Рішення

від 07.11.2024 по справі 752/20186/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/20186/21

Провадження № 2/752/520/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 листопада 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Ахмеяна Б.А.

у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди, -

встановив:

22.04.2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди до ДП «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація.

16.07.2021 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про роз`єднання в окремі провадження позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ДП «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди. Виділено зі справи № 752/10790/21 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ДП «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди в самостійне провадження позовні вимоги позивачки: ОСОБА_1 пред`явлені до відповідача ДП «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 30.09.2020 року між ним, як споживачем та Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, як виконавцем було укладено договір № 194/2020/205 про надання послуг з тимчасового перебування у гуртожитку Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України. Відповідно до цього договору виконавець зобов`язується надавати послуги з тимчасового перебування в кімнаті № НОМЕР_1 , за визначену плату, а споживачі зобов`язуються своєчасно оплачувати ці послуги та дотримуватись правил користування гуртожитком. 30.12.2020 відповідачем запропоновано йому, як споживачу підписати додаткову угода № 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування у гуртожитку готельного типу Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року. Однак, позивач вважає, що додаткова угода була укладена без належної правової підстави та компетенції, а нові тарифи, що містила ця ж додаткова угода, були неправомірно завищені. Крім того, відповідач не врахував його статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО). Крім того стверджує, що з 2014 року проживає в гуртожитку на законних підставах і своєчасно оплачував послуги проживання згідно з укладеними договорами. Проте у грудні 2020 року відповідач без належних правових підстав представив йому додаткову угоду, якою збільшено тарифи на оплату. Позивач вважає, що ці дії порушують його громадянські права та вимоги законодавства України. Він також зазначає, що відповідач навмисно ігнорував його статус ВПО та матеріальне становище.

Просив визнати нікчемною додаткову угоду від 30.12.2020 року про заміну сторони в договорі про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» між ним та відповідачем; зобов`язати ДП «Центр оцінки та інформації» забезпечити укладення додаткової угоди про заміну сторони в договорі про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку відповідно до вимог чинного законодавства України; зобов`язати ДП «Центр оцінки та інформації» відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 6 000, 00 грн. на користь позивача, як таку, що була заподіяна шахрайським шляхом (фактично, кошти було видурено обіцянками надати справжній договір) і шляхом здирництва та психологічного тиску на особу, вразливість якої обумовлена станом з початку військової агресії рф проти України з 2014 року, про що видати виконавчий лист, а також вирішити питання про стягнення на його користь судових витрат.

10.11.2021 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г., після усунення недоліків, постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначеного підготовче засідання.

05.10.2022 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача ДП «Центр оцінки та інформації», відповідно до змісту якого останні не визнали заявлені до них вимоги з огляду на їх безпідставність, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

09.05.2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 07.11.2024 року учасники справи відсутні, з будь-якими клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, про причини неявки суд не повідомили, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за відсутності позивача, представників відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 30.09.2020 року між ОСОБА_1 як споживачем та Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, як виконавцем було укладено договір № 194/2020/205 про надання послуг з тимчасового перебування у гуртожитку Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України.

Відповідно до цього договору виконавець зобов`язується надавати послуги з тимчасового перебування в кімнаті № НОМЕР_1 , за визначену плату, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати ці послуги та дотримуватись правил користування гуртожитком.

30.12.2020 року відповідачем запропоновано споживачу підписати додаткову угода № 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування у гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року.

Відповідно до копії даної угоди, що міститься в матеріалах справи вбачається, що додаткова угода підписана лише з боку виконавця ДП «Центр оцінки та інформації» і не підписана споживачем ОСОБА_1 (т. 1, а.с.64).

Зазначену обставину визнано сторонами у справі.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, що підтверджено їхніми підписами, а відсутність підпису однієї зі сторін свідчить про те, що сторона не надала свою згоду на умови договору.

Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що мав місце факт укладення додаткової угоди № 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року між ДП «Центр оцінки та інформації» та ОСОБА_1 .

За правилами ст. 215, ч. 2 ст. 631, ч. 1 ст. 638, ч. 3 ст. 639, ч. 1 ст. 640 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором; договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Таким чином, додаткова угода 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року не може вважатися чинною, тобто не створює правових наслідків для сторін.

У справі що розглядається, відповіді про прийняття умов додаткової угоди № 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року шляхом підписання її умов, що передбачено ч. 3 ст. 639 ЦК України, не надано.

Постановою ВП ВС від 16.08.2020 року у справі № 145/2047/16-ц визначено, що відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ст. 6 ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Підроблення підпису однієї зі сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягали.

Відповідно додаткова угода № 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування в гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року є неукладеною, оскільки не підписувалась позивачем.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ВС від 05.02.2019 року у справі 904/322/18, зроблено висновок про те, що системний аналіз ст. ст. 203 та 215 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсним можна визнати тільки правочин, який вчинено, тобто той, що був укладений з досягненням згоди щодо всіх його істотних умов. Встановлення фактичних обставин недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину виключає можливість визнання його недійсним. Отже, не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено. Разом з тим, визначення договору, як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону, з врахуванням спеціальних вимог законодавства щодо укладення певних видів договорів.

Докази, надані стороною позивача, зокрема квитанції свідчать про те, що позивачем здійснювалась оплата за комунальні послуги, за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, у призначенні платежу відсутнє посилання на додаткову угода № 2 про зміну умов договору про надання послуг з тимчасового перебування у гуртожитку готельного типу ДП «Центр оцінки та інформації» № 194/2020/205 від 30.09.2020 року, та/або про те, що оплати здійснювались за рахунками, складеними відповідачем (т. 1, а.с. 44, 45, 46).

Відтак, у суду відсутні підстави як для визнання договору нікчемним в силу закону так і недійсним, бо оспорюваний правочин є неукладеним, отже спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем (визнання правочину нікчемним відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України), не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

Такий правовий висновок ВП ВС міститься у постанові по справі № 925/642/19. Аналогічні правові висновки викладено в постановах ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

За правилами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В п. 81 постанови ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (Постанова ВП ВС від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Що стосується вимог позивача про зобов`язання відповідача забезпечити укладення додаткової угоди про заміну сторони у договорі про надання послуг з тимчасового перебування у гуртожитку відповідно до вимог чинного законодавства України та зобов`язання відповідача відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 6 000, 00 грн., такі вимоги також не підлягають задоволенню судом, оскільки не підтверджені належними доказами.

Позивачем не доведений обов`язок відповідача здійснювати дії, направлені на укладення додаткової угоди про заміну сторони у договорі, оскільки зміна сторони в договорі відбулась на підставі наказу Міністерства юстиції України про передачу державного майна від 04.09.2020 року № 2278/7, акту приймання-передачі від 10.12.2020 року об`єкта, розміщеного за адресою: АДРЕСА_2 , який належить Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України та передається на баланс ДП «Центр оцінки інформації», а також акт прийому-передачі оригіналів документів від 16.12.2020 року, зокрема передачу оригіналів документів позивачки п. 30, 30.1., 30.2.1, 30.2.2, 30.2.3.

Щодо вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, слід зазначити наступне. Для виникнення цивільно-правової відповідальності має існувати склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправність поведінки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності заподіяної їй майнової шкоди, протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, а також його вини, що за правилами ст. 81 ЦПК України, є процесуальним обов`язком позивача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди, залишити без задоволення.

За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Центр оцінки та інформації», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація про визнання нікчемними укладених договорів, зобов`язання укласти договір та відшкодування завданої майнової шкоди, залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк