Постанова

від 16.12.2024 по справі 757/47295/24-а

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47295/24-а

Категорія 129

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань: Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу 757/47295/24-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що 24 вересня 2024 року відносно ОСОБА_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_2 була прийнята постанова № 318 за справою про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн.

Позивач вказує, що ні оскаржувана постанова, ні протокол про адміністративне правопорушення не містять жодних конкретних відомостей чи доказів, які могли б підтверджувати вчинення адміністративного правопорушення, відмови від проходження ВЛК. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку наявності в його діях складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, що є підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Відтак, позивач вважає, що дана постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 є незаконною, необґрунтованою, відповідно, такою, що підлягає скасуванню судом.

З врахуванням зазначеного, позивач звернувся до суду та просить суд:

- постанову № 318 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП від 24.09.2024 року відносно ОСОБА_1 - скасувати;

- провадження в адміністративній справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП - закрити;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 суму сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

11.10.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 18.10.2024 для вирішення питання про відкриття провадження.

20.08.2024 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

09.12.2024 представником ІНФОРМАЦІЯ_1 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що постанова була прийнята у відповідності до законодавства, підставою прийняття такого рішення стало те, що позивач відмовився від проходження медичної комісії, про що написав власноруч заяву про відмову від проходження військово- лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 по причині, яку вказав власноручно: «Так як місце мого обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Постановою 560 п.69, на медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові данні викликаються повісткою».

Відтак, на думку представника відповідача, позивач не вчинив жодних дій, які б свідчили про те, що він почав проходити медичну комісію, не надав лікарям жодних відомостей про стан свого здоров`я для належної перевірки медичними працівниками по базі НELSІ, не надав жодної інформації про те, якими саме медичними документами він може та хоче підтвердити стан свого здоров`я чи наявність у нього захворювань, що мають значення для проходження ним військово-лікарської комісії.

З врахуванням зазначеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 16.12.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо вилучення з кола відповідачів.

В судове засідання представником позивача було подано заяву про розгляд справи без фіксування технічними засобами.

В судове засідання представники відповідачів не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про розгляд справи по суті за наявними матеріалами, без фіксування технічними засобами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, встановлено, що постановою КМУ від 15.05.2024 р. №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, яким передбачений порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, порядок перевірки військово-облікових документів громадян, порядок вручення повістки, уточнення персональних даних військовозобов`язаних тощо.

На виконання положень Порядку керівником відповідача був виданий Наказ № 351 від 23.09.2024р. "Про організацію роботи груп оповіщення військовозобов`язаних", згідно якого було призначено на 24.09.2024 групи оповіщення та визначено маршрути оповіщення на території Печерського району.

Так, вбачається, що ОСОБА_1 була вручена повістка № 01/240924/01 від 24 вересня 2024 р. про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 24 вересня 2024 р. о 15:00 годині, за яку гр. ОСОБА_1 поставив підпис у розписці.

24.09.2024, за підписом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , було виписано направлення ОСОБА_1 , для встановлення придататності до проходження військової служби за станом здоров`я, у зв`язку іх призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період.

Однак, позивач відмовився від проходження медичної комісії, про що написав власноруч заяву про відмову від проходження військово- лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 по причині, яку указав власноручно: «Так як місце мого обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Постановою 560 п.69, на медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові данні викликаються повісткою».

На підставі зазначеного, 24.09.2024 було складено Акт про відмову в проходженні військової лікарської комісії від 24.09.2024р. , в якому позивач також послався на вище зазначені обставини.

24 вересня 2024 року відносно ОСОБА_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_2 була прийнята постанова № 318 за справою про адміністративне правопорушення.

Підставою для прийняття постанови слугував протокол № 318 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.

З врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно ч.1 ст.287 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст.210-1 КУпАП України, адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За визначенням у Законі України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до абз.11 п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи призову громадян на військову службу за призовом на час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування н військовому обліку).

Згідно п.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно п.1 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відповідно до п.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України які перебувають у запасі Збройних Сил України зобов`язані проходити медичний огляд.

Відповідно до п.3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, громадяни, які добровільно вступають на військову службу або призиваються, проходять обов`язковий медичний огляд.

Згідно п.1.1 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення).

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів.

Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Суд виходить з того, що проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного.

Разом з тим, діючим законодавством визначено процедуру направлення військовозобов`язаного на проходження ВЛК, яка повинна бути дотримана уповноваженими органами та посадовими особами.

Згідно п. 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Відповідно до положень п. 69 Порядку, проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули дотериторіальних центрівкомплектування тасоціальної підтримкидля уточнення своїх обліковихданих (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд ненаправляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 24 вересня 2024 р. о 15:00 повісткою, разом з цим, суду не надано копію повістки, з якої б вбачались підстави виклику позивача до ТЦК.

Відтак, суд не вбачає з матеріалів справи, що повістка була виписана саме з метою прибуття до ТЦК для проходження позивачем ВЛК, а іншого не було надано суду.

З матеріалів справи та доводів сторін, вбається, що така повістка була виписана після прибуття позивача до ТЦК, оскільки направлення було виписано керівником ОСОБА_2 , який у відповідності до наказу від 23.09.2024, не брав участі у складі груп оповіщення військовозобов`язаних, а іншого не було доведено.

Таким чином, можна прийти до висновку, що повістки на медичний огляд (проходження ВЛК) на ім`я позивача вручено не було в момент перевірки документів та вручення повістки про прибуття до ТЦК.

Натомість у протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові уповноважена особа зазначила про те, що позивачем було отримано повістку про необхідність з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 , з метою проходження медичної комісії, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, з постанови вбачається, що позивач відмовився від проходження медичної комісії, а тому уповноважена особа прийшла до висновку про порушення вимог ст. 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зі змісту ст.247 КУпАП України вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, відповідач, при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача, не врахував вимоги даної статті щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме не з`ясував чи наявні в особи медичні документи щодо стану здоров`я для об`єктивного проходження ВЛК, а також не врахував, що чинне законодавство України не містить заборони щодо проходження військовозобов`язаним військово-лікарської комісії, з метою визначення придатності для проходження військової служби не в день виявлення такого військовозобов`язаного.

Окрім цього, вбачається, що позивач наголошував на проходження ВЛК за місцем обліку, що не забороняється законодавством.

Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено відповідальність військовозобов`язаного за відмову від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією, з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Аналогічна позиція зазначена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024 справа № 755/4743/24.

Відповідно до пп.3.1., 3.2 глави 3 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП. Повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Згідно п.п.4 п.1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки.

Відтак, суд вважає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

Згідно ст.278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до ст.279 КУпАП, розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Таким чином, суд вважає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб`єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252 КУпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом, належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв`язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Як убачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивач просив стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 судовий збір та витрати на правничу допомогу, однак суд вважає, що оскільки постанову було прийнято уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 , то відшкодування витрат по розгляду даної судової справи має нести ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

З врахуванням зазначеного, суд з врахуванням співмірності, складності справи, витраченого час у, підготовку документів прийшов до висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн., а відповідач є суб`єктом владних повноважень, то судовий збір в зазначеному розмірі слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача.

На підставі ст.ст. 5, 9, 72, 77, 80, 90, 94 242, 245, 246, 250, 255, 271, 286, 295 КАС України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд, -

ВИРШІИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову № 318 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП від 24.09.2024 року відносно ОСОБА_1 - скасувати.

Провадження в адміністративній справі щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП - закрити;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот) та судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Позивач:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідачі:

ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , Тел.: НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , Телефон: НОМЕР_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_2 , Службова адреса: АДРЕСА_2 , Тел.: НОМЕР_3 .

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлений 16.12.2024.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА