Рішення

від 23.12.2024 по справі 336/12703/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/12703/24

Провадження №: 2-о/336/507/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді БоєваЄ.С., за участю секретаря судового засідання Сайбель К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), про встановлення факту смерті особи,-

ВСТАНОВИВ:

До судунадійшла вказаназаява,відповідно до якої заявниця просить суд: встановити факт смерті батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Панютіно, Оріхівського району, Запорізької області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Василівка Запорізька область, Україна, у віці 76 років.

В обґрунтуванні заяви зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батька заявниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Панютіно, Оріхівського району Запорізької області. Зважаючи на те, що останній помер на тимчасово окупованій території, де органи державної влади не здійснюють своїх повноважень, заявниця не має можливості у передбачений законом спосіб зареєструвати факт смерті в органі РАЦС згідно із законодавством України, оскільки у заявниці відсутні медичні документи у формі, визначеній діючим законодавством.

Ухвалою Шевченківського районного суду 23.12.2024 року відкрито провадження у справі.

Заявниця судове засідання не з`явилася. В матеріалах справи наявна заява про розгляду справи за її відсутності.

Представник заінтересованої особи до суду не з`явився.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Пунктом восьмим ч. 1ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Частиною 1ст.315 ЦПК України визначено перелік фактів, які можуть бути встановлені судом. Так, відповідно до п.8 ч.1ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст.317 ЦПК Українизаява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно з ч. 1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5, підставою для проведення державної реєстрації смерті є, зокрема, лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форми яких затвердженінаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Відповідно до положень ч. 2ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи, а згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Як передбачено чч. 1, 2 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є громадянином України, уродженцем с. Панютіно, Оріхівського району, Запорізької області, який є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження заявниці де в графі, свідоцтвом про укладення шлюбу заявниці відповідно до якого вона змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».

Факт і місце смерті ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05.12.2024 року, зазначене свідоцтво видане органом окупаційної влади.

Наразі місце смерті ОСОБА_2 . Василівка, Запорізька область, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, № 309 від 22.12.2022, є тимчасово окупованою територією.

Отже, документи, що відповідно до пункту 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, є підставою для реєстрації факту органом державної реєстрації актів цивільного стану, у заявниці відсутні, а тому реєстрація вказаним органом не є можливою.

Зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону вбачається, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно з положенням п. 2 ч. 1 ст. 17Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.

Відповідно до ст.3,8,9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]».

Враховуючи викладену практику Європейського суду з прав людини, суд вважає за можливе застосувати названі «намібійські винятки» в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки суд виходить з того, що можливості збору доказів смерті на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Отже, суд дійшов висновку, що обставини, повідомлені заявником, знайшли своє належне підтвердження під час судового розгляду справи, наявні підстави для з встановлення факту смерті ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 12, 81, 228-229, 315, 317, 354-355, 430 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Панютіно Оріхівського району Запорізької області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Василівка Запорізької області, Україна, у віці 76 років.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.С.Боєв

23.12.24