Рішення

від 18.12.2024 по справі 914/1500/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2024 Справа № 914/1500/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Приватного підприємства «КІВШСЕРВІС»

до відповідача: Фірми Stehr Baumaschinen GmbH

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 13 835,40 Євро.

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «КІВШСЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення суми основного боргу в розмірі 13 835,40 Євро.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.05.2023р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначити на 22.12.2023р. (резервна дата 20.12.2023р.), провадження у справі зупинити до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про вручення виклику до суду чи інших документів.

Процесуальні дії суду відображено в ухвалах, постановлених судом.

13.03.2024р. суд постановив ухвалу, зокрема, про призначення судового засідання (визначено також резервну дату) та одночасно зупинення провадження у справі.

05.06.2024 року судом надіслано прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів до Центрального органу землі Гессен Федеративної Республіки Німеччина для вручення відповідачу.

Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017р. (остаточне 03.01.2018р.), принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.

Відповідно до ч.2 ст.15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.12.2024р., у зв`язку з призначенням справи до розгляду на 18.12.2024р. (резервна дата), провадження у справі поновлено.

Станом на 18.12.2024р. підтвердження про вручення за кордоном судових або позасудових документів на адресу Господарського суду Львівської області не надходило.

В судовому засіданні 18.12.2024 року представники сторін участі не прийняли.

17.12.2024р. через систему «Електронний суд» від представника позивача поступило клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суть спору:

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за укладеним договором, в частині оплати поставленого товару.

Позиція позивача:

В обґрунтування підстав поданого позову позивач покликається на неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання по сплаті коштів за отриманий товар - подрібнювача STEHR SUZ 300 Serial №25004.

Позиція відповідача:

Відповідач відзиву на позов не подав.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

27.05.2020р. між ПП «КІВШСЕРВІС» (позивач, продавець) та Фірма Stehr Baumaschinen GmbH (відповідач, покупець) укладений договір №3.20.

Згідно з умовами п.1.1 та п.1.2 договору, продавець зобов`язується виготовити і передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити за нього на умовах цього Договору. Предметом договору є товари, що зазначені в рахунках.

Відповідно до п.2.4 та п.2.5 договору, оплата за товар, що поставляється здійснюється перед відвантаженням, на умовах передоплати в розмірі 100% вартості товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На виконання своїх зобов`язань позивач виготовив та здійснив поставку подрібнювача STEHR SUZ 300 Serial №25004 відповідачу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №0001060 від 05.07.2022р. та митною декларацією №UA209 150/2022/009432 від 11.07.2022р.

Відповідно до рахунку №26.22 від 05.07.2022р., вартість подрібнювача STEHR SUZ 300 Serial №25004 - 90 000 євро.

Відповідач, у свою чергу, відповідно до виписки з банківського рахунку від 24.04.2023р., 04.08.2022р. здійснив часткову оплату товару у розмірі 76 164,6 євро.

За твердженням позивача, станом на момент подання позову, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 13 835,40 євро.

Рахунок №1044523 від 29.07.2022р. відповідач надіслав позивачу для обrрунтування понесених витрат на поставлений товар та недоплаченої суми коштів.

Сторонам не вдалося врегулювати спір шляхом переговорів у досудовому порядку.

Відповідно до п.7.1 договору, у випадку недосягнення згоди в переговорах, усі спори будуть розглянуті в господарському суді за місцем реєстрації продавця згідно з діючим законодавством України відповідно до правил і процедур провадження справ в цьому суді, рішення його є остаточним для обох сторін.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області (враховуючи місце реєстрації продавця) про стягнення суми заборгованості у розмірі 13835,40 євро з відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності можуть розглядатися судами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.377 ГК України, зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.382 ГК України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Договір №3.20 від 27.05.2020р., як зовнішньоекономічний договір, визначає права та обов`язки сторін спору.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема, з договорів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п.2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено факт виконання позивачем зобов`язання з поставки відповідачу через митний кордон України подрібнювача STEHR SUZ 300 Serial №25004, вартістю 90 000 євро, який не спростовано відповідачем.

Натомість, відповідач за отриманий товар розрахувався частково в результаті чого заборгованість за поставлений товар склала 13 835,40 євро.

Отже, оскільки позивачем було належним чином виконано умови договору в частині поставки відповідачу товару, а відповідачем не було повністю оплачено такий товар, про отримання котрого він не заперечив, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 13835,40 євро основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній сумі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 року за №2473-VIII, фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

П.2.2 договору передбачено, що валюта договору- EUR.

За змістом статей 192 та 524 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Як зазначалось, вартість договору визначена сторонами у євро.

У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №761/12665/14-ц визначено, що суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті, суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

За ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Позивач використав належний спосіб захисту свого порушеного права та його відновлення відповідно до приписів ст.ст. 15-16 ЦК України.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати за отримай товар настав, доказів його оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час ухвалення рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно позивачем доведено факт порушення відповідачем умов договору належними та достатніми доказами, відтак позовна вимога про стягнення 13 835,40 євро основного боргу підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №КС00000523 від 27.04.2023р. на суму 8 500,00 грн.

Водночас, суд звертає увагу позивача, що згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судовий збір», за подання позову у цій справі позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 8 332,47 грн., то переплачена сума судового збору за подання позовної заяви у цій справі становить 167,53 грн., проте, враховуючи те, що позивачем, станом на момент ухвалення рішення у цій справі не подано, передбаченого ст.7 Закону України «Про судовий збір», клопотання, питання про повернення зазначеної суми судового збору, судом не вирішується.

З підстав наведеного, розподілу між сторонами підлягає 8 332,47 грн., сплаченого позивачем судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення, позивачем суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору в сумі 8 332,47 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фірми Stehr Baumaschinen GmbH (місцезнаходження: Am Johannesgarten 5, 36318, Schwalmtal; Nummer der Firma: НRВ 5179; Ust-ID-Nr: DE 22 42 64 113) на користь Приватного підприємства «КІВШСЕРВІС» (місцезнаходження: Україна, 80500, Львівська обл., Буський р-н, місто Буськ, вулиця Довбуша, будинок 14 Г; ідентифікаційний код 36763419) заборгованість у розмірі 13 835,40 Євро та 8 332,47 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 23.12.2024 р.

СуддяКороль М.Р.