Ухвала

від 19.12.2024 по справі 279/7520/24

КОРОСТЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

279/7520/24

2/279/2536/24

У Х В А Л А

19 грудня 2024 року

Суддя Коростенського міськрайонного суду Житомирської області Волкова Н.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про покладення обов`язків по одноосібному вихованню та утриманню дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження з вимогою про покладення на нього обов`язків по одноосібному вихованню та утриманню неповнолітньої дитини до досягнення нею повноліття у зв`язку із самоусуненням матері від виконання обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Тобто, способом захистом свого права позивач визначив такий спосіб як покладення на нього певних обов`язків.

Вирішуючи питання про можливість прийняття заяви до судового розгляду та відкриття провадження у справі враховується наступне:

Відповідно до положень ст.2 ЦПК України: 1. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених,невизнаних абооспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 2. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Право на захист цивільних прав та інтересів визначено статтею 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що : 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як визначаєстаття 16вказаного закону,то способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положеньчастин другої - п`ятої статті 13цього Кодексу.

Вищевказана норма не передбачає такого способу захисту цивільного права як покладення обов`язку на позивача або зобов`язання позивача до вчинення дій.

Правовою підставою поданого позову позивачем зазначено положення ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства».

Так,статтею 150СК Українипрямо передбаченоті обов`язкита заборони,які покладаютьсяна батьківщодо вихованнята розвиткудитини:1.Батьки зобов`язанівиховувати дитинув дусіповаги доправ тасвобод іншихлюдей,любові досвоєї сім`їта родини,свого народу,своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3.Батьки зобов`язанізабезпечити здобуттядитиною повноїзагальної середньоїосвіти,готувати їїдо самостійногожиття. 4. Батьки зобов`язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» законодавчо визначено права, обов`язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини, а саме: Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім`ї, сім`ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров`ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров`я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов`язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці. Батьки або інші законні представники дитини мають право отримувати інформацію щодо порядку та умов проходження їхньою дитиною, яка постраждала від насильства або жорстокого поводження, стала свідком насильства або жорстокого поводження, відповідних програм для таких осіб.

Вищевказані норми законодавства фактично є нормами зобов`язального характеру, які безпосередньо визначають та покладають на батьків певні обов`язки згідно законодавчих приписів і не містять додатково положень щодо можливого судового втручання з покладання таких обов`язків.

Позивач помилково трактує правові висновки ВП ВС у справі №201/5972/22 як можливість звернення до суду з заявленою вимогою як самостійною в порядку цивільного судочинства.

Отже, позивач, звернувшись до суду з вищенаведеною вимогою, має намір отримати статус особи, яка одноособово виховує неповнолітню дитину, у спосіб, що не передбачений законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Висловлювання «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовних вимог, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядатися судами (правові висновки Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Участь батьків у матеріальному забезпечені та утриманні, вихованні та спілкуванні з дитиною презюмується, а ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав тощо).

Жоден нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не передбачає можливості у судовому порядку покладення на батьків чи одного з батьків обов`язків по вихованню та утриманню дитини судовим рішенням.

Тим паче, що такий обов`язок хоче набути безпосередньо позивач, що взагалі не відповідає завданням цивільного судочинства.

Звернення досуду звищевказаною вимогою,скоріш завсе,пов`язано збажанням позивачаотримати підставудля звільненняз чивід військовоїслужби,оскільки згідноп.4ч.1ст.23Закону України"Промобілізаційну підготовкута мобілізацію"не підлягаютьпризову навійськову службупід часмобілізації військовозобов`язані,зокрема, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставічастини першоїстатті 135 Сімейного кодексу України.

А враховуючи той факт, що обов`язок щодо проходження військової служби є конституційним обов`язком громадянина України, то будь-які обставини та їх встановлення, що можуть бути пов`язані з підставами для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації чи звільнення з військової служби, не пов`язані з реалізацією цивільних прав та обов`язків особи, у т.ч. і в сімейних правовідносинах, а стосуються лише сфери публічно-правових відносин (звільнення від проходження військової служби).

За таких обставин, провадження у справі відкриттю не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 186 ч.1 п.1 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області про покладення обов`язків по одноосібному вихованню та утриманню дитини відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в 15-денний строк з дня її складання, який може бути поновлений, якщо апеляційна скарга подана в той же строк з дня її отримання.

Суддя