Постанова

від 19.12.2024 по справі 347/2290/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/2290/24

Провадження № 22-ц/4808/1603/24

Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.

суддів: Девляшевського В. А.,

Луганської В. М.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Юрчук Світлани Василівни на ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2024 року у складі судді Крилюк М. І., постановлену у м. Косові Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ГК «Нафтогаз України», Івано-Франківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг про захист прав споживачів, визнання боргу безпідставним та зобов`язання щодо його списання,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ ГК «Нафтогаз України», Івано-Франківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг з позовом про захист прав споживачів, визнання боргу безпідставним та зобов`язання щодо його списання.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що він є споживачем послуг з постачання природного газу, який поставляється в його будинок. Вказував, що до 01 травня 2022 року він одержував вказані послуги від постачальника ТОВ «Івано-Франківськгаз Збут», а після 1 травня без його відома був переведений на обслуговування до ТОВ ГК «Нафтогаз України». Після звіряння розрахунків за природний газ у період з 01 травня 2022 року по 31 жовтня 2023 року згідно акту розрахунків він дізнався про наявність у нього заборгованості у розмірі 1222,30 грн, якої фактично у нього не існує.

Посилаючись на те, що такими діями відповідачі порушують його права як споживача, просив:

- зобов`язати Івано-Франківську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ ГК «Нафтогаз України» в узгоджений із ним час провести звірку витрат природного газу, нарахувань та оплат (помісячно) за адресою АДРЕСА_1 з наданням відповідних детальних роз`яснень по нарахуванням за спожитий природний газ;

- визнати борг за споживання газу в сумі 1222,30 грн таким, що нарахований ТОВ ГК «Нафтогаз України» на особовий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 безпідставно;

- зобов`язати ТОВ ГК «Нафтогаз України» списати з особового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 нараховану заборгованість у сумі 1222,30 грн;

- стягнути солідарно з ТОВ ГК «Нафтогаз України» та Івано-Франківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 20000 грн;

- зобов`язати ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ ГК «Нафтогаз України» стягнути солідарно в порядку відшкодування грошові кошти в сумі 8985,24 грн за субсидію житлово-комунальних послуг за опалювальний період з 01 жовтня 2023 року по 30 квітня 2024 року.

Ухвалою Косівського районного суду від 07 листопада 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ГК «Нафтогаз України», Івано-Франківська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг про захист прав споживачів, визнання боргу безпідставним та зобов`язання щодо його списання закрито.

У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду представник ОСОБА_1 адвокат Юрчук С. В., посилаючись на невідповідність ухвали нормам матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставини, які мають значення для справи, а також на невірне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано того, що предмет позову та сторони у справі №347/3492/23 не є тотожними до предмету позову та сторін у даній справі № 347/2290/24.

Представник скаржника звертає увагу апеляційного суду на те, що у справі №347/3492/23, по якій прийнято рішення від 13 серпня 2024 року, відповідачем було визначено ТОВ ГК «Нафтогаз України», а третіми особами - Івано-Франківську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг. Натомість, у даному позові, відповідачами є ТОВ ГК «Нафтогаз України» та Івано-Франківська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України», а третьою особою Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що предмет спору у вищезазначених справах також є різним. Зокрема, у справі №347/3492/23 позивач ОСОБА_1 просив: зобов`язати Івано-Франківську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» провести звірку витрат природною газу, нарахувань та оплат (помісячно) з наданням відповідних доцільних роз`яснень по нарахуванням за спожитий природний газ; визнати безпідставним борг за споживання газу у сумі 1222,31 грн; зобов`язати ТОВ «ГК «Нафтогаз України» нараховану заборгованість у сумі 1222,30 коп.; стягнути з ТОВ «ГК «Нафтогаз України» в порядку відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. Натомість у даній справі, позивач ОСОБА_1 окрім вищезазначених вимог у справі №347/3492/23 просив стягнути солідарно з ТОВ ГК «Нафтогаз України» та Івано-Франківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» в порядку відшкодування моральної шкоди 20 000 грн та стягнути солідарно з ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» в порядку відшкодування грошові кошти в сумі 8 985,24 грн за субсидію житлово-комунальних послуг за опалювальний період з 01 жовтня 2023 року по 30 квітня 2024 року.

А тому, на думку представника ОСОБА_1 адвоката Юрчук С. В., у суду першої інстанції не було підстав для закриття провадження у даній справі.

Відзиви на апеляційну скаргу у встановлений судом строк жодними із учасників справи не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Представник Івано-Франківськоїфілії ТОВ«Газорозподільні мережіУкраїни» всудове засіданняапеляційного судуне з`явився,про часі місцерозгляду справибув повідомлений за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Юрчук С. В., які просили скаргу задовольнити, пояснення представника ТОВ ГК «Нафтогаз України» Плигань І. Ю., яка просила залишити ухвалу без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до Косівського районного суду Івано-Франківської області з наступних підстав.

Відповідно дост.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги у цій справі є тотожними вимогам, по яких судом вже прийнято рішення від 13 серпня 2024 року в цивільній справі № 347/3492/23, яке позивачем не оскаржувалося.

Однак, до такого висновку суд прийшов передчасно, без належного дослідження обставин справи та з порушенням норм процесуального права.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Підстави для закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 ««Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2024 року в справі № 936/598/23 зробив висновок про те, що закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що: «… згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «… необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення постанови) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір».

У постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 Великої Палати Верховного Суду вказано, що: «… предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

У постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «… підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся із позовом до ТОВ ГК «Нафтогаз України», Івано-Франківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг з позовом про захист прав споживачів, визнання боргу безпідставним та зобов`язання щодо його списання.

Водночас, у справі № 347/3492/23, яку суд першої інстанції вважав тотожною даній справі, ОСОБА_1 пред`явив позов до ТОВ ГК «Нафтогаз України», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Івано-Франківська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суб`єктний склад у справах № 347/2290/24 та №347/3492/23 відрізняється.

Крім того, предмет позовів у вищезазначених справах також є різним.

Зокрема, у справі № 347/3492/23 ОСОБА_1 просив:

- зобов`язати Івано-Франківську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» в у згоджений з ОСОБА_1 час провести звірку витрат природною газу, нарахувань та оплат (помісячно) за адресою АДРЕСА_1 з наданням відповідних доцільних роз`яснень по нарахуванням за спожитий природний газ;

- визнати борг за споживання газу у сумі 1222,31 грн. таким, що нарахований ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на особовий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 безпідставним;

- зобов`язати ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» списати з особового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 нараховану заборгованість у сумі 1222,30 грн.;

- стягнути з ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 20000 грн.

Натомість, у справі що переглядається, позовними вимогами ОСОБА_1 є:

- зобов`язання Івано-Франківську філію ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» провести звірку витрат природного газу, нарахувань та оплат (помісячно) за адресою АДРЕСА_1 з наданням відповідних детальних роз`яснень по нарахуванням за спожитий природний газ;

- визнання боргу за споживання газу у сумі 1222,30 грн. таким, що нарахований ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на особовий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 безпідставно;

- зобов`язання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» списати з особового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 нараховану заборгованість у сумі 1222,30 грн.;

- стягнення солідарно з ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Івано-Франківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 20 000 грн.

- зобов`язання ТОВ «Газорозподільні мережі України» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» стягнути солідарно в порядку відшкодування грошові кошти в сумі 8985, 24 грн. за субсидію житлово-комунальних послуг за опалювальний період з 01.10.2023 року по 30.04.2024 року.

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що справа № 347/2290/24 не є тотожною із справою №347/3492/23, а тому підстав для застосування пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України у суду першої інстанції не було.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржувана у справі ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Юрчук Світлани Василівни задовольнити.

Ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2024 року скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Косівського районного суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

В. М. Луганська