Рішення

від 17.12.2024 по справі 918/607/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/607/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Здовбицької сільської ради Рівненського району

до відповідача Приватного підприємства науково-виробничих комерційних технологій "Тиса"

про усунення перешкод у користуванні та повернення майна

Секретар судового засідання Оліфер С.М.

в засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від прокуратури: Кректун О.А.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Здовбицької сільської ради Рівненського району до відповідача Приватного підприємства науково-виробничих комерційних технологій "Тиса" про усунення перешкод у користуванні та повернення майна.

Ухвалою суду від 28.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.08.2024.

Ухвалою суду від 04.07.2024 у задоволенні заяви Керівника Здолбунівської окружної прокуратури про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 01.08.2024 зупинено провадження у справі № 918/607/24 до перегляду ухвали Господарського суду Рівненської області від 04.07.2024 в апеляційному порядку.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 апеляційну скаргу керівника Здолбунівської окружної прокуратури задоволено. Скасовано ухвалу Господарського суду Рівненської області від 04.07.2024 у справі №918/607/24.

Ухвалою суду від 09.09.2024 поновлено провадження у справі №918/607/24, призначено підготовче засідання на 24.09.2024.

Ухвалою суду від 24.09.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 04.11.2024 та відкладено підготовче засідання на 15.10.2024.

Ухвалою суду від 15.10.2024 підготовче засідання відкладено на 05.11.2024.

Проте, судове засідання 05.11.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням суддею Горплюком А.М. у відпустці, про що сторони були повідомлені.

Ухвалою суду від 11.11.2024 призначено підготовче засідання на 19.11.2024.

Ухвалою суду від 19.11.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 17.12.2024.

В судовому засіданні 17.12.2024 прокурор підтримав позовні вимоги та просив задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 17.12.2024 представник позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 17.12.2024 представник відповідача також не з`явився, ухвали суду повертались з відміткою на поштовому конверті "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що кореспонденція відповідачу направлялась на адресу, що зазначена у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 35721, с. Миротин, Рівненський р-н, Рівненська обл.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно державного акту на право постійного користування землею серії I-РВ № 001399, виданого 23.11.2001, на підставі рішення Рівненської обласної ради, приватному підприємству науково-виробничих комерційних технологій "Тиса" (далі - ПП НВКТ "Тиса") передано у постійне користування земельну ділянку площею 42,5 га, що знаходиться за адресою: с. Гільча Перша Рівненського району Рівненської області, для потреб риборозведення та влаштування зони відпочинку. Державний акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 161, відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Водночас, відповідно до договору оренди водного об`єкта № 9 від 22.03.2006, укладеного між Здолбунівською районною державною адміністрацією та ПП НВКТ "Тиса", приватному підприємству передано в користування на умовах оренди водний об`єкт (ставок) поблизу с. Гільча Перша для риборозведення.

Згідно п. 1.2. укладеного договору оренди водного об`єкта № 9, загальна площа земель, що надаються в оренду 42,5 га, в тому числі, площа водного дзеркала 28,6 га, наявні гідротехнічні споруди земляна гребля та водоскидна споруда в задовільному стані. Споруда знаходиться на балансі ПП НВКТ "Тиса".

Пунктом 3.2.1 договору оренди водного об`єкта № 9 від 22.03.2006 визначено обов`язок орендаря прийняти в користування на умовах оренди водний об`єкт з гідроспорудами в зазначений строк.

Згідно акту прийому передачі в оренду ставка в с. Гільча 1, що є додатком до договору № 9 від 22.03.2006, Здолбунівська районна державна адміністрація передає в оренду, а ПП НВКТ "Тиса" приймає ставок в с. Гільча Перша.

Відповідно до змін від 09.06.2010 до договору оренди водного об`єкта № 9 від 22.03.2006, сторони погодили, що у зв`язку з проведенням реконструкції по створенню повносистемного рибного господарства (влаштування маточників та ставків на дорощування личинки), розділ 1 Договору викласти у новій редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди водний обєкт (ставки № 1 7) поблизу с. Гільча Перша на території Миротинської сільської ради Здолбунівського району". Також, вказаними змінами від 09.06.2010 визначено інші характеристики об`єкта оренди, а саме встановлено, що загальна площа водного дзеркала становить 29,23 га.

Згідно п. 7 Договору оренди водного об`єкта, останній укладено терміном на 49 років починаючи з 22.03.2006.

За період використання зазначеної земельної ділянки та водного об`єкта ПП НВКТ "Тиса" набуто у приватну власність нерухоме майно гідротехнічну споруду, що розташована на вищевказаній земельній ділянці водного фонду.

Так, згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 11.12.2018 державним реєстратором Насанович Н.А. за ПП НВКТ "Тиса" зареєстровано право приватної власності на гідротехнічну споруду, греблю з шахтними водоскидами (відсоток зносу (%): 15; опис: для регулювання та підтримка на заданому рівні об`єму води в ставку функціонує грунтова гребля довжиною 1450,0 м. середня висота якої становить 2,80 м., ширина верхньої частини 3,0 м.; низовий укіс 1:1.50, кріпиться посівом багаторічних трав, верховий 1:2,0, кріпиться залізобетонними плитами, загальною площею 1200 м.кв.; для скиду води і підтримання необхідного об`єму, функціонують шахтні водоскиди (типу Монах)

обладнаний залізобетонними трубами та службовим містком; водозабірниками, металеві труби діаметром 200 мм., водонасосною станцією на електроприводі), розташовану за адресою: вул. Шевченка 55-а, с. Гільча Перша, Рівненського (колишнього Здолбунівського) району (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1720489056226).

Підставою реєстрації права приватної власності ПП НВКТ "Тиса" на гідротехнічну споруду є державний акт на право користування землею серії I-РВ № 001399 від 23.11.2001, технічний паспорт на гідротехнічну споруду від 10.12.2018 та акт введення в експлуатацію основних засобів, виданий 12.05.2010 ПП НВКТ "Тиса".

Враховуючи, що спірна гідротехнічна споруда передана ПП НВКТ "Тиса" на умовах оренди разом з водним об`єктом, а також розміщена на земельній ділянці водного фонду, яка належать до комунальної власності та розташована на території Здовбицької сільської ради, остання є комунальним майном, яке набуте у приватну власність, всупереч вимогам ст.ст. 317-318, 324, 327 Цивільного кодексу України.

Таким чином, прокурор стверджує, що здійснена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.12.2018 державна реєстрація права приватної власності на спірну гідроспоруду є незаконною, здійсненою з метою, що суперечить інтересам Здовбицької територіальної громади, а тому підлягає скасуванню.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Згідно положень ст. 4 Водного Кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Аналогічні положення закріплено у ст. 58 Земельного кодексу України (далі ЗК України). Зокрема, вказаною статтею визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

В той же час, відповідно до п. «ґ» ч. 4 ст. 83, п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 59 ЗК України, за приписами якої можлива безоплатна передача у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.

Зазначений ставок (відповідно до паспортних даних водного об`єкта) не русловий (заплавний), розташований в заплаві р. Устя, що є правою притокою р. Горинь, а тому не належать до замкнених природних водойм.

Відтак, за таких умов та у відповідності до вимог п. 1 ч. 2 ст. 5 ВК України, вищевказаний ставок відноситься до водних об`єктів місцевого значення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Крім того, законодавством визначені подільні та неподільні речі.

Так, ст. 183 ЦК України встановлено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною відповідно, яку не можна поділити без втрати такого призначення. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК України).

Окрім того, ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу, згідно зі ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За змістом ст.ст. 186, 190, 316 ЦК України, право власності особи виникає на окрему, самостійну річ, тоді як приналежність не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 14.02.2018 справа № 910/8903/16).

Згідно ст. 187 ЦК України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч.1 ст. 188 ЦК України).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, під спорудами розуміється будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Відповідно до пункту 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування № 252 від 19.12.1995, гідротехнічні споруди це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно із ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять" гідротехнічна споруда це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення" визначає, що гідротехнічні споруди це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Надалі, визначення гідротехнічних споруд закріплено в Законі України "Про аквакультуру" (набрав чинності 01.07.2013), який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

Цим Законом уведено поняття гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди), яким в абзаці 7 ст. 1 Закону дано визначення як об`єктів нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, поверхневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Крім того, відповідно до положень ст. 107 ВК України, шкідливою дією вод є, зокрема: 1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; 2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд.

В свою чергу, згідно з ДБН В.2.4-3: 2010, п. 1.3 Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 № 21, гідротехнічна споруда споруда, що підпадає під вплив водного середовища, призначена для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

З викладеного слідує, що гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною водойми) та слідує за головною річчю.

Факт розташування спірної гідротехнічної споруди на земельній ділянці водного фонду, що перебуває у користуванні ПП НВКТ «Тиса», підтверджується, в тому числі, актом встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01.06.2001, у якому вказано, що дана земельна ділянка відведена для ППНВКТ «Тиса» з землекористування КСП «Вільна Україна» Миротинської сільської ради площею 42,5 га, з них: під водою 29,7 га, ліси та інші лісовкриті площі 3,1 га, забудовані землі під гідротехнічними спорудами 2,1 га, вкриті землі з незначним рослинним покривом 7,6 га.

Також, згідно паспорту водного об`єкта, повносистемне ставкове господарство біля с. Гільча Перша Здолбунівського району розташоване на земельній ділянці площею 42,5 га, землекористувачем якої є ПП НВКТ «Тиса».

У той же час, у паспорті вказано, що замовником будівництва є Рівненський облводгосп, рік введення в експлуатацію - 1977. Згідно розділу 6 паспорту водного об`єкта, ставкове господарство є повносистемним, ставки ізольовані від річки Устя (у верхів`ї ставка розташована дамба і водоскидна споруда вище розташованого ставка).

До того ж, як вже зазначалось, наявність на водному об`єкті (ставку) гідротехнічних споруд підтверджується Договором оренди водного об`єкта № 9 від 22.03.2006, де з п. 1.2. та п. 3.2.1. слідує, що в користування на умовах оренди передано водний об`єкт з гідроспорудами (земляна гребля та водоскидна споруда).

За таких обставин, в силу положень ст.ст. 181-187 ЦК України, спірна гідроспоруда, нерозривно пов`язана з описаним вище водним об`єктом, є приналежною річчю вказаної водойми, тобто головної речі та, з огляду на специфіку водних ресурсів, виконує, у тому числі, функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції), не може бути відокремлена від ставка та бути окремим об`єктом права власності.

Окрім того, варто звернути увагу на те, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Однак, як зазначено вище, за приписами Земельного та Водного кодексів України, земельні ділянки, на яких розміщені гідроспоруди, не можуть перебувати в приватній власності, що фактично також виключає правомірність приватизації гідротехнічних споруд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №111/2457/13-ц та від 05.12.2018 у справі №359/2253/15-ц, відповідно до яких землі, зайняті водними об`єктами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами не можуть передаватися у приватну власність.

З огляду на вищевикладене, зайняття та використання земельної ділянки водного фонду, шляхом набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду, фактично є порушенням прав держави чи відповідної територіальної громади на користування та розпорядження такою земельною ділянкою.

Окрім того, системний аналіз ст.ст. 187, 188, 377 ЦК України, а також ст. 120 ЗК України, щодо слідування землі за нерухомістю вказує на неправомірність набуття права приватної власності на гідротехнічні споруди, які забезпечують існування водних об`єктів (земельних ділянок водного фонду, зайнятих ставками та гідротехнічними спорудами), та в силу закону не можуть перебувати в приватній власності.

Варто зауважити, що оскільки відповідно до п. 24 перехідних положень ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021), землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, тому, в даному випадку, власником та, розпорядником земельної ділянки водного фонду площею 42,5 га є орган місцевого самоврядування Здовбицька сільська рада Рівненського району.

Таким чином, оскільки земельна ділянка водного фонду та відповідно, водний об`єкт ставок, на якому розташована спірна гідротехнічна споруда перебувають у комунальній власності, а гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом і земельною ділянкою, на якій вона розташована, відтак окреме функціонування такої споруди, як складової частини водойми неможливе.

З огляду на викладене, спірна гідротехнічна споруда є комунальним майном, яке набуте у приватну власність всупереч вищевказаних вимог законодавства.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тому, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ст. 18 Закону, за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

За ч. 4 ст. 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству поданим/отриманим документам.

Положеннями ч. 1 ст. 22 Закону, визначено, що документи, які подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ч. 4 ст. 5 Закону, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

З огляду на викладене, державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та якому притаманні характеристики, значення яких є обов`язковим для внесення до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації.

Разом з тим, дамба, гребля, водоскиди, водовипуски не наділені всіма тими технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов`язковому внесенню до Державного реєстру прав.

А тому реєстрація права власності на гідротехнічну споруду окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься, не передбачена вимогами законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22.

Слід зазначити, що ст. 27 Закону чітко визначено підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Окрім того, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року (далі - Порядок № 1127), визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться виключно на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Також, п.п. 41-72 Порядку № 1127 встановлено перелік документів, що надаються додатково, окрім документів, встановлених ст. 27 Закону.

Пунктами 41, 43, 44, 52, 54, 63, 64, 65 Порядку № 1127 визначено випадки, коли для державної реєстрації права власності, поміж іншого, додатково надається технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Крім того, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 (яка діяла на момент реєстрації права власності на спірну гідроспоруду), технічний паспорт це документ, який містить відомості щодо проведеної технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, зокрема інформацію про його місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт, тощо.

Таким чином, технічний паспорт не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи договір купівлі-продажу або інший правоустановчий документ на об`єкт нерухомого майна. Технічний паспорт не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для прийняття державним реєстратором рішення (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер рішення: 44590634 від 13.12.2018) на спірну гідротехнічну споруду став, в тому числі, технічний паспорт від 10.12.2018, виготовлений Бюро технічної інвентаризації та незалежної оцінки та акт введення в експлуатацію основних засобів, виданий 12.05.2010 ППНВКТ «Тиса».

Згідно постанови Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

Відтак, державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруду за ПП НВКТ «Тиса» здійснена за відсутності правовстановлюючих документів та всупереч вимогам ст.ст. 2, 3, 5, 18, 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Згідно з п. 1-3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Однак, зазначені вимоги законодавства державним реєстратором виконані не були.

Стаття 15 ЦК України гарантує кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту порушених прав є визнання правочину недійсним, а також у інший спосіб визначений законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст.ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Так, виключно власник вправі володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

У ст. 391 ЦК України також передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у справах № 469/1203/15-ц (постанова від 22.05.2018) та № 504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018) зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду в непередбачений земельним та водним законодавством спосіб треба розцінювати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 911/30/22.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення про державну реєстрацію права власності.

У даній ситуації ПП НВКТ «Тиса», достеменно знаючи про правовий статус нерухомого майна греблі з шахтними водоскидами, яка в дійсності останньому не належала, а була передана в оренду разом з водним об`єктом (ставком), здійснило щодо неї незаконну державну реєстрацію.

З огляду на вказане, набуття права приватної власності на гідротехнічну споруду, реєстрація відповідних прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує інтереси держави в особі Здовбицької сільської ради щодо належного користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, а також штучною водоймою - ставком, що розташований на відповідній земельній ділянці.

Відтак, належним способом захисту у даному випадку є заявлення, на підставі ст. 391 ЦК України, вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

В силу вказаного правового статусу, особливостей розташування та характеристик штучних водних об`єктів (ставків), заволодіння ними громадянами та юридичними особами є неможливим. Тому набуття речових прав на такі об`єкти потрібно розглядати як порушення права власності територіальної громади, не пов`язане з позбавленням володіння. У такому разі позовну вимогу усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні землями водного фонду, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав їх законного володільця.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного суду (п.п. 45, 46 постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Тобто, реєстрація прав власності на такий вид гідротехнічної споруди окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься та за рахунок якої забезпечується його функціонування, не передбачена вимогами законодавства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у справі № 911/30/22, та в постанові від 17.08.2023 виснував, що гідроспоруда є приналежністю водного об`єкта (ставка), право власності на яких належить сільській раді, а тому, враховуючи правовий режим земель, на яких вони розміщені, правильним способом захисту порушених інтересів держави є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього, з огляду на наступні норми законодавства. При цьому, Верховний Суд зазначив про необхідність врахування, окрім іншого, особливостей використання гідротехнічних споруд з огляду на правовий режим земель, на яких вони розміщені.

Наявність зареєстрованого за ПП НВКТ «Тиса» права власності на гідротехнічні споруди в силу приписів ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України створюють можливість отримання останнім у користування комунальних земель, на якій така споруда розташована, в обхід встановленої законом процедури її набуття на конкурентних засадах в порядку, передбаченому ст.ст. 134, 135 ЗК України.

При цьому, реєстрація за юридичною особою права власності на спірну гідроспоруду позбавляє орган місцевого самоврядування можливості користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, на якій розташована така споруда, що у свою чергу порушує інтереси територіальної громади, як власника землі.

Таким чином, скасування державної реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду забезпечить відновлення порушених прав Здовбицької територіальної громади.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, наведені вище норми законодавства та рішення Конституційного Суду України надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов`язані діяти відповідно до закону. Згідно зі ст. 131-1 Конституції України ст.ст. 1, 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладено повноваження з представництва інтересів держави в суді, а відтак і обов`язок звертатись до суду з позовом у разі, якщо відповідний орган не вживає або неналежно вживає заходи з метою, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.

Разом з тим, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).

Слід зазначити, що пред`являючи даний позов, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму захисту інтересів держави у земельній сфері та комунальної власності.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення майна комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Підставою для представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Держава зацікавлена у дотриманні законів та інших нормативно-правових актів всіма фізичними та юридичними особами, їх посадовими особами. У спірних правовідносинах відповідачем не дотримано й порушено законодавство, що регулює спірні правовідносини, зокрема, щодо виникнення права власності.

Внаслідок протиправних дій ПП НВКТ "Тиса" здійснено незаконну державну реєстрацію права власності на гідротехнічну споруду, яка не підлягає приватизації, є неподільною з водним об`єктом та земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Незаконне набуття права власності відповідачем на об`єкти, які не підлягають передачі у приватну власність, реєстрація такого права на об`єкти, які не мають ознак нерухомого майна позбавило орган місцевого самоврядування Здовбицьку сільську раду можливості користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою, на якій розміщений водний об`єкт із спірною гідротехнічною спорудою.

Зазначене у сукупності порушує правовий порядок, дотримання якого становить безумовний інтерес держави, оскільки вона є його гарантом, а його порушення є порушенням інтересів держави.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, учасниками спірних правовідносин даний конституційний обов`язок не дотримано.

З огляду на викладене, прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, які, в свою чергу, можуть бути пов`язані з необхідністю захисту прав органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, право власності на спірну гідротехнічну споруду всупереч вимогам діючого законодавства зареєстровано в 2018 році. Перехід права власності на вказане нерухоме майно до юридичної особи прямо порушує інтереси Здовбицької територіальної громади на належне користування та розпорядження землями водного фонду, які відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу України з 27.05.2021 перейшли у розпорядження відповідної сільської ради.

Однак тривалий час, з 27.05.2021 по теперішній час Здовбицька сільська рада будь - яких заходів, у т.ч. звернення до суду з відповідною позовною заявою на захист інтересів територіальної громади, не вживали, що вказує на бездіяльність уповноваженого органу у спірних правовідносинах та неналежне виконанням ним визначених законом повноважень.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Здолбунівською окружною прокуратурою 24.04.2024 скеровано до Здовбицької сільської ради лист за № 54-729 вих-24, в якому зазначено про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.

Згідно відповіді від 23.05.2024 №791/04-34/24 Здовбицькою сільською радою повідомлено, що заходи претензійно-позовного характеру з вказаного питання не вживались, разом з тим сільська рада підтримує наміри окружної прокуратури щодо представництва інтересів держави в її особі.

На підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" окружною прокуратурою листом від 21.06.2024 повідомлено Здовбицьку сільську раду про звернення до суду з цим позовом.

При цьому, нездійснення захисту державних інтересів у даному випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці Здовбицької сільської ради, яка будучи уповноваженим державою суб`єктом по захисту відповідних інтересів, дій по усуненню порушень прав територіальної громади на майно, не вживала заходів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт незвернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна у комунальну власність.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Звернення прокурора до суду, у даному випадку, спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення незаконно відчуженого на користь третіх осіб комунального майна.

Отже, у прокурора наявні обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян, членів територіальної громади та звернення до суду із зазначеним позовом, що відповідає нормам національного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.

Прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо своєчасного інформування відповідного органу влади про виявлені порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Дотримуючись порядку, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор інформував Здовбицьку сільську раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.

Оскільки Здовбицька сільська рада не вжила будь-яких заходів, направлених на відновлення прав територіальної громади на майно. Вказане свідчить про неналежність виконання своїх обов`язків з боку вказаного органу місцевого самоврядування.

Невжиття Здовбицькою сільською радою дієвих заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність цього органу.

Таким чином, порушення інтересів держави та бездіяльність Здовбицької сільської ради щодо їх захисту є безумовною підставою для вжиття прокурором заходів реагування в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, підсумовуючи зазначене, прокуратура обґрунтувала правомірність звернення до суду із цим позовом.

За результатом розгляду спору суд встановив, що здійснена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.12.2018 державна реєстрація права приватної власності на спірну гідроспоруду є незаконною, здійсненою з метою, що суперечить інтересам Здовбицької територіальної громади, а тому позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В позовній заяві прокурор просить стягнути з приватного підприємства науково-виробничих комерційних технологій "Тиса" на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4 844, 80 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 4 844, 80 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.06.2024 №1187.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 4 844, 80 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди власнику Здовбицькій сільській раді Рівненського району Рівненської області у здійсненні права користування та розпорядження гідротехнічною спорудою греблею з шахтними водоскидами, яка розташована за адресою: вул. Шевченка 55-а, с. Гільча Перша, Рівненський район, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за приватним підприємством науково- виробничих комерційних технологій «Тиса» (код ЄДРПОУ 21082539, місце реєстрації: с. Миротин, Рівненський район, Рівненська область) на гідротехнічну споруду, що розташована за адресою: вул. Шевченка 55-а, с. Гільча Перша, Рівненський район (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1720489056226).

3. Зобов`язати приватне підприємство науково-виробничих комерційних технологій «Тиса» (код ЄДРПОУ 21082539, місце реєстрації: с. Миротин, Рівненський район, Рівненська область) повернути Здовбицькій сільській раді Рівненського району (код ЄДРПОУ: 04385830, місце реєстрації: вул. Шосова, 105, с. Здовбиця, Рівненський район, Рівненська область, 35709) гідротехнічну споруду - греблю з шахтними водоскидами, що розташована за адресою: вул. Шевченка 55-а, с. Гільча Перша, Рівненський район.

4. Стягнути з приватного підприємства науково-виробничих комерційних технологій «Тиса» (код ЄДРПОУ 21082539, місце реєстрації: с. Миротин, Рівненський район, Рівненська область) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.

5.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Горплюк