Ухвала

від 25.12.2024 по справі 308/20330/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/20330/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шепетко І.О., ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби в м.Ужгороді про зняття арешту з майна, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Краснощок Олександр Григорович, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовною заявою до відділу державної виконавчої служби в м.Ужгороді про зняття арешту з майна, в якій просить поновити термін позовної давності, початком якого вважати 25.01.2023 із дати отримання відповіді відділу державної виконавчої служби в м. Ужгороді та зняти арешт із забороною відчуження із будинку АДРЕСА_1 , накладений згідно постанови від 20.08.2009 державним виконавцем СтанкоВ.П. «Про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 та заборону його відчуження».

Відповідно до ст.186Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України), до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначив, що арешт на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 накладено при примусовому виконанні виконавчого листа №2-700, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 12.05.2004. Виконавчий лист видано на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 09.02.2004 у справі №2-7398/03 за позовом кредитної спілки «Мрія» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Зазначає, що на неодноразові звернення до виконавчої служби про зняття арешту з майна, отримував відповідь про неможливість такого зняття, оскільки виконавче провадження, у межах якого винесена постанова про арешт майна, знищене, у автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про виконавче провадження, оскільки АСВП у 2004 році не функціонувала, що унеможливлю встановлення підстав завершення даного виконавчого провадження.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, суд приходить до висновку про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскількизаконому цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту.

Суд зауважує, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України.

Суд звертає увагу, що в разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК Українибуде ефективним способом захисту.

Отже, виходячи із обґрунтування позовних вимог, суб`єктного складу сторін, предмету спору та характеру спірних правовідносин вбачається, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України.

Керуючись п.1 ч.1ст.186ЦПК України-

п о с т а н о в и в:

У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 довідділу державноївиконавчої службив м.Ужгородіпро зняттяарешту змайна відмовити на підставі п.1ч.1ст.186 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду і протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя І.О. Шепетко