Рішення

від 13.12.2024 по справі 308/19542/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/19542/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

при секретарі судових засідань Боті О.І.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Ужгород матеріалиадміністративної справиза позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

встановив:

04.12.2024 представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Зайченко О.В. звернувся до суду через Електронний суд з вищезазначеним позовом до відповідача Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 26.12.2023, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень. Закрити провадженням адміністративну справу відносно фізичної особи ОСОБА_1 за ст.152 КУпАП. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (ЄДРПОУ 22095099) на рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у загальному розмірі: 3 484, 48 гривень, з яких: - судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 484, 48 гривень; - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що адміністративною комісією при виконавчому комітеті Баранинської міської ради не доведено правомірність оскаржуваного рішення та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП. Зокрема, не надано жодного належного та допустимого доказу того, що саме Позивач ОСОБА_1 здійснювала дії, щодо розміщення вивіски, що це входить до її обов`язків згідно з трудового договору, що вона взагалі є власником або на законних підставах користується приміщенням магазину «АNDI Одяг Взуття» за адресою: м. Ужгород, пр-т Свободи, 35, не надано доказів, що вивіска «АNDI Одяг Взуття» є елементом зовнішньої реклами та відповідає критеріям, зазначеним в Закону України «Про рекламу».

В судовезасідання позивачкане з`явилася,її представникадвокат Зайченко О.В. подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують.

В судове засідання представник відповідача повторно не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та дату розгляду справи, відзиву не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, ознайомившись з позовною заявою, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступних висновків.

24 вересня 2024 року головним спеціалістом відділу контролю за благоустроєм управління контролю за благоустроєм та ПДР у частині стоянки та зупинки Палош Е.В. складено протокол відносно громадянки ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення №000411 за ст. 152 КУпАП, в якому вказано, що: 24.09.2024, близько 11.45 год. було виявлено факт порушення, встановлено вивіску «Анді Одяг Взуття» за адресою: АДРЕСА_1 , без дозвільних документів виданих законом визначеним порядку, що є порушенням правил благоустрою м. Ужгород, п. 5.9.1 п.п.14.

На підставі зазначеного протоколу адміністративною комісією при виконавчому комітеті Баранинської селищної ради винесено Постанову №1 від 25 листопада 2024 року, якою накладено адміністративний штраф на фізичну особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 340,00 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Всупереч цьому, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.

Стаття 152 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів та тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція ст. 152 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють державні стандарти, норми і правила у сфері благоустрою населених пунктів, правила благоустрою територій населених пунктів та є обов`язковими для виконання.

Суб`єктами правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП можуть бути: громадяни, громадяни-підприємці та посадові особи.

В протоколі, складеного що громадянки ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення №000411 за ст. 152 КУпАП, вказано, що остання є адміністратором магазину «Анді», продавцем.

З трудового договору між працівником та ФОП, що використовує найману працю від 23.09.2024, вбачається, що такий укладено між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , де вказано, що остання як працівник зобов`язана виконувати роботу продавця продовольчих товарів, знати асортимент товару, дотримуватися правил пожежної безпеки, підраховувати кошти та здавати їх у встановленому порядку.

Випискою з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ вбачається, що ОСОБА_2 є ФОП за рядом видів роздрібної торгівлі, зокрема роздрібна торгівля одягом, взуттям тощо.

За адресою АДРЕСА_1 знаходиться приміщення, яке передано в оренду орендодавцем ФОП ОСОБА_3 орендарю ФОП ОСОБА_4 .

Вказане у своїй сукупності свідчить про те, що приміщення магазину «АNDI Одяг Взуття» за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно орендовано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , виготовлення та використання об`єктів реклами та інформаційних вивісок здійснює безпосередньо ФОП ОСОБА_2 , яка уклала ліцензійний договір на використання торговельної марки «АNDI Одяг Взуття» із ФОП ОСОБА_5 , ОСОБА_1 є найманим працівником - продавцем консультантом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , не є директором/адміністратором магазину та/або відповідальною особою за організацію роботи торгової точки; ОСОБА_1 , як особа, що притягнута до адміністративної відповідальності, не здійснювала господарську діяльність у магазині «АNDI Одяг Взуття» за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрована як суб`єкт господарювання, не виготовляла і не встановлювала будь-які рекламні конструкції та/або вивіски, а відтак не є суб`єктом адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП.

Сторона позивача посилається на те, що є розміщена вивіска не є рекламою у розумінні чинного законодавства України.

Диспозиція ст. 152 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють державні стандарти, норми і правила у сфері благоустрою населених пунктів, правила благоустрою територій населених пунктів та є обов`язковими для виконання.

Стаття 9 Закону України «Про рекламу» визначає правила ідентифікації реклами, а саме: реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами». Прихована реклама забороняється.

Цією ж нормою визначено, що не є рекламою в розумінні Закону №270/96-ВР, а саме: вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Відповідно до абзацу 8 п.2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

В постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 820/1609/17 зазначено, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) - спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації, а не способі її представлення. Системний аналіз вказаних положень дає змогу дійти висновку, що інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб`єктом, не є рекламою у розумінні частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу».

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №323/1766/17, від 04.09.2019 у справі №1340/4421/18, від 11.11.2019 у справі № 323/1360/17, від 27.02.2020 у справі №405/4704/15-а, від 25.03.2020 у справі №461/4489/16-а.

При цьому, для ідентифікації вивіски як реклами має значення саме інформація, яка на ній розміщена, а саме відомості щодо конкретної особи чи конкретного товару, та яка має на меті формування або підтримання обізнаності та інтересу осіб щодо саме цих особи чи товару. (постанова Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі №521/7546/17)

Рішенням четвертої сесії міської ради (у скликання від 26.12.2006), затверджено Правила благоустрою міста Ужгород. Відповідно до п.5.9.1 п.п.14 в яких зазначено: « п.5.9.1 на об`єктах благоустрою забороняється… п.п.14- самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торгівельні лотки, павільйони, кіоски, тощо…

В розглядуваному випадку суд не має можливості дослідити питання дотримання законодавства України про рекламу, так як в матеріалах справи відсутнє візуальне зображення вивіски, деталі про її місцезнаходження, зокрема на об`єкті нерухомості, поруч і т.п.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

У той же час, відповідачем у ході розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивачки у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП, зокрема, що така є належним суб`єктом відповідальності за інкриміноване правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне позов задовольнити в повному обсязі, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо позивача закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ні підтвердження понесених витрат у вигляді судового збору надано квитанцію в сумі 484, 48 грн. (застосовано коефіцієнт 0.8 при зверненні через Електронний суд), а витрат на правничу допомогу: договір про надання правничої допомоги від 04.12.2024, укладений позивачкою з адвокатом Зайсенко О.В., акт наданих послуг, акт узгодження розрахунку вартості послуг та квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 3 тис. грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 162, 268-272, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд

постановив:

Постанову №1 адміністративної комісії при виконавчому комітеті Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 26.12.2023, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП скасувати та закрити провадження у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 22095099, 89425, Ужгородський р-н, с. Баранинці, вул. Центральна, 42) на рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений нею судовий збір у сумі 484 гривні 48 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення судуякщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов