Рішення

від 19.12.2024 по справі 916/1271/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1271/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (код ЄДРПОУ 00152307, 39610, Полтавська обл., м. Кременчуг, вул. Свіштовська, 3)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" (код ЄДРПОУ 31886323, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Північна, 2)

про стягнення 7367975, 58 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Ольга Коломієць

від відповідача: не з`явився

Позивач Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про стягнення 7367975, 58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №575/2/2118 від 25.08.2021 в частині оплати бензолу нафтового, виробництва ПАТ "Укртатнафта".

Одночасно з поданням позову позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить накласти арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" в межах суми позову в розмірі 7367975,58 грн.

Ухвалою від 28.03.2024 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про забезпечення позову у справі №916/1271/24 та накладено арешт на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" в межах суми позову в розмірі 7367975 грн. 58 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області суду від 29.03.2024 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 25.04.2024 та вирішено інші процесуальні питання.

22.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

25.04.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги підготовче засідання, призначене на 25.04.2024, не відбулося.

Ухвалою від 25.04.2024 підготовче засідання було призначено на 09.05.2024.

29.04.2024 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, 29.04.2024 та 06.05.2024 - заяви про поновлення строку на подання відзиву та зустрічної позовної заяви.

06.05.2024 відповідачем подано до суду заперечення. Також, в означеному запереченні відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій до 275295,97 грн.

Ухвалою від 06.05.2024 відмовлено Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" у поновленні строку для подання зустрічної позовної заяви та повернуто заявнику зустрічну заяву без розгляду.

Ухвалою від 09.05.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 27.06.2024, відкладено підготовче засідання на 30.05.2024.

15.05.2024 відповідач звернувся до суду із заявою про зустрічне забезпечення, яка ухвалою від 17.05.2024 була прийнята до розгляду в судовому засіданні 24.05.2024.

20.05.2024 позивачем подано заперечення на заяву відповідача про зустрічне забезпечення.

Ухвалою від 24.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про застосування заходів зустрічного забезпечення.

30.05.2024 відповідач звернувся до суду із клопотанням про призначення комплексної судової економічно-товарознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 30.05.2024 здійснено зміну найменування позивача з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"; прийнято клопотання Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про призначення експертизи до розгляду; відкладено підготовче засідання на 20.06.2024 та вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою від 20.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про призначення комплексної судової економічно-товарознавчої експертизи, постановлено провести підготовче провадження у справі №916/1271/24 впродовж розумного строку та відкладено підготовче засідання у справі на 04.07.2024.

04.07.2024 відповідачем повторно подано до суду зустрічну позовну заяву.

В судовому засіданні 04.07.2024 було оголошено перерву до 17.07.2024.

08.07.2024 відповідач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви.

Ухвалою від 09.07.2024 відмовлено Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" у поновленні строку для подання зустрічної позовної заяви, зустрічну позовну заяву повернуто заявнику.

16.07.2024 на електронну пошту суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача.

Ухвалою від 16.07.2024 зустрічну позовну заяву було повернуто заявнику без розгляду.

В судовому засіданні 17.07.2024 було оголошено перерву до 18.07.2024.

Ухвалою від 18.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 11.09.2024.

В судовому засіданні 11.09.2024 оголошено перерву до 18.09.2024.

11.09.2024 до суду від Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов запит (ухвала) про направлення до суду апеляційної інстанції матеріалів справи №916/1271/24 у зв`язку з надходженням від Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2024.

Ухвалою від 12.09.2024 зупинено провадження у справі №916/1271/24 до розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2024 та повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.11.2024 поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 04.12.2024.

04.12.2024 відповідач звернувся до суду із заявою про зменшення заявлених позивачем сум інфляційних витрат та 3% річних, відповідно до якої просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 564145,48 грн., 248680,23 грн. 3% річних та 908053,15 грн. пені, розрахованих за період з 02.10.2022 по 20.03.2024.

В судовому засіданні 04.12.2024 було оголошено перерву до 19.12.2024.

До початку судового засідання 19.12.2024 від відповідача надійшли клопотання: про зупинення провадження у справі, про витребування доказів та відкладення судового засідання.

В судове засідання з`явилась представник позивача.

Судом ухвалено про залишення без задоволення клопотання про витребування доказів. При цьому судом враховано, що відповідно до положень ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. В даному випадку клопотання про витребування доказів подано до суду під час розгляду справи по суті, без клопотання про поновлення строку на його подання та без обґрунтування причин неможливості подання такого клопотання під час підготовчого провадження.

Також, судом залишено без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі, як таке, що подано без обґрунтуванням причин неможливості подання такого клопотання під час підготовчого провадження.

Крім того, судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Федоренка Ю.М. про відкладення судового засідання, оскільки судом були створені всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та обов`язків, вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи. При цьому судом враховано, що розгляд справи неодноразово відкладався, а затягування строку розгляду справи може призвести до порушення прав сторін; також, представник відповідача у своєму клопотанні не надав жодних належних та допустимих доказів, підтверджуючих ті обставини, на які він послався у ньому, та не надав обґрунтувань неможливості участі у судовому засіданні іншого представника відповідача.

При цьому суд зауважує, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Суд звертає увагу, що у делегуванні повноважень представництва інтересів у суді юридична особа не обмежена.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 19.12.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 25.08.2021 між Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Чорноморський паливний термінал" (покупець) було укладено Договір поставки №575/2/2118 (договір), згідно якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити бензол нафтовий (товар), виробництва ПАТ "Укртатнафта", для здійснення покупцем подальшого вивезення (поставки) за межі митної території України, на умовах, передбачених цим договором (п.1.1).

Згідно п.2.2, кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, становить 200,885 тонн (+/- 10%).

Товар вважається поставленим з моменту підписання акту приймання-передачі товару сторонами: щодо кількості - згідно з кількістю, зазначеною в акті приймання-передачі товару; щодо якості - згідно з паспортом якості постачальника (п.2.5).

Під актом приймання-передачі товару сторони розуміють акт, який підписаний сторонами, та містить кількість товару, поставленого постачальником покупцю, в резервуарах ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" (м. Чорноморськ) (п.2.6).

За умовами п.3.1 договору, постачальник поставляє, а покупець приймає товар на умовах ЕХW - резервуари ПрАТ " Чорноморський паливний термінал" (м. Чорноморськ). Передача товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі товару, які підписані сторонами. Право власності на товар та ризик його втрати (псування) переходять від постачальника до покупця з моменту підписання акта приймання-передачі товару.

Строк поставки товару - серпень 2021 року (п.3.2).

В розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо ціни товару та загальної вартості договору.

Так, відповідно до п. 4.1, ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється згідно з цим договором, є попередньою, і становить 30760,04 грн., в тому числі ПДВ.

Для її розрахунку сторони застосували середнє арифметичне значення котирувань серпня 2021, відомих на момент укладення договору, опублікованих у "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" під заголовками "European Assessments" "CIF ARA" "Weekly average" в графі "CIF ARA" для "Benzene" мінус дисконт у розмірі 66,00 дол. США за 1 метричну тонну, із перерахуванням в національну валюту України згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на 25.08.2021 (дата укладення договору) - 26,6718. Ціна розраховується без урахування ПДВ. ПДВ нараховується і сплачується у відповідності з чинним законодавством України і становить 20%.

Попередня загальна вартість товару на дату укладення договору (згідно ціни, зазначеної у п. 4.1) складає 5149359,53 грн. без урахування ПДВ, крім того ПДВ 20% -1029871,91 грн. Разом попередня загальна вартість товару становить 6179231,44 грн. (+/-10%), в тому числі ПДВ (п. 4.2 договору).

За виключенням випадку, передбаченого п.5.1.3 договору, ціна товару підлягає зміні у порядку, викладеному у пп.4.4 та 4.5 даного договору (п.4.3).

Згідно п.4.4, кінцева ціна товару розраховується після поставки партії товару і фіксується шляхом підписання сторонами Додаткової угоди.

Кінцева ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється згідно з цим договором, розраховується як середнє значення котирувань місяця, в якому покупцем здійснюватиметься вивезення (поставка) партії товару за межі митної території України, опублікованих в "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" під заголовками "European Assessments" "CIF ARA" "Weekly average" для "Benzene" мінус дисконт у розмірі 66,00 дол. США за 1 метричну тонну, і перераховується в національну валюту України згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на дату оформлення коносамента. Ціна розраховується без урахування ПДВ. ПДВ нараховується і сплачується у відповідності з чинним законодавством України і становить 20%.

У разі, якщо "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" опублікує поправки до раніше опублікованих котирувань, то кінцева ціна товару визначається з урахуванням коригувань.

Згідно п.5.1, оплата за товар здійснюється банківським переказом, наступним чином:

Оплата у розмірі 75% від загальної вартості кожної партії поставленого товару згідно з цим договором перераховується протягом 365 календарних днів від дати акту приймання-передачі товару згідно з рахунком, наданим постачальником. Оплата здійснюється виходячи з вартості однієї метричної тонни товару, встановленої в п. 4.1. даного договору (п.5.1.1).

Кінцевий (балансовий) платіж за товар, який бу поставлений (вивезений) покупцем за межі митної території України, сплачується покупцем протягом 365 календарних днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювалася поставка (вивезення) товару за межі митної території України проти надання постачальником балансового рахунка (п.5.1.2).

Відповідно до п.6.1, у разі невиконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

За умовами п.6.6, у разі порушення покупцем строків здійснення платежів, покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню в розмірі 0,03% від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний календарний день прострочення.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

25.08.2021 між ПАТ "Укртатнафта" та ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" складено та підписано Акт приймання-передачі щодо поставки товару - бензолу нафтового в кількості 200,885 тонн на загальну суму 6179231,44 грн.

Ціна за одну тонну склала 25633,37 грн.

Пунктом 2 цього Акту визначено, що ціна, визначена в цьому Акті, буде змінена відповідно до п. 4.4 вищевказаного договору.

01.10.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони встановили для товару, поставленого 26.09.2021 у кількості 200,885 метричних тонн, кінцеву ціну в розмірі 883,09 доларів США за одну метричну тонну, що в перерахунку в національну валюту України згідно з офіційним курсом НБУ на 26.09.2021 - дата коносамента (26,5272) становить 23425,91 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 4685,18 грн. Загальна ціна однієї метричної тони товару, поставленого 26.09.2021 у кількості 200,885 метричних тонн, становить 28111,09 грн. з ПДВ.

При цьому було змінено п. 4.4 договору та викладено у такій редакції:

"Кінцева ціна товару розраховується після поставки партії товару і фіксується шляхом підписання сторонами Додаткової угоди. Кінцева ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється згідно з цим договором, розраховується як середнє значення котирувань вересня 2021, опублікованих в "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" під заголовками "European Assessments" "CIF ARA" "Weekly average" для "Benzene" мінус дисконт у розмірі 66,00 дол. США за 1 метричну тонну, і перераховується в національну валюту України згідно з офіційним курсом, встановленим НБУ на дату оформлення коносамента.

Ціна розраховується без урахування ПДВ. ПДВ нараховується і сплачується у відповідності з чинним законодавством України і становить 20%.

У разі, якщо "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" опублікує поправки до раніше опублікованих котирувань, то кінцева ціна товару визначається з урахуванням коригувань".

01.10.2021 між сторонами було підписано Акт коригування ціни до акту приймання-передачі від 25.08.2021 до договору поставки №575/2118 від 25.08.2021, відповідно до якого

ціна поставки була визначена в сумі 5647096,72 грн. з ПДВ.

Як зазначає позивач, ПАТ "Укртатнафта" в 2021 році виставило відповідачу рахунок-фактуру №908211145 від 01.10.2021 на суму 5647096,72 грн. Але, враховуючи, що у зв`язку з ракетними обстрілами підприємства та відповідним переміщенням документів з території заводу докази направлення рахунків-фактур за 2021 рік не збереглися, ПАТ "Укртатнафта" 10.04.2023 засобами поштового зв`язку повторно направило даний рахунок-фактуру. Підтвердженням направлення є супровідний лист №38/10 765 від 04.04.2023, опис вкладення у цінний лист, поштова накладна №3961017069714 від 10.04.2023 та фіскальний чек від 10.04.2023.

Також позивач звертає увагу, що в Додатковій угоді №1 від 01.10.2021 визначена дата коносамента (товаророзпорядчого документу, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу) - 26.09.2021.

Таким чином, оплата товару повинна була бути здійснена на протязі 365 календарних днів від 01.10.2021 (дата акту коригування ціни, рахунку-фактури та перше число місяця, який є наступним за місяцем, в якому був вивезений товар за межі митної території України), а саме до 01.10.2022.

ПАТ "Укртатнафта" на адресу відповідача було направлено претензію №14/05-169 від 26.01.2023 з вимогою сплатити заборгованість за договором, що підтверджується описом вкладення, поштовою накладною №3961017023188 від 30.01.2023. Означена претензія залишена товариством без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що не отримував рахунку-фактури № 90821145 від 01.10.2021 упродовж 2021-2022 років, обставини направлення ПАТ "Укртатнафта" вперше рахунку-фактури про сплату вартості товару за договором поставки нафтопродуктів №575/2/2118 від 25.08.2021 не можуть вважатись встановленими, а відтак обов`язок товариства щодо сплати вартості товару до отримання відповідного рахунку-фактури не настав.

10.04.2023 ПАТ "Укртатнафта" на адресу ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" направлено лист від 04.04.2023 № 38-10-765, а також низку рахунків, зокрема, № 90821145 від 01.10.2021. Відтак, лише у квітні 2023 року після отримання рахунку-фактури № 90821145 від 01.10.2021 відповідач міг виконати свій обов`язок щодо сплати вартості бензолу нафтового у спосіб, що передбачений договором. Враховуючи, що договором у п. 3.3 не визначено строку оплати товару після отримання рахунку, обв`язок покупця з оплати рахунку на належні банківські реквізити ПАТ "Укртатнафта" з відповідним призначенням міг бути виконаний у семиденний строк після отримання листа від 04.04.2023 № 38-10-765 згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Таким чином, на переконання відповідача, наданий до позову розрахунок суми боргу за отриманий товар із застосуванням штрафних санкцій, обрахунок яких здійснено з 02.10.2022, складено позивачем помилково.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність його вини як умови для застосування штрафних санкцій та про безпідставність стягнення на користь позивача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, обрахованих з 02.10.2022, через їх необґрунтованість та виникнення внаслідок обставин, що не залежали від волі товариства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідача товар (бензол нафтовий), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити поставлений товар на умовах цього договору.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, оплату вартості поставленого товару в повному обсязі не здійснив.

Що стосується тверджень відповідача відносно того, що він не отримував протягом 2021-2022 років рахунок на оплату, отже не міг виконати свої зобов`язання у встановлений договором строк, суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку своєчасної оплати поставленого товару.

Суд враховує, що в Акті коригування ціни від 01.10.2021 сторонами було погоджено кінцеву вартість поставленого товару, отже відповідач був обізнаний про розмір заборгованості.

Також, в договорі поставки від 25.08.2021 сторонами було зазначено власні реквізити, отже, відповідачу були відомі банківські реквізити постачальника.

Крім того суд зауважує, що відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із засад цивільного законодавства є добросовісність. В свою чергу, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, будучи обізнаним про наявність заборгованості, відповідач не був позбавлений можливості вчинити всі залежні від нього дії щодо погашення останньої, навіть за відсутності рахунка на оплату.

Також, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Так, у численних заявах та клопотаннях до суду відповідач наполягав, що позивачем при визначенні кінцевої ціни товару не було враховано положення п.4.4 договору, а саме що стосується визначення кінцевої вартості товару за умови опублікування "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" поправок до раніше опублікованих котирувань.

Разом з тим, у запереченнях на клопотання відповідача про призначення у даній справі судової експертизи позивач зауважив, що ціна товару була визначена станом на дату оформлення коносамента - 26.09.2021, як то передбачено Додатковою угодою. Тобто, сторони добровільно погодили такий порядок формування ціни.

Так, були взяті до уваги наступні періоди котирувань та середнє значення котирувань за тиждень: 03.09.2021 - 956,31 долар США/тонну; 10.09.2021 - 967,05 долар США/ тонну; 17.09.2021 - 963,80 долар США/тонну; 24.09.2021 - 909,20 долар США/тонну. Середнє значення даних котирувань склало 949,09 долар США/тонна (956,31+967,05+963,80+909,20/4). За вирахуванням дисконту у розмірі 66,00 дол. США за 1 метричну тонну, кінцева ціна була визначена на рівні 883,09 долар США/тонна. Враховуючи курс долара станом на 26.09.2021 (дата коносаменту) на рівні 26,5272 грн. за 1 долар, ціна за 1 тонну бензолу склала 23425,91 грн. (26,5272*883,09), з ПДВ - 28111,09 грн.

Також, до означеного заперечення позивачем були додані публікації "Platts Europe Americas Petrochemical Scan" (т.3 а.с.52-56) за 01.10.2021, в яких відсутні поправки до котирувань за 03.09.2021, 10.09.2021, 17.09.2021, 24.09.2021. Тому жодних підстав для зміни кінцевої ціни не було.

За наведеного суд констатує, що загальна вартість поставки обрахована позивачем виходячи з ціни, визначеної в Додатковій угоді №1 від 01.10.2021, що є правомірним та узгоджено самими сторонами шляхом підписання наведеної Додаткової угоди та Акту коригування ціни від 01.10.2021.

За наведених обставин, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у спірний період на підставі договору у розмірі 5647096,72 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Окрім основної заборгованості позивач нарахував та заявив до стягнення 908053,15 грн. пені, 564145,48 грн. інфляційних втрат та 248680,23 грн. 3% річних.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216, ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Згідно з ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд враховує, що умовами п.5.1 договору визначено, що оплата за товар здійснюється банківським переказом, наступним чином:

Оплата у розмірі 75% від загальної вартості кожної партії поставленого товару згідно з цим договором перераховується протягом 365 календарних днів від дати акту приймання-передачі товару згідно з рахунком, наданим постачальником. Оплата здійснюється виходячи з вартості однієї метричної тонни товару, встановленої в п. 4.1 даного договору (п.5.1.1).

Кінцевий (балансовий) платіж за товар, який був поставлений (вивезений) покупцем за межі митної території України, сплачується покупцем протягом 365 календарних днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювалася поставка (вивезення) товару за межі митної території України проти надання постачальником балансового рахунка (п.5.1.2).

В Додатковій угоді №1 від 01.10.2021 визначена дата коносамента - 26.09.2021.

Таким чином, оплата товару повинна була бути здійснена на протязі 365 календарних днів від 01.10.2021 (дата акту коригування ціни, рахунку-фактури та перше число місяця, який є наступним за місяцем, в якому був вивезений товар за межі митної території України), а саме до 01.10.2022.

Позивачем нарахування пені, річних та збитків від інфляції здійснено за період з 02.10.2022 до 20.03.2024.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних збитків, суд зазначає, що останні здійснено арифметично правильно.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 564145,48 грн. інфляційних втрат та 248680,23 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд зазначає наступне.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 6.6 договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строків здійснення платежів, покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню в розмірі 0,03% від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний календарний день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що умовами договору сторони не передбачили можливості нарахування неустойки понад шість місяців.

Водночас, Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Статтею 232 ГК України, зокрема, встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписи ст.232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких обставин, з урахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, суд здійснив розрахунок пені та зазначає, що належною до стягнення сумою пені за період з 02.10.2022 по 30.06.2023 є 460803,09 грн. (5647096,72 x 0.03 x 272 : 100 = 460803,09 грн.).

Пеня у розмірі 447250,06 грн. нарахована позивачем необґрунтовано, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, 04.12.2024 відповідач звернувся до суду із заявою про зменшення заявлених позивачем сум інфляційних втрат, 3% річних та пені. Обґрунтовуючи заяву товариство зазначає, що загальний розмір нарахованих ПАТ "Укртатнафта" інфляційних втрат, 3% річних та пені становить більше 30% від основної суми боргу, отже стягнення цих складових з відповідача не може вважатись співмірним та справедливим.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові про можливість за наявності виняткових обставин зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних, проте звертає увагу, що у даній справі, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - 3 відсотки.

Таким чином, судом не встановлено відповідних обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

Розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).

При цьому, суд звертає увагу на те, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22.

Отже, у клопотанні відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних суд відмовляє.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені, суд виходить з наступного.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно, вказане питання віршується судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, за приписами якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).

Суд враховує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази понесених позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за спірним договором або погіршення матеріального стану саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов цього договору.

В розрізі зазначеного вище суд вважає необхідним вказати на те, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги відсутність підтверджених доказами збитків позивача у спірних правовідносинах та у порівнянні з розміром заявленої до стягнення суми несплачених платежів, що не відповідає стимулюючій суті неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені до 310025,61 грн. (здійснивши її розрахунок за шість місяців, тобто за період з 02.10.2022 по 02.04.2023 - 5647096,72 x 0.03 x 183 : 100= 310025,61 грн.) і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Так з відповідача підлягає стягненню 5647096,72 грн. основної заборгованості, 310025,61 грн. пені, 564145,48 грн. інфляційних втрат, 248680,23 грн. 3% річних.

У задоволенні вимог в частині 447250,06 грн. пені суд відмовляє у зв`язку з їх необґрунтованістю, в сумі 150777,48 грн. пені - у зв`язку із зменшенням вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

В свою чергу, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

З огляду на викладене, судовий збір за вимогами, у задоволенні яких відмовлено у зв`язку з їх необґрунтованістю, покладається на позивача. Судовий збір за вимогами в частині пені, зменшеної судом, покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" (код ЄДРПОУ 31886323, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Північна, 2) на користь Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (код ЄДРПОУ 00152307, 39610, Полтавська обл., м. Кременчуг, вул. Свіштовська, 3) - 5647096 (п`ять мільйонів шістсот сорок сім тисяч дев`яносто шість ) грн. 72 коп. основної заборгованості, 310025 (триста десять тисяч двадцять п`ять) грн. 61 коп. пені, 564145 (п`ятсот шістдесят чотири тисячі сто сорок п`ять) грн. 48 коп. інфляційних втрат, 248680 (двісті сорок вісім тисяч шістсот вісімдесят) грн. 23 коп. 3% річних, 83048 (вісімдесят три тисячі сорок вісім) грн. 71 коп. судового збору.

3. У задоволенні вимог в частині стягнення 598027,54 грн. пені відмовити.

4. Судовий збір в сумі 5367,00 грн. покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 26 грудня 2024 р.