Рішення

від 25.12.2024 по справі 201/9737/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/9737/24

провадження 2/201/3710/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, коштів за кредитним договором і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Кей-колект» 08 липня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в вигляді відсотків та інфляційних втрат і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 15 червня 2007 року було укладено кредитний договір № 11170774000 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися, додаткові договори не укладалися. В забезпечення вказаного договору між цим банком і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договори поруки. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Банк в 2009 році звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором і рішенням суду від 18 березня 2010 року позов було задоволено, борг стягнуто, рішення набрало законної сили. Були видані виконавчі листи, які пред`явлені до виконання. Але рішення так і не було виконане. 11 червня 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено договір факторингу № 4, тому позивач набув статусу кредитора в тому числі і по договорам з відповідачами. Позивач звернувся до виконавчої службі і була проведена заміна сторони стягувача з метою виконання рішення суду. Але і після цього відповідач не погашав заборгованість, не виконував рішення суду, позивачу завдано збитки. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість по кредитному договору в вигляді відсотків річних та інфляційних втрат і витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не погодилися з позовними вимогами, оскільки дійсно укладалися з цим банком договори, по ньому проходили платежі і погашалася заборгованість, тому з сумою боргу не згодні, розрахунок позивача не вірний; позовні вимоги безпідставні не доведені, не заперечували проти розгляду справи за їх відсутністю. Правом надання відзиву на позов скористалися. Причини їх та/або представника неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідачів не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи неприбуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Судом встановлено, що між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 15 червня 2007 року було укладено кредитний договір № 11170774000 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти в сумі 90000 доларів США відповідачу було надано, договір почав виконуватися, додаткові договори не укладалися. В забезпечення вказаного договору між цим банком і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено в цей же день договори поруки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Оскільки зобов`язання позичальника не виконувалися належним чином, станом на 2009 рік утворилася заборгованість за згаданим кредитним договором, відповідач борг не погашав, банк звернувся до суду і рішенням суду заборгованість була стягнута в повному обсязі. Але і після цього відповідач не погашав заборгованість, не виконував рішення суду, позивачу завдано збитки.

11 червня 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-колект» було укладено договір факторингу № 4, тому позивач набув статусу кредитора в тому числі і по договорам з відповідачами. Позивач звернувся до виконавчої службі і була проведена заміна сторони стягувача з метою виконання рішення суду. Але і після цього відповідач не погашав заборгованість, не виконував рішення суду, позивачу завдано збитки.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду та просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору в вигляді відсотків річних та інфляційних втрат і витрат на судовий збір.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідачі порушують свої грошові зобов`язання, а саме не виконують рішення суду про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, а саме: рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 березня 2010 року у справі про стягнення з цих же відповідачів боргу у сумі 845 751 грн. 65 коп. і судові витрати 1950 грн..

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

11 червня 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», зокрема і за договором про надання споживчого кредиту

11170774000 від 15 червня 2007 року та договорами поруки № 11170774000/3, 11170774000/4 від 15 червня 2007 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2013 року по справі № 201/10003/13-ц замінено сторону виконавчого провадження при виконанні виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11170774000 з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект».

З моменту набрання законної сили судовим рішенням від 18 березня 2010 року відповідачами зобов`язання зі сплати заборгованості не виконувалось. Позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13 січня 2021 року по справі № 127/13406/18.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконує свої зобов`язання, що витікають з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2010 року у справі про стягнення з відповідачів боргу у сумі 845751.65 грн. і судові витрати 1950.00 грн., в ПАТ «Укрсиббанк» виникло право вимоги до відповідача щодо сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому элна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, і кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ПК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу- з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ПК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї етапі поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі вили зобов`язань. Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором. За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ПК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації', який установлюється у розмірі 101.

На цій підставі, позивачем здійснено нарахування 3 % річних та індексу інфляції, що полягає в компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати. Розмір заборгованості відповідно до розрахунку, виконаного позивачем складає 534416.01 грн., з яких: розрахована сума за ставкою 3% річних 124 290 грн. 74 коп., індекс інфляції (інфляційні втрати) 410 125 грн. 27 коп.

Отже, у зв`язку з зазначеними порушеннями відповідачами своїх зобов`язань по кредитному договору та договорам поруки мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідачі відповіли відмовою.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно вiдповiдача відносно кредиту, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач, банк всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов`язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит позивачу, але без поважних причин цього не зробив.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять клопотання, відзив відповідачів на позовну заяву ТОВ «Кей-колект» із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності не містить, у зв`язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування і позбавлений такої можливості самостійно застосувати вказану норму.

Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам`ятка, тарифи, а також укладання самого договору, заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг. Виходячи з правового аналізу вказаних норм встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» щодо стягнення вказаної заборгованості, оскільки умови договору кредиту, додаткових угод, умови та правила надання банківських послуг містять відмітки позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України). При розгляді справи встановлено наступні обставини справи і відповідні їм правовідносини.

Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності до Узагальнення судової практики Верховного Суду України від 11 листопада 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» оскільки зобов`язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов`язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов`язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов`язання.

Згідно з Правовим висновком Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року щодо застосування наслідків порушення грошового зобов`язання: Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 1 жовтня 2014 року розглянув справу № 6-113цс14, предметом якої був спір про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період невиконання судового рішення про відшкодування майнової та моральної шкоди.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Позивач заявляє вимоги за період до укладання договору вдступлення права вимоги, його оформлення і виконаня, спору в господарському суді та винесення вдповідної ухвали. Вимоги позивача в зв`язку з цим були уточнені та надано розрахунок. Предмет спору, коло доказів, відомча підсудність, правовідносини та інш. в тих справах зовсім інші та не завжди пов`язані, тому в цій справі судом не аналізуються.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Отже неправомірними діями відповідачів, пов`язаними з невиконанням умов договору, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку з вказаними діями відповідачів. Не може суд прийняти до уваги можливі заперечення відповідачів проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об`єктивно не підтверджується.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь позивача ТОВ «Кей-колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту

№ 11170774000 від 15 червня 2007 року та договорами поруки № 11170774000/3, 11170774000/4 від 15 червня 2007 року згідно виконаного позивачем розрахунку складає 534416.01 грн., з яких: розрахована сума за ставкою 3% річних 124 290 грн. 74 коп., індекс інфляції (інфляційні втрати) 410 125 грн. 27 коп., а також стягнути з цих відповідачів на користь позивача судові виграти по оплаті судового збору в сумі 8 016 грн. 24 коп..

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором в вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.92,95Закону України«Про банкита банківськудіяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 і ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект», код ЄДРПОУ 37825968, заборгованість договором № 11170774000 від 15 червня 2007 року та договорами поруки № 11170774000/3, 11170774000/4 від 15 червня 2007 року в сумі 534416.01 грн., з яких: сума за ставкою 3% річних - 124 290 грн. 74 коп., індекс інфляції (інфляційні втрати) 410 125 грн. 27 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 і ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект», код ЄДРПОУ 37825968, витрати по оплаті судового збору з кожного з цих відповідачів окремо по 2672 грн. 08 коп., а всього в сумі 8 016 грн. 24 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя