Ухвала

від 26.12.2024 по справі 922/4369/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"26" грудня 2024 р. м. ХарківСправа № 922/4369/24

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Юрченко В.С.

розглянувши заяву Приватного підприємства «Дніпро-Трейд» (вх. № 32172 від 23 грудня 2024 року) про закриття провадження у справі

за позовом Приватного підприємства «Дніпро-Трейд», Дніпропетровська область, смт. Слобожанське,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Текнолоджиз», місто Харків,

про стягнення боргу за виконане перевезення,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області, в порядку спрощеного позовного провадження, перебуває справа № 922/4369/24.

18 грудня 2024 року через установу поштового зв`язку позивачем скеровано до суду заяву (вх. № 32172 від 23 грудня 2024 року) про закриття провадження у справі та стягнення з відповідача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та витрат на оплату правової допомоги адвокатом. Обґрунтовуючи свою позицію позивач зазначає, що відповідачем повністю сплачені грошові кошти у сумі 24 000,00 грн., а тому відсутній конфлікт, який становить предмет спору, на підтвердження чого надає платіжну інструкцію № 304 від 10 грудня 2024 року на суму 24 000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття провадження у справі, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Зі змісту частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору (пункт 2).

Закриття господарським судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Так, предметом даного позову була вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 24 000,00 грн. за виконане автомобільне перевезення вантажу за маршрутом м. Миколаїв (Львівська область) місто Бровари (Київська область). Як свідчать додані до заяви позивача (вх. № 32172 від 23 грудня 2024 року) про закриття провадження у справі документи, після відкриття провадження у справі, відповідач в добровільному порядку оплатив заявлену позивачем до стягнення суму основної заборгованості, що підтверджується платіжною інструкцією № 304 від 10 грудня 2024 року на суму 24 000,00 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Так, стаття 130 Господарського процесуального кодексу України визначає процесуальний механізм розподілу витрат у разі, в тому числі закриття провадження у справі. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. При цьому, пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі.

Отже, позивач, в разі закриття провадження у справі, вправі діяти альтернативно: або відшкодовувати судові витрати шляхом їх покладення на відповідача, або клопотати про повертати судового збору з Державного бюджету України. В даному разі позивач, через реалізацію приписів статті 130 Господарського процесуального кодексу України, скерував до суду заяву про покладення на відповідача судових витрат (сплаченого судового збору).

Оскільки провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України через відсутність предмета спору, а позивач клопотав про стягнення з відповідача сплаченого судового збору, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та покласти на відповідача судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 028,00 грн.

Крім того, у заяві про закриття провадження у справі (вх. № 32172 від 23 грудня 2024 року) позивач просить стягнути з відповідача суму судових витрат пов`язаних із оплатою правової допомоги адвоката.

Щодо даного процесуального питання суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, в позовній заяві представник позивача зауважив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, яку він поніс і яку очікує понести в зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження складається із: суми витрат на правову допомогу 5 300,00 грн. та 1 000,00 грн. відшкодування гонорару успіху в разі задоволення позову.

Враховуючи, що результат розгляду цієї справи не сформований у вигляді позитивного для позивача рішення суду, ухваленого за результатами оцінки всіх доказів, а відтак відсутні підстави для покладення на відповідача відшкодування «гонорару успіху» у сумі 1 000,00 грн., який сплачує позивач на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункт 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року, пункти 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10 грудня 2009 року, пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12 жовтня 2006 року, пункт 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року та пункт 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 та від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18.

Так, з представлених позивачем доказів, судом встановлено, що між позивачем (довіритель/клієнт) та адвокатом Лозою Віктором Михайловичем (повірений/адвокат) виникли правовідносини які оформлені договором про правову допомогу від 03 грудня 2024 року. За умовами договору, пункт 1.1. та 2.1., за надання правової допомоги у спорі довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 5 300,00 грн.

03 грудня 2024 року на ім`я Лози В.М. позивачем видано довіреність на виконання представницьких функцій.

06 грудня 2024 року сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг, за яким загальна вартість послуг складає 5 300,00 грн.

06 грудня 2024 року за квитанцією до прибуткового касового ордеру № 02-12 Лоза В.М. прийняв від ПП «Дніпро-Трейд» грошові кошти у сумі 5 300,00 грн.

З огляду на наведені документи, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Лозою В.М. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Суд враховує, що в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Однак, витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат відсутні.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором перевезення), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів перевезення; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), на думку суду, сума витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. є розумною та пропорційною.

Даний правовий висновок суд обґрунтовує наступним.

Як свідчать матеріали справи спір у даній справі є спором не значної складності, регулювання якого не змінювалось ані з боку законодавства, а ні з боку судової практики. Суд встановив, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

Послуги адвоката, зафіксовані у акті приймання-передачі наданих послуг від 06 грудня 2024 року щодо огляду, аналізу оцінки та попередньої правової оцінки документів та інших доказів, аналіз судової практики поглинаються здійсненням адвокатом аналогічних по суті дій в межах підготовки позовної заяви.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 42, 123, 129, 130, пунктом 2 частини 1 статті 231, статтями 232-236, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суду Харківської області, -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву Приватного підприємства «Дніпро-Трейд» (вх. № 32172 від 23 грудня 2024 року) про закриття провадження у справі.

Закрити провадження у справі № 922/1273/21.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Текнолоджиз» (61124, місто Харків, вулиця Каштанова, будинок 33, офіс 1, ідентифікаційний код юридичної особи 41723535) на користь Приватного підприємства «Дніпро-Трейд» (52005, Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вулиця 8 Березня, будинок 23; ідентифікаційний код юридичної особи 31761050) судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.

Видати наказ.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду відповідно до статей 255-257 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвалу підписано 26 грудня 2024 року.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/4369/24