Рішення

від 17.12.2024 по справі 520/23692/24

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 520/23692/24

Провадження № 2-а/645/51/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді Шарка О.П., секретаря судових засідань Мухіна В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд визнати Постанову № ВВОБ/1245, що видана 25.03.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

В обгрунтуванняпозову зазначив,що,на йогодумку,постанова №ВВОБ/1245,видана 25.03.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,такою,що складеноз порушеннямита підлягаєскасуванню знаступних підстав.06 березня 2024 року його буловкрадено навулиці табез йогозгоди невідомимиособами привезенодо ІНФОРМАЦІЯ_3 ,про щойого дружиною, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 ,було зробленовиклик дополіції заномером 102приблизно у12годин 10хвилин таподано відповіднузаяву ЖЄО№3020від 06.03.2024начальнику ВП№1ХРУП №2Г`УНПв Харківськійобласті.Отже,на йогодумку,формулювання постанови«під часприйому громадянина»не відповідаєдійсності,і взагалійого булодоставлено уТЦК таСП зпорушенням моїхправ.Далі, в постанові в якості документа, що посвідчує особу, вказано «ID-карта НОМЕР_1 , орган, що видав 639». Ніяких документів в ІНФОРМАЦІЯ_3 він не пред`являв, і цей документ йому невідомий. Позивач має паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 13.03.2000 року. Втім, У статті 13 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус вказано на те, що документи, які посвідчують особу, залежно від їх функціонального призначення поділяються па два види: документи, що посвідчують особу й підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу й підтверджують її спеціальний статус. Крім того, позивач зазначає, що він не був присутнім при винесені Постанови 14.03.24 року не був повідомлений належним чином про розгляд справа про адміністративне правопорушення у ТЦК та СП, але ж, відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 205 КАС Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 9 КУпАПадміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серія НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання якого є АДРЕСА_1 .

Постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 № ВВОБ/1245 від 14.03.2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1700 гривень.

Зазначеною постановою встановлено, що о 13 год. 00 хв. 06.03.2024року у м.Харків, з моменту оголошення рішення про мобілізацію, відповідно Указу президента України «Про часткову мобілізацію» 17.03.2014 року №303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1126-VІІ в Україні настав особливий період, який діє по теперішній час. У ході здійснення прийому ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_5 було встановлено порушення ним правил військового обліку. Відповідно до наданих даних останній медичний з дати постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 станом на 06.03.2024 року не проходив.

Згідно ч. 1ст.5КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно п. 1 ч. 1ст.20КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положеньст.210КУпАП, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідност. 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»правовою основою військового обов`язку і військової служби єКонституція України, цей Закон,Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2статті 19Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч.1ст.1Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У відповідності до положеньст.1Закону України«Про оборонуУкраїни» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Верховний Суд у листі від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18 повідомив, що особливий період діє в Україні з 17.03.2014, після оприлюдненняУказу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію".

Згідно Указу Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першо їстатті 106 Конституції України, Закону України"Проправовий режимвоєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Тобто, на дату винесення оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період.

Слід зазначити, що згідно зістаттею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушеннятериторіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженогоПостановою КМУ від 23 лютого 2022 р. №154(далі - Положення № 154), - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначає функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу (п.п. 12-13 Положення № 154).

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402) яким затверджено процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.

Відповідно до п. 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

За визначенням, що міститься у п.1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Аналізуючи вищенаведені правові положення, встановлено, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, аджеНаказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008чітко регламентований прямий обов`язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров`я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК.

Абзацом 12 п. 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки від 23 лютого 2022 р. № 154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів):

на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Вказані у постанові обставини позивачем будь-якими доказами спростовані не були.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що відповідач довів перед судом правомірність рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2ст. 210 КУпАП- за фактом відмови від проходження ВЛК, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Частиною 3ст. 286 КАС Українипередбачено вичерпний перелік рішень які має право прийняти місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно з ч.3ст. 235 КУпАПвід імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Накладене на позивача стягнення у розмірі 1700 грн відповідає санкції ч.2ст. 210 КУпАП.

Відтак, постановляючи оскаржувану постанову, відповідач діяв правомірно.

Згідно із приписами ч. 3ст. 286 КАС Україниза наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог, залишивши оскаржувану постанову без змін.

Відповідно до ч. 1ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до вимогст. 139 КАС України, судові витрати, позивачу не відшкодовуються.

На підставі наведеного, керуючись статтями2,5,9,72,73,77,78,134,139,241-246,250,255,268-272,286,295,297 КАС України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 грудня 2024 року.

Головуючий суддя