Рішення

від 11.12.2024 по справі 909/435/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.12.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/435/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засіданні Матенчук О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська, вул. Мулика, буд. 9, м. Івано-Франківськ,76000 в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради, вул.Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ,76004

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул. Шота Руставелі, 9 А, м. Київ, 01601 в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство", вул. Василіянок, буд. 48, м. Івано-Франківськ, 76019

про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 109781,29 грн,

за участі:

від прокуратури: Чернописька Галина Остапівна;

від позивача: Буджак Віктор Миколайович;

від відповідача: Левицький Андрій Олександрович (в режимі вкз).

встановив: керівник Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 109781,29 грн.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; відповідно до приписів ст. 252 ГПК України, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та запропонував сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати заяву з відповідним обґрунтуванням своїх заперечень.

Ухвалою від 18.08.2024 судом постановлено перейти до розгляду справи №909/435/24 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Від Державного спеціалізованого господарського підприємства"Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" до суду надійшов відзив на позовну заяву від 21.05.2024 (вх.№8473/24),

Від Керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська до суду надійшла відповідь на відзив вих.№ 09.50-69-5289вих-24 від 16.09.2024 (вх.№14433/24 від 16.09.2024)

В судовому засіданні 25.09.2024, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 10.12.2024, розгляд справи по суті завершено, 11.12.2024 після виходу з нарадчої кімнати, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Підставою для звернення до суду із вказаним позовом є виявлений прокуратурою факт неналежного здійснення органами уповноваженими державою на здійснення захисту її інтересів органів в частині повного та своєчасного відшкодування збитків, що завдані навколишньому природному середовищу.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Крім вказаного, згідно із статтею 13 Конституції України від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України встановлено, що природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Статтею 145 Конституції України передбачений судовий захист прав місцевого самоврядування.

Івано-Франківська міська рада як орган місцевого самоврядування має право на звернення до суду з позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля, так як пунктом "б" частини другої статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Повноваження виконавчих органів місцевих рад встановлені статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Частиною першою цієї статті визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження та делеговані повноваження, серед яких, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів тощо.

Так, згідно з підпунктом 1 пункту "а" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, а підпунктом 1 пункту "б" частини першої цієї статті передбачено, що вони здійснюють контроль за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

Окрім цього, повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища також встановлені в статтях 15, 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції яких, поряд з іншими функціями, віднесено здійснення контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства, координацію діяльності відповідних, спеціально уповноважених, державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища на їх території. Місцеві ради можуть здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

Однак на даний час заподіяна шкода ДП "Івано-Франківське лісове господарство" не відшкодована.

Івано-Франківська міська рада, як орган уповноважений на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищі, враховуючи, що саме на території Івано-Франківської міської територіальної громади вчинено правопорушення, до цього часу не вжила заходів щодо її відшкодування шкоди.

Окружною прокуратурою міста Івано-Франківська Івано-Франківської області листом від 11.04.2024 № 09.50-2149вих-24 повідомлено Івано-Франківську міську раду про факт незаконної рубки дерев на території Івано-Франківської міської ради.

Листом від 22.04.2024 № 09/01-09/1723 Івано-Франківська міська рада повідомила, що заходи щодо відшкодування шкоди завданої навколишньому природному середовищі внаслідок незаконної рубки дерев ДП "Івано-Франківське лісове господарство" не вживалися, а вказана земельна ділянка належить до державної власності, а тому міська рада не має правових підстав звертатись з позовною заявою до суду.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

З огляду на вказане у прокурора є обґрунтовані підстави для пред`явлення цього позову в інтересах держави, у зв`язку із бездіяльністю органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Реалізація зазначеного обов`язку здійснюється державою через відповідні органи, які зважаючи на приписи ч. 2 ст.19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Стаття 50 Конституції України закріплює право кожного на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 66 Конституції України зазначає, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до преамбули Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. Тому збитки, завдані порушенням природоохоронного законодавства, а саме вирубкою лісів, завдають шкоди інтересам держави.

Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст. ст. 1, 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", є збереження природних ресурсів, у тому числі лісів.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть права на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Враховуючи, що ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне вирубування лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

З цього випливає, що збереження лісових масивів становить особливий державний інтерес. Крім того, понесення постійними лісокористувачами цивільної відповідальності за бездіяльність - спонукатиме останніх в подальшому ефективно здійснювати заходи з охорони лісів, перебуваючих в їхньому користуванні, що становить державний інтерес.

У зв`язку з цим наявні підстави для представництва інтересів держави в суді Окружною прокуратурою міста Івано-Франківська Івано-Франківської області згідно ст. 1311 Конституції України та у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", так як виявлено факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок вчинення незаконної рубки лісу та неналежного здійснення своїх повноважень Івано-Франківською міською радою, яка не звернулася до суду із позовною заявою про відшкодування збитків, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позиція керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська та позивача.

Заявлені позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а саме ДП "Івано-Франківське лісове господарство" як постійний лісокористувач не забезпечило охорону і збереження закріплених лісів на території Тисменицького лісництва, допустило їх незаконну порубку, внаслідок чого навколишньому природному середовищу спричинено шкоду в розмірі 109781,29 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на ст. ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, ст. ст.1,7, 8, 17, 19, 63, 64, 68, 69, 86, 90,105,107 Лісового кодексу України, ст.ст. 5, 40, 47 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечує проти позову, з підстав наведених у відзиві на позов. Зазначає про те, що Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, не проводила перевірку (у тому числі документальну) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю зі складенням відповідно до законодавства акту за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції та не надавала обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства. Натомість, позовні вимоги ґрунтуються виключно на підставі протоколів огляду місця події, попенного переліку та висновку інженерно-екологічної експертизи, без відповідного та обов`язкового акту Держекоінспекції, без їх розрахунків.

У наявних у справі доказах (протокол огляду місця події) відсутній детальний опис виявленого порушення, не зазначено їх розмір та яким приладом здійснено їх заміри, відсутні посилання на нормативно-правові акти, якими керувались при складанні, а також не встановлено винних осіб та дій чи бездіяльності відповідача, які б виразилися у неналежному здійсненні заходів з охорони та збереження лісу у формі бездіяльності та призвели до заподіяння шкоди. Відсутні розрахунок завданої шкоди і як наслідок - відсутня інформація яким вимірювальним приладом здійснювався замір діаметрів пнів та чи проходив даний прилад сертифікацію відповідно до вимог Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Разом з тим у описовій частині зазначається розміри та діаметри виявлених пнів, хоча у протоколі відсутня будь-яка інформація щодо вимірювальних приладів, чи проходили вони сертифікацію, хто саме з уповноважених осіб здійснював заміри, як давно було здійснена рубка дерев, у який метод здійснювався замір та інші важливі аспекти та характеристики, які є необхідні для вірного нарахування заподіяної шкоди. При проведенні оглядів, межі виділів чи кварталів з прив`язкою до місцевості не виділялись (в протоколах відсутні будь-які координати), що могло потягнути за собою фіксування пнів сусідніх виділів чи кварталів.

При документуванні пнів, пораховані пні відповідно до порядку не помічались, що могло призводити до фіксування одного і тож пня двічі. Заміри пнів повинні би були проводитись відповідно до методики та за допомогою мірної вилки та GPS приладу. Натомість, під час огляду заміри проводились поверхнево (приблизно) за допомогою незрозумілих технічних засобів невідомого походження, які не сертифіковані та не відповідає визначеним стандартам.

Локальні акти, які складені підприємством "Івано-Франківське ЛГ" не можуть вважатись належним доказом, адже вони були складені без зазначення відомостей освіти, сертифікату, вимірювальних приладів тощо.

Судова інженерно-екологічна експертиза була проведена по матеріалам кримінального провадження методом дослідження матеріалів наданих експерту органом, який призначив експертизу. Висновок експерта не містить відомостей щодо натурного обстеження експертом місяця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підстав яких було здійснено розрахунок. У розділі вище перераховані неточності, розбіжності та протиправність у даних доказах, які могли б бути спростовані натурним обстеженням, однак такого обстеження не було.

Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного суду постановою від 24.01.2024 у справі №907/449/22 сформував нову судову практику, яка є близькою до даного судового спору. Верховний Суд прийшов до висновку що не належним є висновок експерта та як наслідок проведені розрахунки, якщо він не містить відомостей щодо натурного обстеження експертом місяця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних відомостей на підстав яких було здійснено розрахунок. Таким чином, даний висновок експерта та його розрахунки не можуть вважатись належним та допустимим доказом у справі.

Щодо застосування деліктної відповідальності зазначає, що відповідно до ч.1-2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Однак, позивачем не вказано які саме обов`язки і норми чинного законодавства України порушені з боку відповідача, які дії не були виконані з боку відповідача, а міститься тільки посилання на норми ЦК щодо деліктної відповідальності.

ДП "Івано-Франківське ЛГ" своєчасно і повному обсязі виконувала всі завдання, які покладені на державне підприємство та на правонаступника, докази такого виконання вже надані до суду в минулих процесуальних документах.

Філія "Івано-Франківське ЛГ" вчасно і в повній мірі здійснювала комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до затверджених планів.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та представників сторін всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Згідно матеріалів справи, ДП "Івано-Франківське лісове господарство" станом на 18.07.2020 було постійним лісокористувачем Тисменицького лісництва, що підтверджується розпорядженням Івано-Франківської обласної адміністрації від 07.02.1996 №85, експлікацією земель, що передаються держлісгоспам на території Підпечерівської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, зведеною відомістю надання земель Івано-Франківському держлісгоспу по Тисменицькому району та актом погодження передачі земельних ділянок лісового фонду.

Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство" створено на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 "Про створення державних лісогосподарський підприємств у Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях", засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Івано-Франківським управлінням лісового та мисливського господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1003 від 07.09.2022 "Деякі питання реформування управління лісової галузі", розпочато реформу лісової галузі України з метою забезпечення ефективності управління та підвищення економічних показників діяльності державних підприємств. Вказаною постановою передбачено ліквідацію як юридичних осіб державних лісогосподарських підприємств та створення єдиного суб`єкта господарювання - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Згідно вказаної постанови Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.

На підставі пункту 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №909, вирішено припинити Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство", шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034).

26.12.2022 наказом Генерального директора ДП "Ліси України" № 117 утворено філію "Івано-Франківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

12.01.2023 Генеральним директором Державного Спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" видано наказ №287, яким за філією "Івано-Франківське лісове господарство" ДП "Ліси України" було закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом від 12.01.2023 №114.

Отже, ДП "Івано-Франківське лісове господарство" приєднано Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом його фактичної реорганізації в відокремлений підрозділ (філію) "Івано-Франківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", а відтак, останнє є правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківське лісове господарство".

Згідно акту огляду місця вчинення правопорушення Державного підприємства "Івано-Франківське лісове господарство" від 18.07.2020, виявлено самовільну порубку лісу 8 дерев дуба черешчатого з діаметром пнів 50,52,50,52,53,48,50,60 сантиметрів.

Згідно відомості складеної провідним інженером з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Лисиком М.В., розмір шкоди з нанесеної лісу в кварталі 11 виділ 10 Тисменицького лісництва становить 109781,30 грн.

21.07.2020 ДП "Івано-Франківське лісове господарство" звернулось до Тисменицького ВП ГУ НП в області із зверненням щодо вжиття заходів та встановлення особи порушників, які 18.07.2020 скоїли незаконну порубку лісу на території Тисменицького лісництва, а саме 8 сироростучих дерев дуба черешчатого з діаметрами пнів: 50,52, 50, 52, 53, 48, 50, 60 сантиметрів, про що ДП "Івано-Франківське лісове господарство" складено акт огляду місця правопорушення лісового законодавства від 18.07.2020.

22.07.2020 слідчим слідчого відділення Тисменицького відділу поліції ГУ НП в області проведено огляд лісових насаджень в кварталі 11 виділ 10 Тисменицького лісництва в урочищі "Гайок" біля с. Підпечари Тисменицького району, під час якого виявлено 8 пнів дерев породи "Дуб звичайний" з діаметрами пнів: 50, 52, 50, 52, 53, 48, 50, 60 сантиметрів.

Незаконні рубки лісу у Тисменицькому лісництві "ДП "Івано-Франківське лісове господарство" зафіксовані у протоколі огляду місця події від 22.07.2020.

За вказаним фактом зареєстроване кримінальне провадження №12020090250000327 від 22.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 246 КК України, досудове розслідування якого здійснювалося слідчим відділом Тисменицького відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області, а з 31.03.2021 - слідчим відділом Івано-Франківського районного управління поліції ГУ НП в Івано-Франківській області.

У межах досудового розслідування у кримінальному провадженні Івано-Франківським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову інженерно-екологічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 2444/20-28/2726/20-28 від 11.12.2020 складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, встановлено шкоду, заподіяну внаслідок незаконної порубки 8 дерев породи "Дуб звичайний" в урочищі "Гайок" ДП "Івано-Франківське лісове господарство" біля с. Підпечари Тисменицького району, яка складає 109781,29 грн.

Також розмір спричиненої шкоди навколишньому природному середовищі підтверджується відомістю складеною провідним інженером з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківське лісове господарство" Лисиком М.В., яка затверджена директором лісгоспу Бойчуком М.Я., згідно якої розмір шкоди нанесеної лісу внаслідок самовільної рубки дерев в кварталі 11 виділ 10 Тисменицького лісництва становить 109781,30 грн.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення. Висновки суду.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

В частині 2 статті 19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень (п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України).

У відповідності до приписів статті 86 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Згідно з статтею 65 Лісового кодексу України використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання.

В силу положень статті 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами. При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами (ст. 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 105 Лісового кодексу України унормовано, що особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно з статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Встановленими судом обставинами підтверджується наявність протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у не забезпеченні підприємством достатньої, необхідної, належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача про не доведення прокурором протиправності його поведінки, яка проявилася у бездіяльності.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, спрямованих на ефективне, а не формальне забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконної вирубки невстановленими особами дерев та заподіяння збитків.

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубка дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

При цьому, вжиття посадовими особами відповідача дій щодо повідомлення правоохоронних органів про виявлення незаконної порубки також не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини відповідача. Згідно із матеріалами підприємство повідомило правоохоронні органи вже про факт здійсненої незаконної рубки дерев невстановленими особами. Кримінальне провадження за даним фактом не спростовує незабезпечення належної охорони лісових насаджень Державним підприємством "Івано-Франківське лісове господарство", внаслідок чого скоєно незаконну порубку та, відповідно, завдано шкоду.

Таким чином, дії щодо фіксування правопорушення не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів щодо належного забезпечення охорони лісу. Протиправна поведінка відповідача, яка полягала у невиконанні обов`язку щодо охорони і збереження лісового фонду, призвела до незаконної рубки дерев, чим спричинено шкоду навколишньому природному середовищу.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Івано-Франківське лісове господарство" правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємства "Ліси України", в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" під час вчинення незаконних рубок невідомими особами було постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок, а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів на час виявлення правопорушення покладено саме на відповідача.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності вини ДП "Івано-Франківське лісове господарство", правонаступником якого є відповідач, суд вважає необґрунтованими, оскільки в силу вищеописаних положень Лісового кодексу України саме постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та захист лісових насаджень на відведеній йому території, але ДП "Івано-Франківське лісове господарство" свого обов`язку не виконало, внаслідок чого було незаконно вирубано 8 дерев породи "Дуб звичайний".

Відтак, наявними є всі елементи складу цивільного правопорушення (незаконна порубка дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, вина).

Щодо розрахунку розміру завданої шкоди суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020090250000327, Івано-Франківським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову інженерно-екологічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 2444/20-28/2726/20-28 від 11.12.2020 складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, встановлено шкоду, заподіяну внаслідок незаконної порубки 8 дерев породи "Дуб звичайний" в урочищі "Гайок" ДП "Івано-Франківське лісове господарство" біля с. Підпечари Тисменицького району, яка складає 109781,29 грн.

Виконання даної експертизи доручено ОСОБА_1 , судовому експерту п`ятого кваліфікаційного класу, який має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю "10.19 Дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об`єкти довкілля".

Вказана особа попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно з п. 1.2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (далі - Інструкція) до основних видів (підвидів) експертиз належить інженерно-екологічна.

Згідно пункту 11.1. розділу II вказаної Інструкції, об`єктом інженерно-екологічної експертизи є матеріальні і матеріалізовані джерела інформації, що містять фактичні дані про обставини надзвичайної екологічної ситуації, у тому числі речові докази, фрагменти місця події, устаткування, комунікації, засоби виробництва, що забезпечують екологічно безпечне функціонування підприємства, а також будь-які інші обставини події, зафіксовані (описані, відображені у схемах, фотографіях, планах тощо) в матеріалах справи.

Відповідно до п. 11.2. розділу II Інструкції, до основних завдань інженерно-екологічної експертизи зокрема належать встановлення причинно-наслідкових залежностей між діями/бездіяльністю спеціально уповноважених осіб (у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та екологічної безпеки) і наслідками, що настали.

Згідно п. 1.4. Інструкції, під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.

Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.

Та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що розглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19).

Відтак, суд дійшов до висновку про те, що експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого, є судовою і її висновки слід оцінювати у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.

Також, суд зазначає про те, що висновок судової інженерно-екологічної експертизи не є єдиним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев.

У матеріалах справи міститься також розрахунок розміру шкоди, проведеної провідним інженером з охорони і захисту лісів ДП "Івано-Франківський лісгосп". Розмір шкоди становить 10978131 гри, що співпадає із сумою шкоди, визначеною експертом.

З урахуванням вищевикладеного, твердження відповідача щодо неналежності та недопустимості висновку експерта №2444/20-28/2726/20-28 складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні є безпідставними.

Також, посилання відповідача на те, що висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки він проведений без натурного обстеження місця спричиненої шкоди та перевірки фактичних відомостей на підставі яких було здійснено розрахунок, згідно висновків викладених у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №907/449/22, не береться до уваги судом, з огляду на не релевантність (подібність) обставин до обставин встановлених судом у даній справі.

Так, у справі № 907/449/22 судом відмовлено у задоволені позову у зв`язку з тим, що під час огляду місця події не надано оцінку деревам, а саме стану (сироростуче/сухостій), породи, розміри пнів.

У вказаній постанові судом зазначено: "Однак, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано під час апеляційного перегляду справи, для обчислення розміру шкоди було взято за основу відомості незаконно зрубаних дерев складені інспектором, в яких зазначені, порода дерева та діаметри пнів, проте, у вказаних відомостях відсутня інформація про ознаку зрубаних дерев та дані про вимірювальний пристрій яким проводились заміри".

При цьому, у справі що розглядається, актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 18.07.2020 та протоколом огляду місця події від 22.07.2020 встановлено стан, кількість зрубаних дерев та їх діаметр. Розмір шкоди підтверджується не тільки висновком експерта, а і відомістю складеною провідним інженером з охорони і захисту лісу ДП "Івано-Франківське лісове господарство". Розрахунок проведено щодо кожного окремого виявленого дерева на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Таким чином, суд оцінивши висновок експерта як доказ разом із іншими наявними в матеріалах справи доказами, за правилами встановленими статтею 86 цього Кодексу, дійшов висновку, що судова інженерно-екологічна експертиза проведена в рамках кримінального провадження №12020090250000327 є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев.

Доводи відповідача про те, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції відхиляються судом, оскільки факт порушення природоохоронного законодавства може підтверджуватися не тільки результатами перевірки Державної екологічної інспекції, а й іншими доказами.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, викладено висновок: "такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності".

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3 ст. 86 ГПК України).

Також суд зазначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

При цьому, відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності. Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою існує причинний зв`язок, відсутності вини відповідача суду не доведено.

Положеннями статей 13-14 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За встановлених судом обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 53, 73, 74, 77-79, 86, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство" про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 109781,29 грн - задовольнити.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул.Шота Руставелі, 9 А, м. Київ, 01601 (ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство", вул. Василіянок, буд. 48, м. Івано-Франківськ, 76019 (ідентифікаційний код 45013528) на користь Івано-Франківської міської ради, вул.Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, 76004 (ідентифікаційний код 33644700) 109781 (сто дев`ять тисяч сімсот вісімдесят одну) грн 29 коп. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, шляхом перерахування коштів на рахунок фонду охорони навколишнього природного середовища Івано-Франківської міської територіальної громади, р/р UА918999980333189331000009612, отримувач: ГУК в Івано-Франківській області, Івано-Франківська міська територіальна громада/24062100, код ЄДРПОУ 37951998, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.).

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул.Шота Руставелі, 9 А, м. Київ, 01601 (ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Івано-Франківське лісове господарство", вул. Василіянок, буд. 48, м. Івано-Франківськ, 76019 (ідентифікаційний код 45013528) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури, вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., 76018 (ідентифікаційний код 03530483) (отримувач: ЄДРПОУ 03530483, рахунок (IBAN) UA668201720343120001000003924 в Держказначейській службі України, м. Київ, МФО 820172) 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.12.2024.

Суддя Неверовська Л. М.