Рішення

від 11.12.2024 по справі 911/2657/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. м. Київ

Справа № 911/2657/24

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариство «Укртелеком» до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про стягнення 365 109,25грн, за участі представників від:

позивача Чорноморець Я.А. (довіреність від 09.01.2024 №9249);

відповідача Качалов В.О. (положення, посадова інструкція, розпорядження №368 від 05.06.2023)

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укртелеком» (далі позивач, АТ «Укртелеком») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради (далі відповідач, УСЗН ВК ФМР) про стягнення 365 109,25грн, з яких: 332 479,15грн борг по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2023 по 31.12.2023; 21 145,20грн втрати від інфляції за період з 02.03.2023 по 01.10.2024; 11 484,90грн - 3% річних за період 02.03.2023 по 01.10.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на не виконання відповідачем передбачених законом обов`язків з відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги (т.1 а.с.1-7).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2024 судом відкрито провадження у справі за відповідним позовом, відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Укртелеком» про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 06.11.2024 о 14:30, а також встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позов (т.1 а.с.247-249).

Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін 14.10.2024 о 16:21, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (т.1 а.с.250, 252).

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам - 14.10.2024.

25.10.2024 відповідач, з дотриманням встановленого судом строку, через систему «Електронний суд» подав відзив на позов, у якому просить у задоволенні позову відмовити (т.2 а.с.1-4).

Відхиляючи заявлені вимоги відповідач посилається на те, що не є особою, яка має відповідати за заявленим позовом, оскільки:

-з 01.12.2022 втратив право на здійснення відшкодування пільг громадянам, а відповідні повноваження передані органам Пенсійному фонду України;

-у спірний період не отримував державних субвенцій до місцевого бюджету для відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги та Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» такі видатки не передбачені;

-належним відповідачем у спірних відносинах є держава, а відповідач не є державним органом, а належить до органів місцевого самоврядування.

29.10.2024 від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів, у якому позивач вказав, що неможливість подання таких доказів в установлений строк обумовлена тим, що відповідних документів не існувало на момент звернення до суду з позовом (т.2 а.с.51).

31.10.2024 позивач, до встановлення судом строку для подання відповідної заяви по суті, через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив (т.2 а.с.54-59), у якій вказує, що:

- посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 є помилковим, оскільки електронні комунікаційні послуги (телекомунікаційні послуги) не входять до складу житлово-комунальних послуг;

- відповідач як орган, який є розпорядником коштів на відшкодування вартості послуг зв`язку, зобов`язаний компенсувати позивачу надання встановлених державою пільг на таку послугу;

- у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 відповідач є структурним підрозділом з питань соціального захисту населення виконавчих органів, який уповноважений збирати, систематизувати, зберігати, вносити зміни та/чи уточнення до інформації про пільговиків, яка міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають праву на пільги;

- зобов`язання відповідача з оплати таких послуг виникають безпосередньо з положень Законів, які встановлюють соціальні пільги, а не з Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік»;

- з 01.01.2021 за результатами завершення адміністративно-територіальної реформи держава передала функції та фінансові ресурси органам місцевого самоврядування щодо соціального забезпечення верст населення на території відповідної громади.

04.11.2024 відповідач, до встановлення судом строку для подання відповідної заяви по суті, через систему «Електронний суд» подав заперечення (т.2 а.с.61-64), у якому позивач вказує, що:

- держава поклала виконання функцій із забезпеченням відшкодування витрат на соціальні пільги на органи державної влади, водночас, відповідач є органом місцевого самоврядування;

- органи Пенсійного фонду України безпосередньо з 01.12.2022 займається питанням отримання окремими громадянами пільг з оплати послуг зв`язку;

- відповідач не здійснює ведення та перегляд Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги.

06.11.2024 судом прийнято ухвали, занесені до протоколу підготовчого засідання (т.2 а.с.113-116), якими: прийнято додаткові докази, оскільки визнано причини неподання їх у встановлений строк поважними; прийнято відповідь на відзив та заперечення; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2024 о 16:00.

Задовольняючи клопотання позивача про долучення доказів, суд виходив з того, що відповідні докази одержані позивачем вже після закінчення строку, встановленого ч.2 ст.80 ГПК України, - після подання позову.

Відповідь на відзив та заперечення прийняті судом, оскільки реалізація права на подання таких заяв по суті до встановлення судом у підготовчому засіданні відповідниї строків, як визначено п.12 ч.2 ст.182 ГПК України, не порушує прав учасників.

Підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.2 ст.185 ГПК України, у зв`язку із виконанням завдань підготовчого провадження.

02.12.2024 судом заслухано вступне слово сторін, досліджено подані сторонами докази та ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 02.12.2024, на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 14:00 11.12.2024 (т.2 а.с.136-138).

Під час розгляду справи по суті позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, відповідач у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

Листом від 06.11.2022 №82і250/58-2574 позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення договору про відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян (т.1 а.с.240-242). Направлення такого листа з проектом договору відповідачу підтверджено: описом вкладення у цінний лист №0504514265338, який отриманий відповідачем про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.244,зворот-245). Відповідний договір, сторонами не підписаний; в процесі розгляду даної справи доказів, які б свідчили про факт його укладення, суду не надано.

У позовній заяві позивач вказує, що з січня 2023 року по грудень 2023 року як оператор телекомунікацій надавав телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) населенню м. Фастова Київської області на пільгових умовах і витрати, понесені внаслідок надання таких послуг, склали 332 479,15грн, про що ним складені розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за період з січня 2023 року по грудень 2023 року, з визначенням категорії пільг, кількості абонентів та загального розміру, а саме:

-за січень 2023 року у розмірі 29 436,07грн (т.1 а.с.14-21);

-за лютий 2023 року у розмірі 28 171,12грн (т.1 а.с.29-35);

-за березень 2023 року у розмірі 27 139,71грн (т.1 а.с.42-48);

-за квітень 2023 року у розмірі 26 786,22грн (т.1 а.с.56-62);

-за травень 2023 року у розмірі 26 875,54грн (т.1 а.с.69-75);

-за червень 2023 року у розмірі 31 173,74грн (т.1 а.с.83-89);

-за липень 2023 року у розмірі 30 208,62грн (т.1 а.с.96-108);

-за серпень 2023 року у розмірі 28 375,93грн (т.1 а.с.114-126);

-за вересень 2023 року у розмірі 28 242,69грн (т.1 а.с.132-144);

-за жовтень 2023 року у розмірі 26 128,45грн (т.1 а.с.150-161);

-за листопад 2023 року у розмірі 25 054,51грн (т.1 а.с.167-178);

-за грудень 2023 року у розмірі 24 886,55грн (т.1 а.с.184-195).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача щодо відшкодування витрат за надані послуги зв`язку на пільгових умовах за період з січня-грудень 2023 року листами від: 31.01.2023 вих.№82і250/58-305 (т.1 а.с.12), 06.03.2023 вих.№82і250/58-541 (т.1 а.с.27); 06.04.2023 вих.№82і250/58-806 (т.1 а.с.40), 06.05.2023 вих.№80D482.04-18/16 (т.1 а.с.54), 06.06.2023 вих.№80D482.04-35/16 (т.1 а.с.67), 30.07.2023 вих.№80D482.04-66/16 (т.1 а.с.81), 06.08.2023 вих.№80С914.012-1/16 (т.1 а.с.94), 06.09.2023 вих.№80С914.012-35/16 (т.1 а.с.112), 06.10.2023 вих.№80С914.012-49/16 (т.1 а.с.130), 06.11.2023 вих.№80С914.012-93/16 (т.1 а.с.148), 06.12.2023 вих.№80С914.012-119/16 (т.1 а.с.165), 10.01.2024 вих.№80С914.012-01/16 (т.1 а.с.182).

В якості доказів направлення зазначених листів, позивачем надані докази:

- опис вкладення у цінний лист №0504538223733 та список відправлень від 15.02.2023 (т.1 а.с.22-25) щодо направлення листа від 31.01.2023 вих.№82і250/58-305;

- опис вкладення у цінний лист №0504546983372, список відправлень та фіскальний чек від 15.03.2023 (т.1 а.с.36-38) щодо направлення листа від 06.03.2023 вих.№82і250/58-541;

- опис вкладення у цінний лист №0504558259424, список відправлень та фіскальний чек від 12.04.2023 (т.1 а.с.49-52) щодо направлення листа від 06.04.2023 вих.№82і250/58-806;

- опис вкладення у цінний лист №0504567125554, список відправлень та фіскальний чек від 10.05.2023 (т.1 а.с.63-65) щодо направлення листа від 06.05.2023 вих.№80D482.04-18/16;

- опис вкладення у цінний лист №0504577167409, список відправлень та фіскальний чек від 12.06.2023 (т.1 а.с.76-79) щодо направлення листа від 06.06.2023 вих.№80D482.04-35/16;

- опис вкладення у цінний лист №0504586611770, список відправлень та фіскальний чек від 11.07.2023 (т.1 а.с.90-92) щодо направлення листа від 30.07.2023 вих.№80D482.04-66/16;

- опис вкладення у цінний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0504595712660 (т.1 а.с.109-110) щодо направлення та отримання відповідачем листа від 06.08.2023 вих.№80С914.012-1/16;

- опис вкладення у цінний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0505106037552 (т.1 а.с.127-128) щодо направлення та отримання відповідачем листа від 06.09.2023 вих.№80С914.012-35/16;

- опис вкладення у цінний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0505115072263 (т.1 а.с.145-146) щодо направлення та отримання відповідачем листа від 06.10.2023 вих.№80С914.012-49/16;

- опис вкладення у цінний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0505126678597 (т.1 а.с.162-163) щодо направлення та отримання відповідачем листа від 06.11.2023 вих.№80С914.012-93/16;

- опис вкладення у цінний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0505138081383 (т.1 а.с.179-180) щодо направлення та отримання відповідачем листа від 06.12.2023 вих.№80С914.012-119/16;

- опис вкладення у цінний лист №0505147300489 (т.1 а.с.196) щодо направлення листа від 10.01.2024 вих.№80С914.012-01/16.

До вказаних листів, як вбачається з їх змісту та поданих описів вкладення, позивач долучав акті звірки розрахунків за послуги зв`язку пільговим категоріям населення (т.1 а.с.13, 28, 41, 55, 68, 82, 95, 113, 131, 149, 166, 183); вказані акти відповідачем не підписані.

Листами від 11.05.2023 №427, 04.07.2023 №568 відповідач повідомив позивача про неможливість погодження поданих актів звірок та розрахунків видатків з посиланням на відсутність правових підстав для їх підписання, через відсутність виділених державних субвенцій на відшкодування пільг з надання телекомунікаційних послуг (т.1 а.с.198-201).

Також, листами від 19.07.2023 вих.№588, 22.12.2023 вих.№1135 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для підписання актів звірки та погодження розрахунків видатків, у зв`язку із тим, що виключно держава відповідає за встановлені нею пільги, а органи місцевого самоврядування без отримання стовідсоткового фінансування на такі пільги, не можуть забезпечувати відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги на території Фастівської громади (т.1 а.с.202-204; т.2 а.с.18-20).

Листом від 24.11.2023 за вих.№999 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для погодження розрахунків видатків та підписання акту звіряння розрахунків, у зв`язку із відсутністю у державному бюджеті України на 2023 рік державних субвенцій для місцевих бюджетів для відшкодування позивачу надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріями громадян (т.2 а.с.14-16). В якості доказів направлення такого листа відповідачем надано фіскальний чек від 24.11.2023 (т.2 а.с.17).

25.01.2024 відповідач направив позивачу лист від 25.01.2024 №57, яким повідомив про відсутність правових підстав для погодження розрахунків видатків та підписання актів звірки у зв`язку із відсутністю у державному бюджеті України на 2024 рік державних субвенцій на відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги пільговим категоріям осіб (т.2 а.с.22-24). Відправлення такого листа підтверджується долученим до матеріалів справи фіскальним чеком від 25.01.2024 (т.2 а.с.25).

Позивач під час розгляду справи не оспорював факти отримання ним вищевказаних листів відповідача.

Фінансовим відділом Виконавчого комітету Фастівської міської ради листом від 16.10.2024 вих.№2-10/98 повідомлено відповідача, що за період з 2023-2024 роки державні субвенції для відшкодування витрат за надані послуги зв`язку не виділялися (т.2 а.с.26).

Відповідно до листів від 01.08.2023 вих.№10575/0/2-23/56, від 20.05.2024 №1939/0/290-24/56 Міністерство соціальної політки України повідомило позивача, що органи соціального захисту населення мають доступ до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери та можуть здійснювати верифікацію даних про пільговиків (т.1 а.с.10-11). У листі від 03.04.2024 вих.№2600-0703-5/70099 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на запит позивача повідомило, що розпорядником Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, є Міністерство соціальної політики України (т.1 а.с.11,зворот).

Відповідно до претензії від 21.05.2024 №11/40 позивач вимагав від відповідача відшкодувати витрати за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги за період з січня по грудень 2023 року у розмірі 332 479,15грн (т.1 а.с.208).

В якості доказів направлення вказаної претензії надано фіскальний чек від 21.05.2024 про прийняття для відправлення поштового відправлення №1750004392062, яке, як вбачається з відомості з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта», вручено адресату 28.05.2024 (т.1 а.с.211).

У відповідь на претензію відповідач листом від 22.05.2024 за вих.№426 повідомив позивача про відсутність правової можливості відшкодувати позивачу 332 479,15грн, оскільки Закон України «Про державний бюджет України на 2023» не передбачає державних субвенцій міським бюджетам на відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги (т.1 а.с.212-214).

Також, до позовної заяви позивач долучив лист від 07.10.2022 вих.№82і250/58-2552, який адресований начальнику управління соціального захисту населення Фастівської МР, та від 30.04.2023 вих.№80D482.04-2А, що адресований керівнику структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, якими повідомлено про розмір абонентської плати у тарифному плані «домашній базовий», «домашній безлімітний» та «простий», а також плату за встановлення телефонного апарату (т.1 а.с.215-216). Доказів направлення таких листів саме відповідачу не надано; описи вкладень до поштових відправлень №№0504508588141, 0504514265338, які надав позивач, не підтверджують направлення таких листів, оскільки в описах вкладень до таких відправлень зазначені листи з іншими реквізитами (82і250/58-2351 та 82і250/58-2574). Окрім того, наявність лише самого опису вкладення без надання розрахункового документу щодо прийняття такого відправлення (фіскального чеку, поштової накладної тощо) не може підтверджувати факт направлення листа №82і250/58-2351 особі, якій такий лист адресований (т.1 а.с.217-218). Отже, позивач не довів факту направлення листа 82і250/58-2351 відповідачу.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку відшкодувати витрати за надані позивачем телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги у спірний період, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення відповідного обов`язку.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 ЦК України).

Так, позивач у справі - АТ «Укртелеком» у 2023 році був оператором телекомунікації, що внесений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації та здійснював надання відповідних послуг в т.ч. фізичним особам, які мають пільги з оплати таких послуг відповідно до чинного законодавства.

Метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, у позивача виникло право на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 10.04.2018 у справі №927/291/17, 17.04.2018 у справі №906/621/17, 23.10.2019 у справі №911/1924/18 (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян).

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та Законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон №2017-III).

Відповідно до ст.1 Закону №2017-III державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 Закону №2017-III унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (ст.18 Закону №2017-III).

У ст.19 Закону №2017-III поділено соціальні гарантії на обов`язкові та додаткові.

Так, відповідно до ч.2 цієї статті державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, водночас ч.3 вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону №2017-III надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Пільги на послуги зв`язку, які надані у спірний період позивачем, для відповідних категорій громадян визначені рядом Законів України, а саме: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п.19 ч.1 ст.12, ч.6 ст.12, ч.6 ст.13, п.10 ч.1 ст.13, п.18 ч.1 ст.14), «Про жертви нацистських переслідувань» (п.18 ч.1 ст.61, п.10 ч.1 ст.62, п.17 ч.1 ст.63, п.19 ч.1 ст.64), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (п.11 ч.1, ч.2 ст.20, п.1 ч.1, ч.2, 3 ст.21), «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (п.6 ч.1 ст.6 та ч.3 ст.7), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (аб.2 ч.5 ст.12), «Про охорону дитинства» (п.4 ч.3 ст.13)

Згідно положень вказаних Законів фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією Законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з ч.1 ст.140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст.143 Конституції України та ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

В силу ч.3 ст.142 Конституції України: держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування; витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пп. «а» п.1 ч.1 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Встановлення органами місцевого самоврядування додатково, тобто до встановлених законодавством, гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями органу місцевого самоврядування, які можуть фінансуватися виключно з місцевого бюджету або благодійних надходжень.

Зазначене відповідає положенням ч.3 ст.19 Закону України Закону №2017-III щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Водночас відповідно до пп. «є» п.9 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п.5 ч.2 ст.67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Як вбачається з матеріалів справи пільги, з урахуванням яких позивач у спірному періоді надавав телекомунікаційні послуги, встановлені законом, а не рішенням місцевого органу самоврядування; доказів прийняття органом місцевого самоврядуванням рішень про встановлення таких пільг та програм їх фінансування із місцевого бюджету не надано.

Можливість здійснення такого фінансування місцевими бюджетами всіх рівнів не означає наявність у відповідача обов`язку фінансування надання відповідних пільг, так як відповідні пільги запроваджені державою та обов`язок відшкодувати надання відповідних, встановлених державою пільг, у органу місцевого самоврядування виникає лише за наявності субвенцій з держбюджету або прийняття органом місцевого самоврядування програм щодо такого фінансування.

Положення п.6 ст.92 Конституції України та вищенаведених статей Закону №2017-III у сукупності свідчать про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб`єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації (відповідних висновок викладений у п4.10 поставнови Верховного Суду від 06.10.2023 у справі №916/426/23),

Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п.6 ч.1 ст.116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб`єктів, які зобов`язані фінансувати такі пільги, наведена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, 01.02.2022 у справі №904/141/20, 27.07.2022 у справі №904/7875/21, 09.06.2023 у справі №916/3938/21, 06.10.2023 у справі №916/426/23 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.

Вирішальним для вирішення питання за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися відшкодування наданих послуг є встановлення органу, який прийняв рішення щодо введення відповідних пільг.

Перебування споживачів-пільговиків послуг зв`язку на території діяльності відповідача за відсутністю доказів надання субвенцій місцевому бюджету щодо фінансування відшкодування витрат оператора зв`язку з надання пільг, встановлених Законами України, або прийняття органом місцевого самоврядування рішення про фінансування таких пільг не є достатньою підставою для виникнення у відповідача зобов`язання з відшкодування відповідних витрат позивача на надання відповідних пільг.

Натомість, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, стороною зобов`язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради не може бути боржником за таким зобов`язанням, тобто не є належним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічні висновки щодо належного відповідача у відносинах з відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги викладені у постановах Верховного Суду від: 07.08.2023 у справі №922/1418/22; 28.09.2023 у справі №916/2523/22; 06.10.2023 у справі №916/429/23).

При цьому, заміна неналежного відповідача належним здійснюється виключно за заявою відповідача, що визначено ч.2 ст.48 ГПК України, в силу якої, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Разом з тим, в процесі розгляду відповідної справи, позивачем не заявлялися клопотання про заміну неналежного відповідача, належним.

За таких обставин вимоги, заявлені позивачем до УСЗН ВК ФМР, в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 332 479,15грн задоволенню не підлягають. Також не підлягають задоволенню і вимоги позивача, заявлені до відповідача, щодо стягнення 21145,20грн втрат від інфляції та 11 484,90грн 3% річних, нарахованих на основний борг за який відповідач не відповідає.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по оплаті позову судовим збором у розмірі 5 476,64грн, понесені позивачем, підлягають покладенню на позивача, враховуючи відмову у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Акціонерного товариства «Укртелеком» (ідентифікаційний код 21560766; 01601, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 18) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради (ідентифікаційний код 03193620; 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Небесної Сотні, буд. 8) про стягнення 332 479,15грн боргу по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 21 145,20грн втрат від інфляції, 11484,90грн - 3% річних.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.12.2024.

Суддя А.Р. Ейвазова