Рішення

від 25.12.2024 по справі 523/21050/24

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/21050/24

Провадження №2-о/523/702/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Аліна С.С.,

за участю секретаря судового засідання Могили А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,-

ВСТАНОВИВ:

До Суворовського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Херсонскій обл., Каховського р-ну., пгт.Любимовка.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України.

Встановлення даного факту необхідне заявнику для державної реєстрації смерті, що надасть можливість отримати свідоцтво про смерть видане відповідним державним органом України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24.12.2024 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 25.12.2024 року.

У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, надав до суду письмову заяву, яка міститься в матеріалах справи в якій заявлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити, також просив суд розгляд справи проводити за його відсутності.

У судове засідання представник заінтересованої особи Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, про те, що заява є обґрунтованою, є доказаною, тому підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 серпня 1976 року (арк.с.7).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у смт. Любимівка, Каховського району, Херсонської області. Причина смерті: хронічна судинно-мозкова недостатність, церебросклероз 167.4, що підтверджується довідкою про смерть № С-02657 від 18.09.2024 року (а.с.14) на підставі чого Геничеським районним відділом записів актів громадського стану управління ЗАГС Херсонської області рф видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 про що зроблена актова запись №170249950000100970000 (арк.с.13).

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до положень ч.2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.315ЦПКУкраїни встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені ст. 317 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 317ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Відповідно до розпорядження КабінетуМіністрівУкраїни від02грудня 2015року №1275-р м. Горлівка Донецької області входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

За змістом наказу Міністерстваюстиції Українивід 17червня 2014року №953/5«Про невідкладнізаходи щодозахисту правгромадян натериторії проведенняантитерористичної операції» тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання деякими відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Донецької області. Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.

Згідно з ч. 2 ст.219ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як роз`яснено у п. п. 13, 18 постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїни від31березня1995року№5«Просудовупрактику усправахпровстановлення фактів,щомаютьюридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання

Разом з тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.

Проведення державної реєстрації смерті родича заявника не вбачається за можливе навіть в будь-якому органі РАЦС на території підконтрольній українській владі, оскільки відсутній належний документ, який, відповідно до законодавства, підтверджує факт смерті.

Таким чином, встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для реєстрації смерті в єдиному державному реєстрі актів цивільного стану громадян України. Наявні у заявника документи не створюють правових наслідків та не дозволяють безпосередньо вчинити державну реєстрацію смерті органом РАЦС.

При таких обставинах, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що заява ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України громадянина України ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 317, та п.8 ч. 1 ст. 430 та ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 265, 315,317, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Суворовського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт. Любимівка, Каховського району, Херсонської області, Україна.

Дане рішення є підставою для державної реєстрації смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті с смт. Любимівка, Каховського району, Херсонської області, Україна.

Копію заочного рішення направити сторонам по справі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2024 року.

Суддя: Аліна С.С.