Постанова

від 26.12.2024 по справі 953/338/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/338/24

Номер провадження 22-ц/818/2358/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року в складіДемченко С.В. у справі № 953/338/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особаДержавна казначейська служба України про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі- Київський ВДВС м. Харків СМУ МЮ), третя особаДержавна казначейська служба України (далі ДКСУ) про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в провадженні Київського ВДВС м. Харків СМУ МЮ перебувало виконавче провадження № 60770833, в межах якого постановою державного виконавця від 07 квітня 2020 року накладено арешт на його кошти.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року вказану постанову визнано протиправною та скасовано, у зв`язку з чим 24 листопада 2023 року постановою заступника начальника Київського ВДВС м. Харків СМУ МЮ знято арешт з коштів боржника.

Зазначив, що внаслідок протиправних дій державного виконавця Київського ВДВС м. Харків СМУ МЮ Форсюка В. К. щодо накладення арешту на всі грошові кошти, йому була заподіяна моральна шкода, розмір якої оцінює в 15000 грн.

Акцентував увагу на тому, що у період часу, коли на його грошові кошти був накладений арешт, йому необхідно було замінити дах на будинку, де він мешкає, проте він не міг скористатися своїми грошовими коштами та змушений був разом зі своєю родиною мешкати у будинку з несправним дахом.

Крім того, внаслідок протиправних дій державного виконавця його дружина з метою отримання правничої допомоги змушена була звернутися за захистом порушених прав до юриста, у зв`язку з чим ними понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 грн.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого у ДКС України єдиного казначейського Київського ВДВС м. Харків СМУ МЮ 15000 грн моральної шкоди, 12000 грн матеріальної шкоди, а також судові витрати.

08 лютого 2024 року ГУ ДКСУ України у Харківській області подано відзив, в якому відзив, в якому управління просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано відсутністю необхідності зазначення у резолютивній частині рішення відомостей про орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення.

Позивачем не надано доказів факту заподіяння моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів та їх вини у заподіянні такої шкоди.

16 лютого 2024 року Київським ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ подано відзив на позовну заяву, в якому відділ просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано відсутністю підстав для відшкодування шкоди.

Вказував про необґрунтованість висновків, викладених у рішенні Харківського окружного адміністративного від 06 листопада 2023 року по справі № 520/22715/23 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов про арешт коштів боржника від 20 лютого 2020 року та від 07 квітня 2020 року, оскільки суд надав неправильну правову оцінку тому факту, що арешт майна (коштів) боржника після завершення виконавчого провадження № 60770833 не був знятий.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень, а також судовий збір у розмірі 99 (дев`яносто дев`ять) гривень 31 коп.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу були спричинені душевні страждання, оскільки він був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність винесених державним виконавцем постанов, проте, виходячи з засад розумності та справедливості суд першої інстанції вважав 1000 грн достатнім відшкодуванням моральної шкоди. Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 12000грн, суд зазначав, що витрати, понесені на правничу допомогу відповідно до положень процесуального законодавства віднесено до судових витрат, а тому вони не є збитками чи шкодою у розумінні нормЦПК України.

06 травня 2024 року Київським ВДВС м. Харків СМУ МЮ на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, відділ просив рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно враховано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року, яким визнано протиправним та скасовано постанови про арешт коштів ОСОБА_1 № 60770833 від 20 лютого 2020 року та від 07 квітня 2020 року у справі № 520/22715/23, оскільки висновки адміністративного суду є помилковому.

Відзиву на дану апеляційну скаргу не надходило.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України (у редакції, на час призначення справи) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Київського ВДВС м. Харків СМУ МЮ на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ від 05 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60770833 з примусового виконання постанови № НК 152676 від 01 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 850 грн.

20 лютого та 07 квітня 2020 року державним виконавцем Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ у вказаному виконавчому провадженні винесена постанова про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця Київського ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ від 27 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № 60770833 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а .с. 48-51).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця, винесену у виконавчому провадженні № 60770833 про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 07 квітня 2020 року (а.с.11 18 ).

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальні підставивідповідальності зазавдану моральнушкоду передбаченост.1167ЦК України,відповідно доякої моральнашкода,завдана фізичнійабо юридичнійособі неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю,відшкодовується особою,яка їїзавдала,за наявностіїї вини,крім випадків,встановлених частиною2цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною 1 ст. 1174 цього Кодексу, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії), заява № 68490/01)

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказує, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення рішенням суду неправомірність і скасування постанов державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про арешт коштів боржника.

За змістом частини 2 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Тобто факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що неправомірними діями Київського ВДВС м. Харків СМУ МЮ позивачу було спричинено моральну шкоду. Виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, обставин спричинення моральної шкоди, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що 1000 грн є достатньою сумою для відшкодування моральної шкоди.

Доводи Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку рішенню Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року є необґрунтованими, оскільки зазначене рішення є чинним, в апеляційному порядку скасовано не було, у зв`язку з чим у суду першої інстанції відсутні були підстави для не врахування обставин, встановлених цим судовим рішенням в порядку адміністративного судочинства.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова