Рішення

від 26.12.2024 по справі 916/4840/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2024 р. Справа № 916/4840/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В. розглянувши справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595),

до: Фізичної особи-підприємця Колеснікова В`ячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ),

про стягнення 46050,06 грн.

Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.

Обставини справи.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Колеснікова В`ячеслава Вікторовича суми неустойки в розмірі 46050,06 грн. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків повернення орендованого майна.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2024 справу № 916/4840/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 суд відкрив провадження у справі № 916/4840/23. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі в порядку письмового провадження. Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановив відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Зобов`язав відповідача повідомити суду офіційну електронну адресу та (або) адресу електронної пошти в порядку ст.ст. 6, 162, 165 ГПК України.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Від сторін у справі жодних заяв, клопотань про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених вищезазначеним Законом, не надходило.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву, тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги відсутність протягом тривалого часу будь-яких клопотань від сторін у справі, в яких останні заперечували б проти розгляду даної справи по суті, враховуючі, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання розумних строків вирішення спору справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом на електронну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначена ухвала суду отримана відповідачем, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. 1, а.с. 33).

Станом на 26.12.2024 від відповідача у справі відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом також враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, 26 червня 2018 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (надалі орендодавець або позивач) і фізичною особою-підприємцем Колесніковим В`ячеславом Вікторовичем (надалі орендар або відповідач) був укладений договір оренди нежилих приміщень № 271/18 (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення мансарди загальною площею 102,6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 2/2.

Відповідно до п. 1.3. Договору термін дії договору оренди: з 26 червня 2018 року до 26 травня 2021 року.

На підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 26.06.2018 позивач передав, а відповідач прийняв у користування об`єкт оренди за Договором.

19 липня 2018 року сторонами укладено додатковий договір № 1 про внесення змін до Договору, відповідно до якого внесено наступні зміни:

- абзац 1 та 2 пункту 1 підпункту 1.1 договору оренди викладено у наступній редакції: 1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлових приміщень мансарди загальною площею 67,0 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 2/2. Характеристика об`єкта оренди наводяться у технічному паспорті, який видано КП БТІ Одеської міської ради 18 липня 2017 року;

- абзац перший пункту 2.2 розділу 2 договору оренди викладено у наступній редакції: 2.2. За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 17 липня 2018 року що становить 934,47 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

19 липня 2018 року підписано акт прийому-передачі на частину нежитлового приміщення за Договором оренди №271/18 від 26.06.2018, згідно якого орендар повернув, а орендодавець прийняв частину нежитлового приміщення мансарди, загальною площею 35,6 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 2/2.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 у справі № 916/2460/23, яке набрало законної сили 03.10.2023, позовні вимоги Департаменту було задоволено повністю, виселено фізичну особу-підприємця Колеснікова В`ячеслава Вікторовича з нежитлових приміщень мансарди, загальною площею 67,0 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 2/2; присуджено до стягнення із відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 23781,27 грн, неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 60836,61 грн, штраф в розмірі 1700,00 грн та витрати на оплату судового збору в розмірі 4996,49 грн.

Позивач зазначає, що орендарем не було повернуто об`єкт оренди добровільно, тому його було виселено виконавчою службою. Актом державного виконавця від 09.05.2024 було виселено боржника з нежитлових приміщень мансарди загальною площею 67,0 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, 2/2.

Надалі відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем, ФОП Колеснікову В.В. було нараховано неустойку в розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди, що за період з 01.05.2023 по 09.05.2024 складає 46050,06 грн.

Таким чином, за твердженнями позивача у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати неустойки у загальному розмірі 46050,06 грн.

Станом на час звернення позивача з позовною заявою до суду, відповідач обов`язок по сплаті неустойки у загальному розмірі 46050,06 грн не виконав.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, врегульовані Законом України „Про оренду державного та комунального майна № 157-IX від 03.10.2019, який набрав чинності 27.12.2019.

Судом встановлено, що Договором оренди № 271/18 від 26.06.2018 сторони узгодили термін дії Договору: з 26 червня 2018 року до 26 травня 2021 року.

Частиною 1 ст. 25 Закону України „Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 у справі № 916/2460/23, яке набрало законної сили 03.10.2023, відповідача було виселено із займаного приміщення з присудженням до стягнення на користь позивача неустойки за період з 27.05.2021 по 30.04.2023 у розмірі 60836,61 грн.

Суду не надано доказів того, що відповідач повернув позивачу орендоване майно після 30.04.2023.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем після 30.04.2023 не було повернуто майно позивачу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

З викладених обставин суд дійшов висновку про наявність у Департаменту права вимагати стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за період з 01.05.2023 до 09.05.2024.

Суд, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, зазначає таке.

Пунктом 185.1. статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, суд виходить з такого.

В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи № 916/1319/19 Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.

Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на викладене, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Суд також зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 17 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Аналогічні положення щодо коригування орендної плати на індекс інфляції було наведено як у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1994 № 786 (яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630), так і у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.04. 2021 № 630.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки, встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.

Судом було здійснено перерахунок неустойки за неповернення відповідачем майна після 30.04.2023, за визначеним позивачем періодом, який суд вважає вірним, із застосуванням подвійної орендної плати у розмірі, визначеному п. 1.4. Додаткової угоди № 1 від 19.08.2018 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 26.06.2018 № 271/18, яку б міг сплачувати відповідач у випадку правомірного користування майном, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, без врахування ПДВ.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку, правомірна сума неустойки за період з 01.05.2023 по 09.05.2024 становить 38375,04 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка за період користування майном у період з 01.05.2023 по 09.05.2024 у розмірі 38375,04 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення неустойки заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Колеснікова В`ячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 38375,04 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2523,33 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Рішення підписано 26.12.2024.

Суддя Нікітенко С.В.