Рішення

від 19.12.2024 по справі 904/4202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024м. ДніпроСправа № 904/4202/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Героїв Маріуполя 56", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представник:

від позивача: Івасик Т.Р.;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Героїв Маріуполя 56" в якому просять суд визнати незаконним та скасувати рішення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Героїв Маріуполя, будинок 56, оформлене протоколом від 03.12.2023 № 1.

Ухвалою суду від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/42.02/24 за правилами за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 08.10.2024.

04.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 04.10.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" про забезпечення проведення судових засідань у справі № 904/4202/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою суду від 08.10.2024 підготовче засідання відкладено до 05.11.2024.

Ухвалою суду від 05.11.2024 підготовче засідання відкладено до 03.12.2024.

В судове засідання 03.12.2024 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою від 26.11.2024 яка знаходиться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 03.12.2024 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 19.12.2024.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення установчих зборів оформлене протоколом від 03.12.2023 № 1 щодо створення визначення форми управління БКБ шляхом створення ОСББ прямо порушує права та інтереси позивача, оскільки є підставою для припинення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 25.03.2023 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" та управителем будинку № 56.

У зв`язку з чим позивач повинен припинити управління щодо даного БКБ, а тому дане рішення прямо впливає на майнові права та інтереси позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" вважає, що рішення є незаконним та таким що ухвалене з порушенням норм чинного законодавства, а отже не є юридичним фактом, що породжує правові наслідки.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

01.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» (далі -позивач) є управителем будинку № 56 по вул. Героїв Маріуполя в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі відповідач) на підставі укладеного договору від 25.03.2023 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

03.01.2024 на адресу позивача надійшов лист від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ГЕРОЇВ МАРІУПОЛЯ 56», в якому відповідач повідомляв про створення в багатоквартирному будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та вимогою передачі бази даних мешканців БКБ.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація включення відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" відбулась 23.12.2023.

03.12.2023 відбулися установчі збори багатоквартирного будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Героїв Маріуполя будинок № 56.

Відповідно до відомостей з протоколу загальна чисельність співвласників будинку 119 співвласників, у власності яких перебуває 4 071, 06 м2. Всього в будинку 80 житлових приміщень, загальна площа яких 4 071, 06 м2.

Присутні на установчих зборах: особисто: 78 співвласників, яким належить 2 188, 96 м2, що становить 53, 77 % від загальної площі всіх квартир у будинку.

Порядок денний установчих зборів загальних зборів був наступний:

1. Про обрання голови установчих зборів;

2. Про створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) та визначення назви ОСББ;

3. Про затвердження Статуту ОСББ;

4. Про обрання Правління ОСББ та Голови Правління ОСББ;

5. Про обрання Ревізора ОСББ;

6. Про обрання уповноваженої особи для підписання статуту ОСББ від імені співвласників та особи, відповідальної за державну реєстрацію ОСББ.

По першому питанню вирішили: обрати головою установчих зборів ОСОБА_1 .

ГОЛОСУВАЛИ: «ЗА» - 78 (сімдесят вісім) співвласників, «ПРОТИ» - 0 (нуль) співвласників.

По другому питанню вирішили: створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Героїв Маріуполя, будинок № 56 та надати йому назву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Героїв Маріуполя 56» (скорочена назва - ОСББ «Героїв Маріуполя 56»);

ГОЛОСУВАЛИ: «ЗА» - 78 (сімдесят вісім) співвласників (2 188, 96 м2) 53, 77%, «ПРОТИ» - 0 (нуль) співвласників (0, 00 м2) 0, 00%.

По третьому питанню вирішили: затвердити Статут ОСББ «Героїв Маріуполя 56» в запропонованій редакції.

ГОЛОСУВАЛИ: «ЗА» - 78 (сімдесят вісім) співвласників (2 188, 96 м2) 53, 77%, «ПРОТИ» - 0 (нуль) співвласників (0, 00 м2) 0, 00%.

По четвертому питанню вирішили: обрати Правління ОСББ «Героїв Маріуполя 56» у кількості 3-х осіб та в такому персональному складі:

- ОСОБА_2 ;

- ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_4 , який не є співвласником та обрати зі складу правління Головою Правління ОСББ «Героїв Маріуполя 56» Журавльова Максима Миколайовича який не є співвласником.

ГОЛОСУВАЛИ: «ЗА» - 78 (сімдесят вісім) співвласників (2 188, 96 м2) 53, 77%, «ПРОТИ» - 0 (нуль) співвласників (0, 00 м2) 0, 00%.

По п`ятому питанню вирішили: обрати ревізора ОСББ «Героїв Маріуполя 56» ОСОБА_5 .

ГОЛОСУВАЛИ: «ЗА» - 78 (сімдесят вісім) співвласників (2 188, 96 м2) 53, 77%, «ПРОТИ» - 0 (нуль) співвласників (0, 00 м2) 0, 00%.

По шостому питанню вирішили: уповноважити голову установчих зборів ОСББ «Героїв Маріуполя 56» ОСОБА_6 підписати статут ОСББ «Героїв Маріуполя 56» від імені співвласників та подати всі необхідні документи для проведення державної реєстрації ОСББ «Героїв Маріуполя 56».

ГОЛОСУВАЛИ: «ЗА» - 78 (сімдесят вісім) співвласників (2 188, 96 м2) 53, 77%, «ПРОТИ» - 0 (нуль) співвласників (0, 00 м2) 0, 00%.

Позивач не погоджується з прийнятими рішеннями, просить визнати недійсними.

Оскільки на думку позивача рішення установчих зборів оформлене протоколом від 03.12.2023 № 1 щодо створення визначення форми управління БКБ щляхом створення ОСББ прямо порушує права та інтереси позивача, оскільки є підставою для припинення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 25.03.2023 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" та управителем будинку № 56.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" зазначає, що рішення загальних зборів від 03.12.2023, оформлені протоколом № 1 прийнято з порушенням вимог законодавства, зокрема, рішення прийнято за відсутності кворуму.

Наведені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Корпоративними правами в розумінні вимог цивільного законодавства, є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (стаття 167 ГК України).

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Справи, що виникають з корпоративних відносин - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв`язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства.

Відповідно до статті 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначає Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Зазначений Закон визначає об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

За приписами частини 4 статті 4 вищевказаного Закону основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 462/2646/17.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

За приписами частини 2 статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з частиною 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Крім того, суд додатково зазначає, що вимоги Верховного Суду щодо необхідності доведення для позивача, а для суду - з`ясування того, чи порушують неіснуючі рішення права та охоронювані законом інтереси позивача як співвласника квартири багатоквартирного будинку, який начебто не погоджується з цими неіснуючими рішеннями, позбавлені всякого сенсу. Більш того, вимоги суду, які полягають тільки в дослідженні впливу неіснуючих рішень виключно на права та інтереси позивача, не є коректними в тому сенсі, що визначений судом перелік предметів дослідження, якими є права та інтереси громадян, відповідно до чинного законодавства не є вичерпним, оскільки крім захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду також і для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, що в цілому відповідає наведеним вище положенням частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач не зазначає, яким чином у разі задоволення поданого позову буде відновлено його порушене право, відновлення якого, не буде зачіпати прав інших співмешканців.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.05.2019 року у справі № 686/8227/17 щодо застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України у правовідносинах, пов`язаних з діяльністю Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та визнанням недійсними рішень Об`єднання, вирішуючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку суд повинен установити наявність порушених прав позивача внаслідок порушення процедури скликання та проведення зборів, тобто не тільки недотримання норм закону під час скликання і проведення зборів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Саме позивачу необхідно доводити в суді, що рішення не відповідає інтересам співвласників, зокрема, порушує його права.

Згідно із позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні Першого сенату КСУ від 05.06.2019 року у справі № 3-391/2018(6048/18) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО Кеш енд Кері Україна", зокрема, в пункті 2.2 мотивувальної частини цього Рішення визначено «Неодмінним елементом принципу верховенства права є юридична визначеність, яка вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (абзац дев`ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.»

Отже, у світлі судової практики законні сподівання та інтерес позивача, пов`язані із реалізацією прав співвласників будинку на участь в управлінні, використанні та утриманні спільного майна, є охоронюваним об`єктом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 910/1255/20.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно з положеннями статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Доводи позивача в обґрунтування позову фактично зводяться до незгоди Товариства з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011 з діями Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Героїв Маріуполя 56" щодо створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Героїв Маріуполя, буд. 56.

В свою чергу суд вважає за необхідне зазначити, що лише факт укладання договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 25.03.2023 не наділяє позивача його правами співвласника та на право втручання в питання діяльності ОСББ.

До того ж, суд зауважує, згідно з ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися 1) управителю або всі функції 2) об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку прийняли рішення створити саме ОСББ (а не передати управління управителю), 26.12.2023 проведено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Героїв Маріуполя 56», і наразі ця юридична особа не ліквідована.

Суд також враховує, що діяльність об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на утримання та використання спільного майна співвласників, забезпечення і захисту їх прав та обов`язків. Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Слід враховувати і те, що спірне рішення ОСББ спрямоване на забезпечення утримання багатоквартирних будинків та прибудинкової території.

До того ж, обраний позивачем спосіб захисту її порушених прав є непропорційним за фактичних обставин, що виникли між сторонами спору, оскільки позивач не може реалізовувати захист свого права у спосіб порушення прав інших співвласників, які своєю більшістю не оспорюють цього рішення, а також інших осіб, які після прийняття будинку в управління ОСББ, були залучені до надання відповідних послуг з утримання цього будинку. Це суперечить як конституційним основам правового господарського порядку в Україні, які унормовані в частині другій статті 5 ГК України, так і стабільності цивільного обороту в цілому (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 916/2914/21 та від 08.02.2023 у справі № 908/1675/21).

Таким чином, заявлені позовні вимог не спрямовані як на відновлення порушених або оспорюваних прав позивача, так і не спрямовані на можливе запобігання порушення прав позивача, оскільки жодних як доказів, так і обґрунтувань означеного, матеріали справи не містять, як і не містять обставин щодо неможливості реалізації позивачем своїх прав, як власником квартири.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19 зазначено, що відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено наявності суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача у розмірі 3 028 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Героїв Маріуполя 56" про визнання незаконним та скасування рішення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Героїв Маріуполя, будинок 56, оформлене протоколом від 03.12.2023 № 1 відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору позову покласти на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "УЮТ-2011" у розмірі 3 028 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.12.2024

Суддя В.І. Ярошенко