Постанова

від 24.12.2024 по справі 693/746/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1803/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №693/746/24 Категорія: 321030000 Коцюбинська Ю. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Широкова Г.К.

учасники справи:

позивач - ТОВ «Явір-Житлобуд-2»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - адвоката Мельничук Ілона Вікторівна;

особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Мельничук Ілона Вікторівна;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельничук Ілони Вікторівни на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

в с т а н о в и в:

31.05.2024 року ТОВ «Явір-Житлобуд-2» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Експлуатацію та обслуговування вищевказаного багатоквартирного будинку здійснює ТОВ «Явір-Житлобуд-2» згідно укладених договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з співвласниками (споживачами послуг) будинку.

Вказує, що ОСОБА_1 уникала від укладення відповідного договору з позивачем, що відповідно до судової практики, зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024р. у справі № 462/1232/23 «факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі», «споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними».

Зобов`язання позивача по обслуговуванню та управлінню будинку виконуються в повному обсязі, проте відповідач не виконує повністю свої зобов`язання як співвласника будинку та не вносить плату за надані позивачем послуги, в результаті чого заборгованість за надані послуги за період з 01.02.2019 року по 31.03.2024 року становить 74861,72 грн.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами ТОВ «Явір-Житлобуд-2» звернулося до суду в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 74861,72 грн., 3% річних, інфляційне збільшення боргу за період з 01.02.2019 року по 31.03.2024 року, а також всі судові витрати.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Явір-Житлобуд-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Явір-Житлобуд-2» борг за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.02.2019 року по 31.03.2024 року з урахуванням інфляційного збільшення боргу, а також трьох процентів річних, в загальному розмірі 102 458 (сто дві тисячі чотириста п`ятдесят вісім) гривень 44 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Явір-Житлобуд-2» суму сплаченого судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Явір-Житлобуд-2» витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог, зазначивши, що належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність такої заборгованості відповідач не надав.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Мельничук І.В. подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Явір- Житлобуд-2».

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте без належного встановлення обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що під час розгляду справи судом не встановлено обставини справи, які підлягали встановленню - відсутність умов для проживання в квартирі, не підписання договору скаржником, незаконне нарахування інфляційних втрат та нарахування 3 % річних на час дії воєнного стану. Вказує, що існує пряма заборона на їх нарахування за період воєнного стану. Посилається на постанову Верховного Суду від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15, від 26.09.2018 року у справі № 750/12850/16-ц згідно яких зобов`язання оплатити житлово-комунальні послуги виникає у будь-якого споживача, якщо ці послуги були фактично надані. Вказує, що відповідач не користується приміщенням, адже воно в стані після ремонту, тобто не споживав послуги та й в матеріалах справи відсутні докази про фактичне надання комунальних послуг.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При розгляді справи судом встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 39 від 30.01.2019 року (а.с.6-7).

Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 583 від 30.09.2024 року ТОВ «Явір-Житлобуд-2» визначено балансоутримувачем житлових будинків по АДРЕСА_2 (а.с.9).

Надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з співвласниками надавалися позивачем у повному обсязі згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 1207 від 05.10.2017 року «Про внесення змін до Тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надають виконавці цих послуг, по окремому будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останнім не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим» ТОВ «Явір-житлобуд-2» (а.с.10-13).

ТОВ «Явір-Житлобуд-2» звертаючись в суд з даним позовом вказало, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 тривалий час не оплачує за послуги з утримання будинку і споруд за прибудинковою територією, внаслідок чого за період з лютого 2019 року по березень 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 74861,72 грн., на яку нараховано 3% річних в сумі 5874,68 грн. та інфляційне збільшення боргу на суму 21722,04 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.8).

Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем житлово-комунальних послуг являється фізична особа чи юридична особа, яка отримує чи має намір отримувати житлово-комунальні послуги.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

При розгляді справи судом встановлено, що договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з співвласниками будинку між сторонами не укладався, однак, не укладення договору не виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача вартості фактично отриманих послуг і не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати цих послуг. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 15.03.2018 року у справі № 401/710/15-ц.

За змістом ст. ст. 67-68, 162 ЖК України наймач чи власник житла зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам. Плата за комунальні послуги вноситься щомісячно.

Згідно зі ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підтвердження заборгованості по оплаті житлово - комунальних послуг (послуг з утримання будинку та прибудинкової території) позивач надав суду наступні докази : розпорядження від 30.09.2024 року № 583 про визначення балансоутримувача житлових будинків №№ 14-А , 14-Б , 14-Д , 14-Е , 14-З , 14-Ж , 14-К , 14-Л , 14-У на АДРЕСА_2 , згідно якого визначено ТОВ «Явір-Житлобуд - 2» балансоутримувачем зазначених будинків, розпорядження від 05.10.2017 року № 1207 про внесення змін до Тарифів та структури тарифів послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових будинкових, статут ТОВ «Явір-Житлобуд -2», розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за період з лютого 2019 року по березень 2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження виконання нею своїх зобов`язань по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також на спростування розміру заборгованості.

Заперечуючи проти позову про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 та її представник також не надали належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Явір-Житлобуд-2» не надавало послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_2 .

Колегія суддів відхиляє посилання представника відповідача - адвоката Мельничук І.В., що ОСОБА_1 не користується приміщенням АДРЕСА_1 , оскільки обов`язок оплати послуг з утримання будинку і прибудинкової території не залежить від факту користування приміщенням (квартирою) та покладається на ОСОБА_1 в силу того, що вона є його власником. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі.

Що стосується доводів скаржника щодо незаконності нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України. Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЦК України.

Існує ієрархія між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). У статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4

ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22).

У ст. 625 ЦК України не міститься застереження про те, що на період воєнного стану сфера дії цієї статті не поширюється на правовідносини з оплати комунальних послуг.

Не міститься такого застереження і у Прикінцевих та перехідних положеннях цього Кодексу.

Для прикладу, у пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, після уведення на території України воєнного стану законодавець врегулював суспільні відносини таким чином, що у кредитних правовідносинах (позики) виплати, передбачені статтею 625 ЦК України, та неустойка після 24 лютого 2024 року не нараховуються.

Натомість аналогічної норми для відносин з оплати комунальних послуг законодавець на рівні ЦК України не передбачив.

Постанова КМУ від 5 березня 2022 року № 206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", яка є підзаконним нормативно-правовим актом та якою спірні правовідносини врегульовано в інший ніж у ЦК України спосіб, а саме заборонено нараховувати та стягувати неустойку, інфляційні нарахування та проценти річних, нараховані на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, застосуванню не підлягає з огляду на ієрархію нормативно-правових актів.

До того ж, колегія суддів зазначає, що на момент розгляду справи судом постанова КМУ від 5 березня 2022 року № 206 "Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" викладена в іншій редакції, а звільнення осіб від нарахування неустойки, інфляційних втрат та процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги передбачено лише в тих територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, що додатково вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача у справі заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання та нарахованих на неї у порядку статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельничук І.В. слід залишити без задоволення, а рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельничук Ілони Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 24 грудня 2024 року.

Судді