачки є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

При цьому, аналіз зібраної інформації щодо Республіки Вірменії дає серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю протягом будь-якого відрізка часу у Вірменії, яка разом з Республікою Білорусь є під прямим впливом Російської Федерації, може стикатися з реальним ризиком шкоди, що загрожує її життю або особистій недоторканності.

Таким чином, оскаржуване рішення було прийняте без врахування інформації по країні походження. В рішенні від 16.12.2023 року взагалі відсутні будь-які посилання на інформацію по країні походження.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року № 8319/07 та 11449/07 у справі «Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства», повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217- 241).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачка ( ОСОБА_2 ) вже понад 10 років перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , який є громадянином України. Крім того, вони мають двох спільних дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які також є громадянами України. До того ж спільно з ОСОБА_1 вони виховують сина Позивачки від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого з третьою особою - ОСОБА_1 склались дуже теплі та гарні відносини, що підтверджується їх спільними світлинами (а.с. 208 - 211).

Як видно із відповіді Центру обробки спеціальної інформації ДПС України, у грудні 2017 року ОСОБА_1 в`їхав до України, після того кордон не перетинав (а.с. 234.

ОСОБА_2 пояснила у судовому засіданні, що натепер стосовно неї прийнято рішення № 15/2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким її зобов`язано покинути територію України. Вона не може оформити посвідку на проживання у Україні, оскільки для цього їй потрібно виїхати до Вірменії, прожити там пів року, а потім знову повернутися до України, чого вона зробити не може, оскільки це змусить покинути своїх дітей. Натепер вона ніде не працює, займається дітьми і домашнім господарством. Фактично, як і діти, перебуває на утриманні чоловіка.

Згідно відповіді ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 25.10.2014 ОСОБА_2 у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків не зареєстрована (а.с. 195 - 196).

ОСОБА_2 не має РНОКПП і паспорта громадянина України.

Листом від 25.10.2024 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомлено про неможливість надати відомості про виплати у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 не має паспорта і РНОКПП (а.с. 197 - 199).

Згідно відповіді Дніпропетровського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 на обліку як безробітна не перебувала, допомоги по безробіттю не отримувала (а.с. 200).

У судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що він є сусідом ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 . З ОСОБА_1 знайомий з дитинства, його дружину ОСОБА_14 знає 6-8 років. У ОСОБА_1 троє дітей (хлопчиків). ОСОБА_15 старший - це син ОСОБА_14 , не спільний, проживають спільно сім`єю. ОСОБА_1 всіх трьох возить до школи, піклується про них. У ОСОБА_1 своя компанія, чи працює ОСОБА_14 йому не відомо.

Свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що він є сусідом ОСОБА_1 , знає його давно, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 1979 року. З ОСОБА_14 знайомий з 10 років. Сім`я має 3 дітей, хлопчиків, ОСОБА_17 , ОСОБА_15 і ОСОБА_18 . Менші - спільні діти, а старший - ні. Старший відноситься до ОСОБА_1 дуже гарно, називає його татом. Про біологічного батька свідок нічого не знає. Вони постійно проживають разом, ОСОБА_1 працює, а ОСОБА_14 ні, вона увесь час знаходиться дома. ОСОБА_1 возить всіх дітей у школу на навчання на автомобілі, менший не ходить в школи. У ОСОБА_1 своя фірма, то він їх усіх утримує.

Неповнолітній свідок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив суду, що ОСОБА_1 він знає з 4 років, вони познайомилися ще у Москві, мама з татом (мається на увазі заявник) стали дружити по роботі, потім стали зустрічатися, разом працювали. В Україну приїхали, коли йому було 6 років, з 2017 року проживають в Україні постійно, татові родичі бабуся і мама живуть поряд. Бабуся ОСОБА_19 - і бабуся ОСОБА_20 . ОСОБА_21 працює у лікарні. Вони (діти) навчаються у ліцеї сучасної освіті, ліцей платний, тато оплачує за навчання, відвозить їх до школи і забирає. За їх відпочинок також сплачує батько. За лікарню також платить батько. Також тато дарує їм цінні подарунки - телефон, приставку, дає кошти на кишенькові трати. Він ( ОСОБА_15 ) займається боксом, брат відвідує робототехніку. Тато за все платить. Тато утримує його, молодших братів і маму, усім купляє одяг. Він підприємець, мама не працює, займається сімейними справами та домашнім господарством. Мама не отримує коштів від його біологічного батька, його він взагалі не пам`ятає.

У паспорті громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_3 , наявна відмітка про перетин кордону (в`їзд в Україну у 2017 році) (а.с. 213 - 215).

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилом частин 2, 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та ІІІереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року К» 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Відповідно з п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Правовідносини «утримання дітей», є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Тобто, Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.

Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов`язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов`язок по утриманню дитини не переходить.

Отже, аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частинами 1 та 2 ст. 27 вказаної Конвенції визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Матеріалами справи встановлено, що заявник є рідним батьком двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6-8).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною його дружини ОСОБА_2 .

Відомості про батька у свідоцтві про народження відсутні, біологічний батько взагалі не приймає участі у житті як сина, а ОСОБА_8 сприймає саме заявника рідним батьком. Суд доходить висновку, що відносини, які склалися у родині цілком відповідають розумінню сім`ї, яка визначена у ст. 3 СК України.

Суд не погоджується із доводами представника Міністерств оборони України про те, що між заявником ОСОБА_1 і дитиною ОСОБА_8 відсутні відносини, що зумовлюють обов`язок утриманні і право на таке утримання, оскільки суд виходить, перш за все, з інтересів дитини, який проживає у сім`ї і, в якій має двох рідних по матері братів, сприймає її як рідних і не відмежовує їх батька як сторонню для себе особу, навпаки - вважає його рідним батьком і як дитина сподівається на однакове ставлення заявника - як до себе , так і до братів.

Суд враховує завдання СК України, частина 2 ст. 1 якого вказує, що регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

У рішення ЄСПЛ у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (№ 37283/13) від 10.09.2019 Європейський Суд наголосив, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване зазначеним положенням Конвенції. Органи державної влади покладено позитивне зобов`язання щодо прийняття заходів, що сприяють возз`єднанню сім`ї, у найстисліші розумні строки. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та «відновлення» сім`ї.

У даному випадку судом встановлено, що у ОСОБА_1 із дитиною ОСОБА_15 триває зв`язок як між батьком і чином принаймні останні 10 років. Натомість свого біологічного батька ОСОБА_15 не знає та не бажає із ним спілкування в силу того, що він має нову благополучну сім`ю, де почуває себе безпечно і комфортно. Як пояснив заявник, він бажає всиновити ОСОБА_15 , однак це поки неможливо. Наразі у ОСОБА_15 розірваний зв`язок із біологічним батьком, але ця обставина не зумовила для дитини позбавлення її сім`ї. Навпаки дитина знаходиться у сім`ї, яка забезпечує її сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 цього Закону сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Так, ОСОБА_1 не має юридичного обов`язку утримання неповнолітнього ОСОБА_15 , однак необхідність утримання дитини випливає із самої суті обставин, за яких склалася сім`я і цілком узгоджується із правом дитини на сім`ю, та на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що відповідає ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989.

Наданими суду доказами у їх сукупності слугують підтвердженням факту перебування на утриманні заявника всіх трьох дітей віком до вісімнадцяти років.

Приймаючи до уваги, що встановлення вказаного факту необхідно заявнику для реалізації свого права на свободу пересування та можливості виїзду за кордон України, отримання відстрочення по мобілізації, а встановити даний факт в позасудовому порядку неможливо, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявлених вимог.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Суд зважає на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року у с права № 201/5972/22 (п ровадження N 14-132цс23) про те, що ф акт самостійного утримання дитини не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, якщо з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Суд у даній справі переконався, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути розглянута в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин відсутній спір про право щодо участі одного з батьків в утриманні дітей.

У зв`язку із чим вимоги заявниці підлягають задоволенню.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено Законом.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 14, 76-78, 84, 89, 293, 315, 316, 318-319 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 (заінтересована особа - орган опіки та піклування в особі Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Міністерство оборони України) про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років - задовольнити.

Встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , трьох дітей віком до вісімнадцяти років, а саме:

неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 20 грудня 2024 року.

Суддя О.С. Наумова