Рішення

від 16.12.2024 по справі 564/2784/24

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2784/24

16 грудня 2024 року м. Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

з участю секретаря Забейди А.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Панчелюги К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, служба у справах дітей Костопільської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, служба у справах дітей Костопільської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини, в якому просив суд встановити факт самостійного виховання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком - ОСОБА_1 .

В обгрунтування позову зазначає, що з відповідачкою ОСОБА_2 не перебуває у шлюбних відносинах, однак має спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що на початку повномаштабного вторгнення відповідачка ОСОБА_2 разом з двома своїми дітьми та спільним сином ОСОБА_3 перетнула кордон України, і зараз проживає закордоном. Зазначає, що відповідачці було важко утримувати та давати раду трьом дітям, а тому вона домовилася з відповідачем, щоб неповнолітній ОСОБА_3 проживав з батьком ОСОБА_1 . Вказує, що з червня 2022 неповнолітній ОСОБА_3 проживає з ним, та з того часу він самостійно виховує сина, піклується про його здоров`я та розвиток, навчання, лікування, матеріально забезпечує і утримує, а відповідачка участі у вихованні дитини не приймає, постійно проживає за межами України. Пояснює, що встановлення зазначеного факту породжує для нього юридичні наслідки, а саме можливість оформлення всіх соціальних виплат які передбачені державою у разі виховання дитини одним з батькі, відстрочка від призову по мобілізації, оскільки у випадку його призову до ЗСУ син залишиться без батьківського піклування, так як мати фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Позивач та його представник в судовому засідання позов підтримали з підстав викладених в ньому, та просили суд його задоволити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася про розгляд справи повідомлена належним чином у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки суд не повідомила.

Представник служби у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник служби у справах дітей Костопільської міської ради в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

Оскільки, відповідачка будучи належним чином повідомлена про судове засідання, в судове засідання не з`явилася, не повідомила про причини неявки, суд приходить до висновку про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач та відповідачка є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.18 зворот).

З змісту позовної заяви вбачається, що відповідачка після повномаштабного вторгнення російської федерації в Україну, разом з одним спільним сином та ще двома дітьми виїхала з України закордон, де і зараз постійно проживає.

Також, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 не змогла утримувати та давати раду трьом дітям, а тому домовилася з відповідачем, що їхній спільний син - ОСОБА_3 , буде проживати в Україні разом із батьком - позивачем по справі.

Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 з червня 2022 року проживає разом з своїм батьком - позивачем по справі ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 піклується про його здоров`я, розвиток, навчання, лікування, матеріально забезпечує і утримує сина, що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 навчається у Зорянському ліцеї Зорянської сільської ради (а.с.7).

З заяви відповідачки, яка засвідчена нотаріусом та перекладена з чеської мови вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 проживає та офіційно працює в Чеській Республіці, не має фізичної та фінансової можливості утримувати спільного сина - ОСОБА_3 . Дає свою згоду, на те, щоб неповнолітній ОСОБА_3 проживав із своїм батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Підтверджує, що спільний син ОСОБА_3 повністю фінансово утримується та виховується своїм батьком ОСОБА_1 (а.с.14-15).

В судовому засідання були допитані свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які показали, що позивач ОСОБА_1 повністю займається виховання та опікою неповнолітнього сина ОСОБА_3 , а мати дитини - відповідачка по справі, будь якої участі у житті дитини не приймає.

До позовної заяви позивачем долучено висновок служби у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , однак зазначений висновок суд до уваги не приймає, оскільки він не стосується предмету спору.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та не перебуває у зареєстрованому шлюбі з позивачем.

Так, статтею 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Так приписами частини другої статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Так, визначальним у вирішенні спорів, що прямо чи опосередковано стосуються прав дитини, є забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22, зроблені наступні висновки (п.п.64-75, 79, 80, 84, 85).

«Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно з частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, зокрема, у спорі про позбавлення батьківських прав, який в силу імперативних приписів статті 19 СК України розглядається з обов`язковою участю органу опіки та піклування.

Отже, з урахуванням наведених вище норм та висновків Великої Палати Верховного Суду, які згідно із статтею 263 ЦПК України є обов`язковими при застосуванні норм права у подібних правовідносинах, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову про встановлення факту самостійного виховання дитини, оскільки такий спосіб захисту не передбачений СК України, а тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 81, 258, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, служба у справах дітей Костопільської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Треті особи:

Служба у справах дітей Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, с.Зоря, вул.Плютинського буд.1, код ЄДРПОУ 44148059.

Служба у справах дітей Костопільської міської ради, м.Костопіль, вул.Незалежності 70, Рівнеснької області.

Повне судове рішення складено 26.12.2024.

СуддяО. С. Цвіркун