Рішення

від 16.12.2024 по справі 921/318/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/318/24

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз"

про стягнення заборгованості у розмірі 430 257 386,65 грн, в тому числі основний борг у сумі 282 419 945,06 грн, пеня у сумі 52 232 699,39 грн, 3% річних у сумі 16 686 146,62 грн, інфляційних втрат у сумі 78 918 595,58 грн.

за участі представників:

позивача: Овчарук О.О., адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача: Вийванко Н.П., адвокат.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до ПАТ "Тернопільміськгаз" про стягнення заборгованості.

Судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на невиконання його контрагентом договірних умов в частині повної та своєчасної сплати коштів за отриманий природний газ, що зумовило виникнення заборгованості, а також нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, сума яких заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник ПАТ "Тернопільміськгаз" у судовому засіданні підтримала заяву (вх. №7212) від 17.09.24 р про часткове визнання позовних вимог в розмірі 282 419 945,06 грн.

В свою чергу суд відзначає, що за приписами ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Окрім цього, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Також Акціонерним товариством подано клопотання №б/н (вх.№7216) від 17.09.2024 про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, а саме: пені, інфляційних нарахувань та 3% річних на 90% від заявлених до 14 783 744,16 грн. Вказує, що ПАТ "Тернопільміськгаз" є підприємством критичної інфраструктури, від перебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами, тощо , і покладення надмірного фінансового навантаження на відповідача може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань. Також Акціонерне товариство зазначає , що загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 відсотків від розміру основного боргу, що є несправедливо надмірним тягарем для відповідача та суперечить правовому змісту інституту неустойки, основної метою якого, в першу чергу, є стимулювання боржника до виконання ним основного грошового зобов`язання.

Позивачем 27.09.2024 подано заперечення №б/н (вх. №7491) на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в яких Компанія зазначає, що відповідач, вимагаючи зменшення розміру пені на 90% не надав суду жодних належних та допустимих доказів для такого зменшення. Окрім цього, зменшення трьох відсотків річних та інфляційних суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи.

Справа в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу розглядалась відповідно до ст.ст.197, 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив наступне.

ТОВ ГК "Нафтогаз України" відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі -НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 провадить діяльність із газопостачання на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

Компанія у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з відсутністю постачання природного газу відповідачу іншими господарюючими суб`єктами, спожиті ним в період з 01.01.2022 по 28.02.2022 об`єми природного газу автоматично включені до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", і відповідно використаний природний газ віднесено до об`ємів, поставлених останнім.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС ).

В силу положень пункту 5 глави 1 розділу І цього Кодексу інформаційною платформою є електронна платформа у вигляді вебдодатка в мережі Інтернет, функціонування та керування котрою забезпечується оператором газотранспортної системи. Вона використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу, відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, позивач, як суб`єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого ним газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав, позивачем надано відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56Х3200000000016 та інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" (форма №10).

Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Згідно з п. 2.1 цього Договору, Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

Відповідно до п. 4.2 Договору, об`єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3 Договору).

За умовами викладеними у п.4.4 цього правочину Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Позивач стверджує, що ним було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до договірних умов. Зокрема, з 01.01.2022 по 31.01.2022 він поставив відповідачу природний газ в об`ємі 3 998,59442 тис. куб. м. на загальну суму 173 823491,82 грн (з урахуванням вартості транспортування); з 01.02.2022 по 28.02.2022 він поставив відповідачу природний газ в об`ємі 2772,38446 тис. куб. м. на загальну суму 114 941453,24 грн (з урахуванням вартості транспортування), що підтверджується Актами №2167 від 31.01.2022 та №4188 від 28.02.2022.

Для оплати поставленого газу позивачем були надіслані відповідачу рахунки на оплату №6548 від 11.02.2022 на суму 173 823 491,82 грн та №10125 від 12.03.2022 на суму 114 941 453,24 грн.

Однак, споживач частково оплатив лише рахунок №6548 від 11.02.2022, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки ТОВ "ГК "Нафтогаз України" за період з 01.10.2021 по 18.11.2022. Таким чином, сума заборгованості за спожитий природний газ становить 282 419 945,06 грн, стягнення якого разом із інфляційними втратами, трьома відсотками річних та штрафними санкціями і є предметом даного судового розгляду.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд констатує, що в силу законодавчих приписів Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 714 ЦК України обумовлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Із закріпленого у ч.1 ст.530 ЦК України правила слідує, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України забороняють односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначені розділом VI Правил.

Відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501. Цей правочин є публічним, а його умови-однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".

Постачальник "останньої надії" зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов`язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.

Постачальник "останньої надії" має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника "останньої надії". Постачальник "останньої надії" зобов`язаний оприлюднювати на своєму веб - сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об`єкта; кінцевий строк постачання природного газу.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС споживач ПрАТ "Тернопільміськгаз" з ЕІС- код - 56X3200000000016 був закріплений за Постачальником "останньої надії" ТОВ "Нафтогаз України" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

Незважаючи на це, виставлені позивачем рахунки за цей розрахунковий період Споживач в повному обсязі не оплатив.

В той же час, в матеріалах справи наявні докази включення спожитих об`ємів природного газу з 01.01.2022 по 31.01.2022, з 01.02.2022 по 28.02.2022, саме до Реєстру споживачів позивача. Отже, факт споживання газу відповідачем із ресурсу постачальника "останньої надії" був підтверджений Оператором ГРМ та не спростований відповідачем.

Здійснивши фактичне споживання газу з 01.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.02.2022 по 28.02.2022 відповідач, з урахуванням даних названої платформи, визнав дію договору з позивачем у цей проміжок часу.

З огляду на викладене, враховуючи умови Типового договору, норми законодавства, якими врегульовано зобов`язальні правовідносини з поставки, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 282 419 945,06 грн обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню. Як наслідок суд приймає визнання позову відповідачем у цій частині позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як уже зазначалось вище, згідно поданого позивачем розрахунку, окремо по кожному виставленому рахунку, за неналежне виконання умов договору відповідачу нараховані :

- за період 01.03.2022 по 31.08.2022 - 20 648 033,18 грн пені, за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 - 22 862 327,39 грн пені;

- за період з 01.03.2022 по 29.02.2024 три відсотки річних в сумі 10 074 625,51 грн, за період з 01.04.2022 по 29.02.2024 - 6 611 521,11 грн 3% річних;

- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 7 660 507,13 грн інфляційних втрат, за період з 01.04.2022 по 29.02.2024 - 43 022 789,65 грн, за період з 01.04.2022 по 29.02.2024 - 28 235 298,80 грн інфляційних втрат.

Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи дату виникнення боргу, період його існування та розмір, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими до стягнення у судовому порядку 52 232 699,35 грн пені, 16 686 146,62 грн три відсотки річних та 77 036 796,62 грн інфляційних втрат. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

В той же час, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, а саме пені, інфляційних нарахувань, та трьох відсотків річних до розміру у 10 відсотків від заявленого позивачем.

В його обґрунтування відповідач вказує, зокрема, що ПрАТ "Тернопільміськгаз" на сьогодні є єдиним оператором газорозподільної системи на території м. Тернопіль та Тернопільського району, також є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, тощо.

Крім того, Акціонерне товариство є на 100 % тарифним підприємством, всі роботи здійснюються оператором газорозподільної системи за рахунок коштів тарифної виручки. При цьому, витратна частина по обслуговуванню газорозподільної системи у воєнний час не тільки не зменшилась, але й збільшилась за рахунок росту числа аварійних викликів та потреби додаткового обстеження газопроводів не предмет їх ймовірного пошкодження ворожими диверсійними групами. З огляду на особливості діяльності оператор газорозподільної системи обмежений територією власної ліцензованої території та позбавлений можливості здійснювати пошук нових клієнтів на території інших областей задля забезпечення покриття дефіциту коштів.

Таким чином, ПрАТ "Тернопільміськгаз" вважає, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені, беручи до уваги наступні обставини, а саме:

- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;

- враховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та розміру інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

У постанові від 23.05.2024 у справі №921/540/23 Верховний Суд звернув увагу, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

З огляду на наведені вище правові висновки Верховного Суду, а також те, що зменшення розміру втрат від інфляції судовим рішенням не передбачено нормами чинного законодавства, у задоволенні клопотання відповідача з даного приводу суд відмовляє.

Також не підлягає до задоволення клопотання в частині зменшення розміру 3% річних, оскільки судом не встановлено наявність очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум річних. До того ж нарахований розмір відсотків відповідає розміру, встановленому законом (3 %), і не може свідчити про надмірне збагачення кредитора.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 90%, суд зазначає наступне.

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/ бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому суд зважає на вид діяльності відповідача. Так, відповідно до матеріалів справи останній проводить діяльність з розподілу природного газу на території міста Тернополя та Тернопільського району та відноситься до числа підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення на особливий період. Відтак, примусове стягнення надмірно великих штрафних санкцій безумовно впливатиме на здійснення ним ліцензованої діяльності з розподілу природного газу.

Також, при визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з того, що за приписами статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

У спірних правовідносинах компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та втрат від інфляції, позовні вимоги щодо яких судом у даній справі задовольняються у правильно обрахованій частині.

Як наслідок, суд переконаний, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 902/89/24.

Відтак, беручи до уваги ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними, суд зазначає про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50%, що є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям.

Таким чином, з відповідача слід стягнути 26 116 349,68 грн пені, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу слід відмовити.

Інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом повністю на ПрАТ "Тернопільміськгаз".

Поряд із цим, за вимогами частини 1 статті 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд має вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Разом з тим, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається лише за клопотанням особи, яка його сплатила. Як наслідок, з метою повернення сум судового збору з Державного бюджету України у цій частині, позивач вправі звернутися до суду із відповідним клопотанням

Керуючись ст. ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти заяву ПАТ "Тернопільміськгаз" про часткове визнання позову в розмірі 282 419 945,06 грн.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" (вул. Митрополита Шептицького, 20, м. Тернопіль, 46008, код ЄДРПОУ 21155959) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 40121452) основний борг у сумі 282 419 945 (двісті вісімдесят два мільйони чотириста дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн 06 коп., пеню в сумі 26 116 349 (двадцять шість мільйонів сто шістнадцять тисяч триста сорок дев`ять) грн 68 коп., три проценти річних у сумі 16 686 146 (шістнадцять мільйонів шістсот вісімдесят шість тисяч сто сорок шість) грн 62 коп., інфляційні втрати в сумі 77 036 796 (сімдесят сім мільйонів тридцять шість тисяч сімсот дев`яносто шість) грн 62 коп. та 422 065 (чотириста двадцять дві тисячі шістдесят п`ять) грн 92 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 26.12.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко