Рішення

від 21.12.2024 по справі 758/13628/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13628/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2024 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Київський державний нотаріальний архів, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (надалі за текстом - відповідач), треті особи: Київський державний нотаріальний архів, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 травня 2019 року приватним нотаріусом Харою Н.С.. було вчинено виконавчий напис № 9615, про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором, на підставі якого приватним виконавцем Павелків Т.Л. 22.05.2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. Не погоджуючись з підставами для вчинення виконавчого напису, зокрема, в частині безспірності заборгованості перед кредитором, позивач звернувся до суду з даним позовом, просив визнати виконавчий напис № 9615 від 02 травня 2019 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відзив на позов відповідачем у визначений термін не надано.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень від 02 травня 2019 року приватним нотаріусом Харою Н.С. було вчинено виконавчий напис № 9615 яким запропоновано стягнути з позивача на користь відповідача, невиплачені в строк грошові кошти, у розмірі 15 669,57 грн. (а.с. 21).

22 травня 2019 року приватним виконавцем Павелків Т.Л. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі вказаного виконавчого напису (а.с. 8).

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом.

Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (надалі за текстом - ЗУ «Про нотаріат»), та іншими актами законодавства. Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5.

Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 ЗУ «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена гл.14 ЗУ «Про нотаріат» та гл.16 розд. ІІ порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст. 87 ЗУ «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів.

У ст. 88 ЗУ «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті закону, нотаріус учиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше ніж 3 роки, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше ніж рік. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається в межах цього строку.

Нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст.50 ЗУ «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Учинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус проводить свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції, та не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 ЗУ «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений у пп.2.3 п.2 гл.16 розд. ІІ порядку вчинення нотаріальних дій, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, учинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів ст. ст.15, 16, 18 ЦК, ст.ст.50, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом учинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить протилежного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень ст.ст. 87-88 ЗУ «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постановах від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц та від 14.08.2019 року №569/8884/17.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Постановою Кабінету Міністрів України №622 від 26 листопада 2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості», зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

При прийнятті Постанови 22 лютого 2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Таким чином, Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня 22 лютого 2017 року, отже і п.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня.

В подальшому, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14 Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду Постановою від 20 червня 2018 року у справі №826/20084/14, відмовила в задоволенні заяви про перегляд Ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості, або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїй Постанові від 12.03.2020 року у справі № 757/24703/18-ц, вказавши, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, а отже, не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису, щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1, 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо а) подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; б) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

Таким чином, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання, а також встановлення моменту виникнення права вимоги. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.

Як роз`яснено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ, пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами, і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк.

Отже, вказані обставини не дають суду підстав вважати вказаний у виконавчому написі розрахунок заборгованості безспірним, а виконавчий напис таким, що вчинений відповідного до чинного законодавства України.

Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Таким чином, у справі відсутні докази, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Зазначені доводи суд вважає важливими та такими, що заслуговують на увагу.

Зважаючи на викладене, оскільки суду не надано доказів, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, доказів наявності заборгованості в цілому за період, вказаний стягувачем, суд доходить висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Київський державний нотаріальний архів, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити;

Визнати виконавчий напис № 9615, вчинений 02.05.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, таким, що не підлягає виконанню;

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (місцезнаходження : 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4; код ЄДРПОУ 14282829);

третя особа - Київський державний нотаріальний архів (адреса: 03151, м. Київ, просп.. Повітрофлотський, 76-Г, код ЄДРПОУ 43030363);

третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна (адреса: м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 55, оф. 61,62);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК