Постанова

від 26.12.2024 по справі 702/349/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1584/24 22-ц/821/1585/24 Справа № 702/349/24 Категорія: 302090000 Головуючий по 1 інстанції Жежер Ю.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Радзивіл Ірина Олександрівна

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля-Агропродукт»

представник відповідача - адвокат Кришталь Олександр Олександрович

особа, що подала апеляційну скаргу: товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 липня 2024 року та на додаткове рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-Агропродукт» про стягнення заборгованості з виплати орендної плати,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Поділля-Агропродукт» про стягнення заборгованості з виплати орендної плати, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по орендній платі у розмірі 20 036,06 грн, з яких 18 683 грн. сума боргу; 131,01 грн. інфляційне збільшення; 1 222,05 грн штрафні санкції та стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 грн. 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 01 листопада 2010 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПрАТ «Райз - Максимко» (орендар) було укладено договір оренди землі.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 1426, виданого 08 серпня 2018 року приватним нотаріусом Монастирищенського районного нотаріального округу Горбуновою М.І., ОСОБА_1 набула права власності в порядку спадкування за ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 7123455500:03:001:0469 площею 4,8347 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область Монастирищенський район, с/рада Цибулівська.

02 січня 2018 року між ОСОБА_1 , ПрАТ «Райз - Максимко» та ТОВ «Поділля Агропродукт» була укладена додаткова угода про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 листопада 2010 року.

Додатковою угодою внесено зміни в договір оренди в частині нормативно - грошової оцінки земельної ділянки та строку дії договору оренди землі.

На виконання умов договору, орендодавцем було передано об`єкт оренди орендарю ТОВ «Поділля Агропродукт» строком до 27 квітня 2024 року на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 01 листопада 2010 року, додаткова угода до договору оренди землі від 01 листопада 2010 року, серія та номер: б/н, виданий 02 січня 2018 року.

Вищезазначений договір оренди зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7123455500:03:001:0469 станом на 05.03.2024 складає 178 605 грн.

Виходячи з умов договору оренди землі, орендна плата за 2023 рік має бути виплачена ОСОБА_1 у строк до 31 грудня 2023 року у розмірі 9 % від нормативної грошової оцінки (178 605 грн), що становить 16 074,45 грн.

Орендну плату станом на 21 березня 2024 року орендодавець не отримала.

З особистого кабінету платника податків орендодавцю стало відомо, що орендар відзвітувався до контролюючого органу про виплату орендодавцю грошових коштів: у грудні 2022 року - 1 304,39 грн; у травні 2023 року - 1 304,35 грн; в грудні 2023 року - 15 530,28 грн.

Вказує, що у грудні 2022 року, травні та грудні 2023 року кошти в сумах відповідно 1 304,39 грн., 1304,35 грн. та 15 530,28 грн. вона не отримувала.

Нараховані та не виплачені відповідачем позивачу грошові кошти у грудні 2022 року та у травні 2023 року є компенсацією за невикористані послуги - оранки землі позивача.

У грудні 2023 року відповідач нарахував позивачу орендну плату у розмірі 15 530,28 грн, про що відзвітувався контролюючому органу, однак фактично не виплатив її.

Сума орендної плати за 2023 року складає (9% від нормативної грошової оцінки, станом на 05 березня 2024 року нормативна грошова оцінка становить 178 605 грн) 16 074,45 грн, а відповідачем відзвітовано 15 530,28 грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію, яка 28 лютого 2024 була йому вручена.

Станом на момент подачі даної позовної заяви відповідач жодним чином не відреагував на всі претензії та запити позивача та не погасив заборгованість, яка виникла за користування (орендою) земельною ділянкою, однак відзвітував до контролюючого органу про виплату орендної плати позивачу, відомості про що відображаються в електронному кабінеті платника податків - позивача, що свідчить про усвідомлення відповідача про свій обов`язок, щодо договору оренди.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 несплачену суму орендної плати за 2023 рік за договором оренди землі б/н від 01 листопада 2010 року в редакції додаткової угоди від 02 січня 2018 року в сумі 10 242 грн. 71 коп., інфляційні втрати в розмірі 123 грн. 39 коп. та пеню за період з 01 січня 2024 року по 20 березня 2024 року в розмірі 81 грн. 94 грн., а всього 10 448 грн. 04 коп.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 631 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладення додаткових угод до договору оренди від 01 листопада 2010 року щодо зміни розміру чи форми орендної плати, а тому відповідач має сплачувати позивачу орендну плату визначену в договорі оренди, із врахуванням змін, внесених додатковою угодою від 02 січня 2018 року у розмірі 9 747,18 грн., яка розрахована в розмірі 9 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 108 342 грн.

Доказів сплати позивачу орендної плати за 2023 рік відповідачем не надано. Суд дійшов висновку про порушення прав позивача та доведеність ним позовних вимог, при цьому не погодився з наданим розрахунком позивача, як таким, що суперечить умовам договору оренди та здійснив свій розрахунок про часткове задоволення позову.

31 липня 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Радзивіл І.О. надійшла заява про ухвалення додатково рішення щодо розподілу судових витрат, в якій вона просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. та судовий збір в розмірі 579 грн. 56 коп.

Додатковим рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2024 року заяву представника позивача - адвоката Радзивіл І.О. задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 822 грн. 50 коп.

Додаткове рішення суду обґрунтовано тим, що під час вирішення спору та ухвалення рішення суду від 29 липня 2024 року не було вирішено питання про розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи.

Оскільки позов задоволено частково (у розмірі 52,15 %), суд дійшов висновку, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково на суму 7 822,50 грн. (15 000,00 грн. х 52,15%/100%), інша частина підлягає покладенню на позивача.

Заява про ухвалення додаткового рішення в частині здійснення перерахунку стягнутого судового збору згідно з висновком суду не підлягає до задоволення, так як питання розподілу судового збору вирішено судовим рішенням від 29 липня 2024 року, а незгода сторони позивача з розміром стягнутого судового збору не є підставою для ухвалення додаткового рішення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Поділля Агропродукт» просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 липня 2024 року та додаткове рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Скаржник звертає увагу, що у позивача було відсутнє право на укладання додаткової угоди від 02 січня 2018 року так як на той час ОСОБА_1 не була власником земельної ділянки з кадастровим номером 71234555:03:001:0469. Оскільки право власності позивача на земельну ділянку виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 серпня 2018 року, тому дану додаткову угоду мала б підписувати ОСОБА_2 яка була власником земельної ділянки на той час, але ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У випадку підписання угоди до договору особою, яка не мала необхідного обсягу повноважень на це, такий договір визнається нікчемним, недійсним з моменту його укладення та таким, що не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Суд вищевказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Що стосується оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, зазначено, що адвокат Радзивіл І.О. звернулася до суду з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, однак до цього клопотання не додала доказів його направлення іншим учасникам справи, що позбавило можливість відповідача спростувати ймовірну не співмірність витрат на професійну правничу допомогу, тому суд не повинен був враховувати докази представника позивача, що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від ОСОБА_1 та її представника - адвоката Радзивіл С.А. вказано, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішень суду першої інстанції є необґрунтованими і не дають підстав для їх зміни чи скасування, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь головуючого, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельну ділянку площею 4,8347 га, яка розташована на території Цибулівської селищної ради Монастирищенського району Черкаської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123455500:03:001:0469, згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, зареєстровано в реєстрі за № 1426 (т. 1 а.с. 10).

01 листопада 2010 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «Райз - Максимко» укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Цибулівської сільської (селищної) ради (т. 1 а.с. 12-15).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 365362036 від 12 лютого 2024 року земельна ділянка кадастровий номер 7123455500:03:001:0469 на підставі свідоцтва про право на спадщину належить ОСОБА_1 (позивачу) та на дану земельну ділянку зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки, орендар ТОВ «Поділля Агропродукт» (т. 1 а.с. 11).

02 січня 2018 року між ОСОБА_1 з однієї сторони, та ПАТ «Райз - Максимко» з другої сторони, новий орендар ТОВ «Поділля Агропродукт», з третьої сторони укладено додаткову угоду б/н (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди) до договору оренди землі б/н від 01 листопада 2010 року ( т. 1 а.с. 16).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року зі згоди орендодавця (яка виражається шляхом підписання даної угоди) орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди.

Згідно з п. 3 додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року в день складання даної угоди орендар зобов`язаний передати новому орендарю такі документи: договір оренди, в разі наявності - додатки та додаткові угоди до нього. Кадастровий номер земельної ділянки 7123455500:03:001:0469.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року сторони домовились внести наступні зміни/доповнення в договір оренди:

викласти п. 5 договору в наступній редакції: «п. 5 Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 9 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 9 747,18 грн за рік оренди» (п.п.4.1. Додаткової угоди);

викласти п. 9 договору в наступній редакції: «п. 9 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 108 302 грн. (п.п. 4.2. Додаткової угоди);

сторони домовились, що строк дії договору продовжується до 27 квітня 2024 року, сплив якого починається з моменту підписання сторонами даної угоди, але в будь - якому випадку даний договір та право оренди за даним договором є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем (п.п. 4.3 Додаткової угоди).

Згідно з п. 6 додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року договір діє в подальшому в врахуванням змін та доповнень, внесених даною угодою. Інші умови договору, не змінені даною угодою є дійсними та обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7 додаткової угоди б/н від 02 січня 2018 року угода вступає в силу з дня її підписання сторонами і є невід`ємною частиною договору оренди.

Таким чином, додатковою угодою б/н від 02 січня 2018 року змінено орендаря на ТОВ «Поділля Агропродукт» (відповідач), збільшено строк дії договору, збільшено нормативно - грошову оцінку та розмір орендної плати та визначено форму орендної плати в грошовій формі. При цьому, інші умови договору не змінені та є дійсними та обов`язковими для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, тобто з моменту смерті спадкодавця.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спадкоємець ОСОБА_1 , яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину є її власником з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_2 , тобто з 26 грудня 2017 року. Доводи апеляційної скарги про нікчемність правочину, укладеного ОСОБА_1 02 січня 2018 року є безпідставними, оскільки станом на вказану дату вона мала необхідний обсяг повноважень на укладення додаткової угоди до договору оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2024 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ «Поділля Агропродукт» претензію про сплату орендної плати за 2023 рік в сумі 15 294,43 на картковий рахунок (т. 1 а.с. 22).

Ч. 2 ст. 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV від 06 жовтня 1998 року (який діяв на момент виникнення правовідносин) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 1 Закону № 161-XIV (який діяв на момент виникнення правовідносин), яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону № 161-XIV (який діяв на момент виникнення правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що сторони узгодили умови договору, що містяться в договорі оренди землі від 01 листопада 2010 року, та в додатковій угоді, укладеній до договору оренди землі від 02 січня 2018 року, які є невід`ємною частиною договору оренди землі та підлягають до виконання сторонами з моменту його укладення.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону № 161-XIV (який діяв на момент виникнення правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 ст. 22 Закону № 161-XIV (який діяв на момент виникнення правовідносин) орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

П. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 161-XIV (який діяв на момент виникнення правовідносин) передбачає, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Позивач просив стягнути заборгованість з орендної плати за 2023 рік в сумі 18 683 грн., яка обрахована ним відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 05 березня 2024 року та складає 178 605 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміна нормативно-грошової оцінки земельної ділянки позивача не є підставою для зміни розміру орендної плати, оскільки враховуючи положення ч. 1 ст. 23 Закону № 161-XIV (який діяв на момент виникнення правовідносин) орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є у власності фізичних та юридичних осіб є підставою для перегляду умов договору в частині розміру орендної плати.

У додатковій угоді від 02 січня 2018 року сторони визначили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 9 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 9 747,18 грн за рік оренди. Також додатковою угодою визначено, що договір діє в подальшому з врахуванням змін та доповнень, внесених даною Угодою. Інші умови договору, не змінені даною угодою є дійсними та обов`язковими для виконання сторонами.

Отже, положення додаткової угоди від 02 січня 2018 року були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов`язковими для виконання сторонами правочину.

Визначаючи розмір орендної плати, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, районний суд правильно врахував положення п. 10 договору оренди від 01 листопада 2010 року, згідно якого обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюються з урахуванням індексації та ухвалив стягнути орендну плату в розмірі 10 242,71 грн., яка включає в себе розмір - 9 747,18 грн., визначений додатковою угодою від 02 січня 2018 року та індексацію, обчислену з врахуванням індексу інфляції за період в якому використовувалася земельна ділянка з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року. Колегія суддів погоджується з таким розрахунком районного суду і підстав для його зміни не вбачає.

Що стосується вирішення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення інфляційного збільшення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. А також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач в своїй позовній заяві посилаючись на вимоги ст. 625 ЦК України просив стягнути інфляційне збільшення в розмірі 131,01 грн., яке нараховано за період часу з 01 січня 2024 року до 20 березня 2024 року на суму заборгованості з орендної плати 18 683 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення є неправильним, оскільки нарахований на суму заборгованості, визначену позивачем (18 683 грн.). Оскільки районним судом встановлено дійсну суму заборгованості в розмірі 10 242,71 грн., тому суд першої інстанції самостійно провів розрахунок нарахування інфляційних втрат у встановленому Законом порядку та визначив суму до стягнення в розмірі 123,39 грн. Такий висновок районного суду є законним, був предметом оцінки апеляційного суду і доводами апеляційної скарги не спростовується.

Що стосується рішення суду про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Відповідно до п. 14 договору оренди землі від 01 листопада 2010 року у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожний день прострочення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пеня в даному випадку повинна розраховуватися в розмірі визначеному у договорі оренди та яка встановлена за згодою сторін, а не з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ. Здійснений судом першої інстанції розрахунок пені є правильним, перевірений апеляційним судом і підстав для зміни чи скасування суду в цій частині немає.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору за наслідком розгляду справи здійснений районним судом у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України відповідно до пропорційної частки задоволених вимог позивача.

Щодо оскарження додаткового рішення суду від 07 серпня 2024 року, колегія суддів враховує наступне.

Представник позивача звернувся з відповідною заявою до суду першої інстанції в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 15 000 грн. витрат на правничу допомогу та судовий збір в розмірі 579 грн.

З матеріалів справи вбачається, що стороною позивача на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 29/12-2023 від 29 грудня 2024 року (т. 1 а.с. 172), відповідно до якого винагорода за надання виконавцем правової допомоги замовнику здійснюється у формі гонорару. Загальний розмір гонорару за надання правової допомоги, що передбачена даним договором складає 15 000 грн.; акт здачі-прийняття правової допомоги від 30 липня 2024 року до договору № 29/12-2023 від 29 грудня 2023 року (т. 1 а.с. 174) про надання правової допомоги замовнику в період з 29 грудня 2023 року по 30 липня 2024 року в обсязі, передбаченому договором та цим актом, а замовник прийняв правову допомогу в повному обсязі. В матеріалах справи міститься ордер на надання правничої допомоги № 1008099 позивачу ОСОБА_1 адвокатом Радзивіл І.О., що виданий адвокатським об`єднанням «Лекс Юстум» (т. 1 а.с. 35).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стороною позивача доведено факт надання професійної правничої допомоги адвокатом Радзивіл І.О. позивачу ОСОБА_1 , оскільки дана обставина підтверджується наданими до суду доказами.

В апеляційній скарзі відповідач обґрунтовував свої доводи тією обставиною, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, що позбавило їх можливості спростувати не співмірність розміру таких витрат. Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком районного суду в частині надання оцінку цій обставині.

При цьому апеляційний суд враховує положення ч. 9 ст. 83 ЦПК України, відповідно до якої копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Суд першої інстанції в додатковому рішення обґрунтовував свій висновок тим, що за змістом позовної заяви при подачі позову позивач зазначила розмір судових витрат, що вона очікує понести у справі і який складається з гонорару адвоката в сумі 15 000 грн. На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України у п`ятиденний строк подано на адресу суду через підсистему «Електронний суд» відповідну заяву. Суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач та його представник зареєстровані в підсистемі «Електронний суд» і заява про ухвалення додатково рішення про стягнення витрат на правничу допомогу після реєстрації її судом надійшла до електронного кабінету учасників справи та станом на момент розгляду заяви визнав доведеним факт наявності заяви та доданих до неї доказів в іншої сторони. При цьому, в матеріалах справи наявна заява представника ТОВ «Поділля Агропродукт» від 01 серпня 2024 року (т. 1 а.с. 180) про участь його в судовому засіданні в режимі відеоконференції, зі змісту якої вбачається, що сторона відповідача належним чином обізнана про те, що на розгляді місцевого суду перебуває заява сторони позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Представник відповідача брав участь в розгляді заяви, його думку відносно стягнення витрат на правничу допомогу з`ясовано судом, що підтверджено протоколом судового засідання (т.1 а.с. 197-199) та враховано під час прийняття рішення.

Оскільки позовні вимоги судом першої інстанції було задоволено на 52,15 %, тому висновок районного суду про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у пропорційному співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог є законним і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також погоджується з висновком районного суду в частині відмови в задоволенні заяви про розподіл судового збору, оскільки вказане питання було вирішено судовим рішенням від 29 липня 2024 року, а тому незгода сторони позивача з розміром стягнутого судового збору не є підставою для ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлені у справі рішення є законними та обґрунтованими і підстав для їх зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 29 липня 2024 року та на додаткове рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді