Рішення

від 20.12.2024 по справі 761/35100/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/35100/23

Провадження № 2/761/3632/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу» про встановлення солідарного стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу», в якому просив суд:

- встановити солідарне стягнення заборгованості з житлово-комунальними послугами між співвласниками: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він і відповідач є в рівних частках (по частині) співвласниками квартири АДРЕСА_1 , однак відповідач не бажає сплачувати вартість житлово-комунальних послуг, при цьому проживає за межами України, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У встановленому законом порядку, учасники справи були оповіщені судом про відкриття провадження по справі та призначення справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 лютого 2014р. по цивільній справі № 753/7941/13-ц (провадження № 2/753/285/14, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задоволено.

Визнано у порядку поділу майна за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , право власності по:

- 1/2 частині однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 29,60 кв.м., жилою площею 15,60 кв.м.,

- 1/2 частині садового будинку АДРЕСА_2 , площею 170,30 кв.м.,

- 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0397га, яка розташована в АДРЕСА_3 (кадастровий номер 8000000000:90:911:0043).

З матеріалів справи вбачається, що 25 травня 2018р. між позивачем ОСОБА_1 та його донькою ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) було укладено договір дарування 1/2 частки квартири, відповідно до п. 1 якого позивач набув у дар 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача зазначала, що відповідачем ОСОБА_2 , як співвласником вище зазначеної квартири АДРЕСА_4 , не здійснюються дії щодо сплати наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги, при цьому у позові позивач стверджував, що між сторонами існує спір щодо утримання спільного майна, і сплати відповідних комунальних послуг.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ( ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч. 3 цієї статті кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

На підставі ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України плата за користування житлом /квартирна плата/ обчислюється виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги /водопостачання, газ, та інші послуги/ береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами у відповідності до кількості проживаючих в квартирі осіб.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992р. «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватизованого житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції, яка діє з 09 червня 2018р., врегульовані відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання комунальних послуг, і фізичною особою, яка отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Так, Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018р. у справі № 750/12850/16, від 07 липня 2020р. у справі № 712/8916/17, дійшов висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. Відсутність укладеного договору про надання послуг не звільняє споживачів від обов`язку оплачувати надані їм послуги. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмету доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

За змістом ч. 1, 2 ст. 358 цього Кодексу, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Положеннями ст. 360 ЦК України, визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що між сторонами існує спір щодо утримання спільного майна, сплату витрат за житлово - комунальні послуги, при цьому сторона позивача не зазначала, що перешкоджає їй сплачувати вартість відповідних послуг, пропорційно частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 . Наявність квитанцій на оплату житлово-комунальних послуг, в яких зазначена наявна сума заборгованості за житлово-комунальні послуги не свідчить про порушення прав позивача, який також не здійснює витрати з оплати житлово-комунальних послуг у спільному майні.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи положення ст. ст. 15, 322, 358 ЦК України, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягають.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12,13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 322, 358, 360 ЦК України, ст. ст. 64, 66, 67, 68, 162 ЖК України; ст. ст. 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ), третя особа: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу» (Центр комунального сервісу Шевченківського району м. Києва), код ЄДРПОУ: 39946227, місцезнаходження: 03179, м. Київ, вул. Львівська, 57а) про встановлення солідарного стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: