Рішення

від 25.12.2024 по справі 201/13212/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/13212/24

провадження 2/201/4639/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфі трейд» про захист прав споживача, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23 жовтня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Комфі трейд» про захист прав споживача, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що він придбав у відповідача ТОВ «Комфі трейд» смартфон Apple iPhone 13 у сумі 27 998 грн., чохол для смартфону Make Future Frame Matte PC TPU Apple iPhone 13 Black (MCMF-АПЗВК) у сумі 299 грн. та мережевий зарядний пристрій Apple 20WB USD-C POWER ADAPTER-ZML (MUVV3ZM/A) у сумі 1099 грн. Загальна сума становить 29 396 грн (двадцять дев`ять тисяч триста дев`яносто шість гривень).

Після покупки товару, він, повернувшись додому, розпакував його та через два дні виявив недоліки смартфону. Він звернувся до ТОВ «Комфі трейд», який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. І. Мазепи, буд. 1Б, щодо даної ситуації. Після чого йому надали сервісний центр для проведення діагностики та виявлення недоліків. В результаті повідомили про заводський брак, який підлягає ремонту. Проте з пропозицією ремонту свого нового телефону він не погодився. Тому вирішив повернути кошти у сумі 27 998 грн., але йому так і не повернули кошти, сказавши, що якщо телефон підлягає ремонту, повернення грошей немає.

Таким чином, стверджує позивач, неправомірними діями відповідача він позбавлений права користуватися вказаним телефоном, кошти не повернуті. Однак відповідач, як стверджує позивач, не визнає вказаного та безпідставно ухиляється від повернення коштів і телефону. З боку відповідача будь-яких дій, направлених на поновлення права позивача здійснено не було до теперішнього часу.

Позивач вважає вказане безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Такі незаконні дії відповідача порушують його права як споживача послуг відповідача. В добровільному порядку питання не вирішене. Позивач просив суд захистити його права шляхом визнання дії відповідача ТОВ «Комфі трейд» неправомірними щодо нього, ОСОБА_1 , як споживача та зобов`язання відповідача ТОВ «Комфі трейд», повернути кошти на користь позивача у сумі 27 998 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Комфі трейд», в письмовому зверненні до суду та відзиві на позов з заявленими позовними вимогами не згоден, дії самого позивача не відповідають вимогам закону, зобов`язання вчинити вказані позивачем дії заперечують. На звернення позивача, в тому числі і письмові, вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Позовні вимоги не доведені і не обгрунтовані, вважав за можливе винести рішення за наявними матеріалами справи по закону і в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В судовому засіданні з наданих позивачем документів та його позиції по позову встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбав у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфі трейд», ЄДРПОУ 36962487, смартфон Apple iPhone 13 у сумі 27 998 грн. (двадцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень), чохол для смартфону Make Future Frame Matte PC TPU Apple iPhone 13 Black (MCMF-АПЗВК) у сумі 299 грн двісті дев`яносто дев`ять гривень) та мережевий зарядний пристрій Apple 20WB USD-C POWER ADAPTER-ZML (MUVV3ZM/A) у сумі 1099 грн (тисяча дев`яносто дев`ять гривень). Загальна сума становить 29 396 грн (двадцять дев`ять тисяч триста дев`яносто шість гривень).

Після покупки товару, він, повернувшись додому, розпакував його та через два дні виявив недоліки смартфону. Він звернувся до ТОВ «Комфі трейд», який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. І. Мазепи, буд. 1Б, щодо даної ситуації. Після чого йому надали сервісний центр для проведення діагностики та виявлення недоліків. В результаті повідомили про заводський брак, який підлягає ремонту. Проте з пропозицією ремонту свого нового телефону він не погодився. Тому вирішив повернути кошти у сумі 27 998 грн., але йому так і не повернули кошти, сказавши, що якщо телефон підлягає ремонту, повернення грошей немає.

Позивач при цьому посилається на наступне нормативно-правове обгрунтування:

згідно із статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Конституцією України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою: належну якість продукції та обслуговування, відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Згідно з положеннями статті 6 Закону продавець (виробник, виконавець), зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Статтею 10 Закону передбачено, що за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків, споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно із статтею 19 Закону підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації зокрема, про: права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Таким чином, наведені порушення, допущені продавцем послуг, у свої сукупності повністю позбавили його можливості ефективно реалізувати свої права, передбачені статтями Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. За статтею 6 цього ж Закону гарантується право споживача на належну якість продукції. Продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію; продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов`язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

Приписами статті 8 Закону встановлено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товарів. Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою.

За статтею 230 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

В ч. 2, ч. 5 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як зазначається в ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року № 752/17832/14-ц визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої- п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди, такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 482/1141/16-ц. Верховний Суд у постанові від 27 травня 2021 року у справі N 761/12945/19 наголосив, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 зазначив, що грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

У цій ситуації він зазнав душевних переживань, напруги та неспокою, постійного стресу через те, що він, ОСОБА_1 , втратив велику суму грошей. Таким чином, вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди в 30 000 гривень.

В уточненій позовній заяві про моральну шкоду позивач не вказує і не ставить питання про її стягнення.

Згідно з п. 5. ч. 6 ст. 19 Цивільно-процесуального кодексу, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Таким чином, стверджує позивач, неправомірними діями відповідача він позбавлений права користуватися вказаним телефоном, кошти не повернуті. Однак відповідач, як стверджує позивач, не визнає вказаного та безпідставно ухиляється від повернення коштів і телефону. З боку відповідача будь-яких дій, направлених на поновлення права позивача здійснено не було до теперішнього часу.

Позивач вважає вказане безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Такі незаконні дії відповідача порушують його права як споживача послуг відповідача. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Судом встановлено, що 30 вересня 2024 року у магазині «COMFY», що належить відповідачеві, за адресою: м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, 1 Б, був придбаний товар смартфон Apple iPhone 13 128Gb Midnight (Товар), що підтверджується фіскальним чеком. 07 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , а не позивач, звернулась безпосередньо до авторизованого сервісного центру ТОВ «АЙ ОН» за адресою: м. Львів, пл. Стефана Яворського, 1. Авторизований сервісний центр провів діагностику товару та встановив, що товар дійсно має виробничі недоліки, які можуть бути усунуті шляхом гарантійного ремонту. Проте, від проведення гарантійного ремонту власниця товару відмовилась і забрала смартфон, що підтверджується Актом виконаних робіт від 08 жовтня 2024 року № IKL02441X0001.

Позивач також підтверджує, що від проведення гарантійного ремонту, запропонованого в авторизованому сервісному центрі, він відмовляється (по позовній заяві). Із письмовими вимогами щодо проведення гарантійного ремонту, заміни товару або повернення грошових коштів за товар ні власниця товару ОСОБА_2 , ні позивач до відповідача не зверталися жодного разу. Оскільки такі вимоги не надходили, і відповідачем не розглядалися, твердження позивача про порушення його прав, як споживача, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон) у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар. Відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», істотний недолік - це недолік, який (1) робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, (2) виник з вини виробника (продавця, виконавця), (3) після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин (4) і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад 14 календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором. З аналізу вищенаведених норм випливає, що право вимоги розірвання договору купівлі-продажу товару виникає у споживача за умови виявлення саме істотного недоліку протягом гарантійного строку, який виник з вини виробника товару. При цьому, для віднесення виявленого недоліку до числа істотних, недолік обов`язково повинен: (1) роботи неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, (2) бути таким, що виник з вини виробника товару, (3) після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин та (4) має бути наділеним хоча б однією з ознак, передбачених підпунктами «а»-«в» п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у сукупності.

Жодна із вказаних ознак сама по собі не може свідчити про наявність істотного недоліку у товарі. Оскільки недоліки у товарі позивача можуть бути усунуті шляхом гарантійного ремонту, але від проведення такого ремонту позивач відмовляється, за формальними ознаками виявлений недолік не може вважатися істотним, та не може бути підставою для задоволення вимоги щодо повернення коштів за товар.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного суду України у справі №205/5383/15-и, від 08 лютого 2018 року, у рішенні Донецького апеляційного суду при розгляді справи № 235/183817 від 06 листопада 2018 року, у рішенні Апеляційного суду Одеської області при розгляді справи № 501/367/18 від 07 листопада 2018 року та ін.

Отримавши висновок про результати діагностики товару позивач від проведення гарантійного ремонту товару відмовився та інших вимог, передбачених абз. 1 ч. 1 ст. 8 Закону, відповідачу не заявляв.

Про бажання позивача розірвати договір купівлі-продажу Товару позивач позовні вимоги не заявляв і питання перед відповідачем про це не ставив, взагалі відповідач про таке дізнався з його позовної заяви. Відмовившись від проведення гарантійного ремонту позивач унеможливив з`ясування питання про те, чи можна реально усунути виявлений у товарі недолік, у який строк це можливо зробити і чи буде проявлятися цей недолік знову після його усунення, тобто з`ясувати, чи є виявлений недолік істотним.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому, якщо тягар доказування причини виникнення недоліків у товарі покладено на відповідача, то тягар доказування наявності істотних недоліків у товарі покладено саме на позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного суду у справі № 205/5383/15-ц від 08 лютого 2018 року.

Таким чином, саме позивач, зловживаючи наданими йому правами, унеможливлює виконання обов`язків відповідачем у порядку, встановленому чинним законодавством. Звертає на себе увагу та обставина, що істотних недоліків товару (в розумінні закону - неможливості використовувати товар за призначенням) виявлено не було, доказів на підтвердження цього позивач суду не надав. Навпаки, АСЦ надано висновок про можливість проведення гарантійного ремонту Товару позивача у порядку, встановленому чиним законодавством. Позивач також стверджує, що відповідач нібито ввів його в оману в момент продажу товару, чим позбавив позивача можливості реалізувати свої права, передбачені Законом.

У своєму позові позивач посилається на ст. 230 Цивільного кодексу України, яка регулює питання правових наслідків вчинення правочину під впливом обману, однак, Позивач ніяк не аргументує такі доводи та не підтверджує їх жодним з доказів, позовні вимоги про це не заявлені.

Стосовно моральної шкоди. Спеціальним законом, який регламентує взаємовідносини сторін, пов`язані з притягненням до відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків у продукції, є Закон України «Про відповідальність за шкоду завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19 травня 2011 року № 3390-VI (Закон № 3390-VI). Згідно п. 6 ст.1 Закону № 3390-VI, шкода це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції , що має дефект. Згідно з п. 5 частини першої ст. 4 і ст. 16 Закону споживач має право «на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефектів в продукції) відповідно до закону». Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в суперечках про захист прав споживачів чинне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли така шкода заподіяна майну споживача або шкода заподіяна інвалідністю, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні суду апеляційної інстанції у справі № 22- ц / 0190/3323/2012 від 30 травня 2012 року та інших аналогічних рішеннях. Відповідно до положень статті 1167 Цивільного кодексу України компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача. Судова практика виходить із положення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У своїй позовній заяві позивач посилається лише на загальні підстави відшкодування моральної шкоди, визначені законодавством, але не вказує про заподіяння йому шкоди у розумінні, яке дається Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» та не наводить жодного розрахунку з обґрунтуванням того, що йому дійсно були спричинені моральні страждання. Наявність моральної шкоди у розмірі 30 000 грн не доведено Позивачем та не підтверджено жодними доказами.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись принципом змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Цей принцип передбачає, що суд не має права вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, позивач повинен довести наявність тих обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а не лише заявити про них. Оскільки, у своєму позові позивач не надав об`єктивних підтверджень неправомірним діям відповідача стосовно позивача та завдання цими діями вказаної шкоди його правам, вимоги є взагалі безпідставними.

Доводи позивача про те, що в порушення вимог статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 5 Закону України «Про інформацію» відповідач не надав споживачу всю необхідну інформацію про свої послуги та ввів позивач в оману при придбанні товару є необгрунтованими та не спроможними.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому, особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом є неналежним відповідачем.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року справі № 523/9076/16-ц). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як позивача, співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України, разом з тим це є підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду України від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як визнання незаконним самовільне зайняття земельної ділянки.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Комфі трейд» про захист прав споживача, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів відмовити, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів, в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 18, 23, 634, 700, 1167 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про інформацію», ст. 1, 5, 6, 12, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфі трейд» про захист прав споживача, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення коштів відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -