Рішення

від 20.12.2024 по справі 906/933/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/933/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Андрощук О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РК-12 ПЛЮС"

до Фізичної особи - підприємця Глібко Катерини Олегівни

про стягнення 100 000,00 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "РК-12 ПЛЮС" звернулося до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Глібко Катерини Олегівни 100000,00 грн попередньої оплати.

Ухвалою від 11.09.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначив на 09.10.2024.

04.10.2024 через систему "Електронний суд" та поштовим зв`язком від позивача надійшла заява, згідно якої останній повідомляє, що не має можливості направити свого представника у судове засідання, тому просить провести судовий розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 09.10.2024 суд відклав розгляд справи по суті на 07.11.2024, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на дату судового засідання.

Ухвалою від 07.11.2024 суд відклав розгляд справи по суті на 20.12.2024, у зв`язку з тим, що докази належного повідомлення відповідача про відкладення розгляду справи по суті на дату судового засідання в матеріалах справи відсутні, а також зважаючи на неявку відповідача та її представника.

13.11.2024 та 12.12.2024 до суду повернулись неврученими у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою копії ухвал суду від 11.09.2024 та від 07.11.2024, які направлялись на адресу відповідача.

16.12.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява, згідно якої останній повідомляє, що не має можливості направити свого представника у судове засідання, тому просить провести судовий розгляд справи без його участі, а також зазначає про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не прибув, свого представника не направив, відзив на позовну заяву не подав.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що адреса відповідача відповідає вказаній у позовній заяві (а.с.16).

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання, ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи вищевикладені обставини та те, що поштова кореспонденція направлялася відповідачу, відповідно, за його адресою, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Також суд враховує, що всі процесуальні документи по справі направлялися до Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого має загальний доступ.

Водночас судом взято до уваги, що саме адресат наділений правом отримувати вчасно адресовану йому поштову кореспонденцію і несе відповідні ризики неналежної реалізації цього права та не повідомлення про зміну свого місцезнаходження, якщо таке має місце.

Враховуючи те, що подання відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком відповідача, та те, що явка представників сторін у судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, а неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та неявка представників сторін в засідання суду не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що в серпні 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РК-12 ПЛЮС" (покупець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Глібко Катериною Олегівною (постачальник, відповідач) було досягнуто усної домовленості щодо укладення в подальшому письмового договору за № 22/8/2023 від 22.08.2023 на поставку пиломатеріалів, проте з моменту отримання попередньої оплати відповідачем в серпні 2023 року у розмірі 100000,00 грн договір в письмовій формі не укладався та поставка пиломатеріалів за усним правочином так і не відбулася.

Як зазначає позивач, за вище вказаним усним правочином він мав здійснити попередню оплату за пиломатеріали, які відповідач зобов`язувався поставити позивачу в найкоротші терміни.

Позивач вказує, що на виконання взятих на себе зобов`язань здійснив попередню оплату в розмірі 100000,00 грн, однак на момент звернення до суду відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань по усному правочину та не поставив позивачу пиломатеріали на отриману суму попередньої оплати, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла сума основного боргу по усному правочину у розмірі 100000,00 грн.

Матеріали справи не містять відзиву чи будь-якої іншої заяви відповідача, в яких було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникненні цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися в усній або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вимогами ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, і умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має буї досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що за твердженнями позивача, сторони досягли лише усної домовленості щодо укладення в подальшому договору поставки №22/8/2023 від 22.08.2023.

Також матеріалами справи підтверджується, що позивач згідно з платіжними інструкціями №387 від 22.08.2024 на суму 70000,00 грн та №392 від 25.08.2023 на суму 30000,00 грн (а.с.5,6) перерахував відповідачу у загальному розмірі 100000,00 грн з призначенням платежу "передоплата пиломатеріалів за договором №22/8/2023 від 22.08.2023.

Водночас, як стверджує позивач та не спростовано матеріалами справи, вказаний договір, з посиланням на який позивач здійснив відповідачу попередню оплату за пиломатеріали, так і не було укладено між сторонами, а відповідачем не було поставлено позивачу пиломатеріали.

За вказаного, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що лише чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів), та враховує, що матеріалами справи не спростовано те, що договір №22/8/2023 від 22.08.2023 не був укладений між сторонами, жодних дій щодо виконання договору відповідачем не вчинено, будь-яких інших доказів (листів, повідомлень тощо), що свідчили б про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору поставки пиломатеріалів (зокрема, кількість та якість товару, ціна та строк дії договору) матеріали справи не містять, тому суд прийшов до висновку, що правова підстава для отримання відповідачем від позивача коштів у розмірі 100000,00 грн була відсутньою на час перерахування вказаних коштів та в подальшому не виникла.

За таких обставин, перерахована позивачем сума коштів, які зберігаються у відповідача поза межами господарського зобов`язання, оскільки таке не виникло, у зв`язку з неукладенням договору №22/8/2023 від 11.08.2023, трансформується для відповідача у грошове зобов`язання повернути ці кошти позивачу, як такі, що набуті без належної правової підстави.

Так, судом встановлено: факт отримання відповідачем від позивача 100000,00 грн згідно з платіжними інструкціями №387 від 22.08.2024 на суму 70000,00 грн та №392 від 25.08.2023 на суму 30000,00 грн з посиланням у призначенні платежу як на підставу для перерахування цих коштів - на договір №22/8/2023 від 11.08.2023, доказів фактичного укладення якого матеріали справи не містять; відсутність доказів вжиття відповідачем заходів протягом 2023-2024 років, спрямованих на передачу товару чи повернення коштів; наявність позовної вимоги позивача до відповідача про повернення отриманих коштів.

Також суд враховує, що зважаючи на не укладення сторонами договору, відповідач був обізнаний про утримання ним коштів без належної правової підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Випадки набуття майна або його збереження без достатніх правові підстав, регулюються вимогами ст. 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання та збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом ч.1 ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття та збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

При цьому, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стягнення безпідставно набутих коштів залежить від наявності або відсутності між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За вказаного, оскільки матеріалами справи не спростовано те, що після перерахування відповідачу коштів у розмірі 100000,00 грн у серпні 2023 року, договір між сторонами укладено не було і відповідач не надав доказів на підтвердження фактичної передачі товару позивачу, при цьому повернення коштів протягом 2023-2024 років, будучи обізнаним про їх безпідставне утримання, відповідач не здійснив, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 100000,00 грн отриманих коштів, які, за встановлених судом обставин, перебувають у відповідача без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню у заявленій сумі.

Судовий збір, в порядку ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 231, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Глібко Катерини Олегівни ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РК-12 ПЛЮС" (01133, м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, буд. 6, ід. код 43207254):

- 100000,00 грн безпідставно отриманих коштів;

- 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.12.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1- до справи;

- позивачу - через електронний кабінет;

2 - відповідачу - рек. з пов.